Ідея цієї поїздки виникла давно тому, що ювілейна дата – 250 років переселення болгар на землі сучасної Ольшанки – буває раз в житті людини, тож голова болгарської організації «Нашіте хора» Сергій Осадчий ретельно спланував і підготував візит до своїх одноплемінників. Він запросив з собою представників влади, преси, КНТУ, Центру національних культур, а саме вірменської общини, творчого обʼєднання «Вітрила», кропивницьких болгар – співаків і музикантів.
Відправилися з міста рано вранці і першою нашою зупинкою став Аграрний ліцей в селі Піщаний брід.
Приємно здивувала охайна територія, акуратний будинок ліцею, де на стінах висять памʼятні таблички з зображенням загиблих на війні студентів, а під ними, рясно всіяні ранковим інеєм квітують пізні троянди.
Сергій Осадчий привітав керівництво і передав слово університетським представникам, які розповіли про привілеї вступу у вузу для випускників ліцею.
Зі скорботою ми дізналися про великі втрати серед молодих випускників закладу і багатьох безвісти зниклих. Цифри для невеличкого населеного пункту жахливі!
Вчора все село ховало двадцятирічного воїна…
Ми заїхали на кладовище віддати шану юному захиснику-герою. Там на нас з гранітних стел дивилися очі хлопців, які за час війни встигли стати дорослими, посивіти, виконати свою місію і відлетіти у вирій…
З тяжким серцем поїхали далі трасою Побужжя-Кропивницький.
В минулу поїздку до Ольшанки, сидячі на задньому сидінні бусіка, я так підстрибувала на вибоїнах, що ледве не відбила стелею голову. Відтоді нічого не змінилося. Зараз сіла спереду і, не зважаючи на те, що наданий держадміністрацією автобус був мʼякий, комфортний, з досвідченим акуратним водієм, то дісталося тільки пʼятій точці. Як бідні люди добираються до обласного центру на рейсових жорстких автобусах без струсу мозку, не уявляю! І це при тому, що в цьому районі дуже багато онкохворих!
Наступна зупинка в болгарському селі Станкувате, звідки родом професор Величко Степан Петрович, який приїхав з нашим десантом.
В єдиній ледь обігрітій кімнаті будинку культури керівницею закладу було озвучено цікаву історію створення села і виникнення симбіозу багатьох національностей, що проживають в Станкуватому. Болгарська община села здебільше розмовляє болгарською.
Степан Петрович, доктор педагогічних наук, професор, який був в молодості найкращим футболістом району, з задоволенням поділився своїми спогадами, які підтримали місцеві жителі.
На сцені будинку культури прозвучали мелодії гайди у виконанні Олександри Корпусовоі, пісня Ростислава Климишина і вірш присвячений ольшанським болгарам Олени Надутенко.
Хазяї пригостили нас смачною піцою, пирогом і кавою, а на прощання заспівали болгарську пісню.
Наш шлях далі побіг у напрямку села Добре, де нас чекали учні місцевої школи.
Від пана Осадчого заклад отримав мапу Болгарії, а професор Величко подарував посібники з удосконалення учбового процесу. Читали вірші, слухали гайду і аплодували один одному.
З рук заступника директора школи ми отримали збірочку віршів випускника школи, який зараз на передовій – Дмитра Сарданова «На лінії розмежування». Я встигла прочитати кілька віршів і подивувалася простотою і щирістю змісту, вкладеного в майже досконалі рими воєнної і громадської тематики, достойних зрілої людини. На війні швидко стають дорослими…
Наступна зупинка в дитячому садочку, де нас чекала гарно одягнена в національне вбрання болгарська малеча.
Вони прочитали болгарською віршики і вмостилися на стільчиках, щоб стати свідками презентації пісні про ольшанських болгар за авторством Олени Надутенко, послухати гайду у виконанні Олександри Корпусовоі, пісні Галини Димури і Ростислава Климишина, а також потанцювати разом з гостями. Від пані Арусяк Тадевосян для маленької вірменочки, яка солодко спала десь в комфортних нетрях садочку, було передано сувенір на згадку про наш візит.
Опівдні ольшанський староста запросив нас у кафе «Софія» скуштувати болгарських смаколиків і домашнього (смачнющого) вина, після чого ми потрапили у Центр Україно-болгарської дружби, де гостинний хазяїн Володимир Опря щиросердо вітав нашу групу і пригощав баніцею.
Вже вечоріло, як ми переступили поріг ольшанськоі школи, актова зала якоі була переповнена учнями.
Від нашої місії привітав ольшанців Сергій Осадчий, виступили професор Величко, Арусяк Тадевосян, представники КНТУ, знову прозвучала гайда Олександри Корпусовоі, співали Галина Димура і Ростислав Климишин, були вручені дарунки.
Який короткий і насичений подіями день!
Скінчилася наша програма гостювання на цих благодатних землях у гостинних господарів. Наостанок зупинилися на перехресті доріг, де височів, неначе запалена свіча, памʼятник загиблим євреям. По традиції ми поклали до підніжжя камінчики…
Зворотна дорога завжди коротша – за обговоренням подій, бурхливими емоціями, незчулися, як перетнули межу Кропивницького.
Скінчився ще один день життя, дарований нам Всевишнім і нашими відважними героїчними воїнами, нашими друзями і партнерами, які розділили його з нами. Ми щиро вдячні болгарам, які своєю культурою, толерантністю і добрим серцем, збагатили наш рідний край.
Олена Надутенко, учасник прес-туру.
Ольшанський рейд