Наші шляхи волейбольного розвитку

Волейбол – можливо, наймасовіший вид спорту в світі. За статистикою, на аматорському рівні у нього грають близько мільярда людей. А Міжнародна федерація волейболу (FIVB) є найбільшою за кількістю країн, які входять до її складу – 222. В Україні гра теж відносно популярна. І навіть під час цієї жахливої війни волейбол продовжує розвиватися. Про це свідчить те, що на Кіровоградщині збільшується кількість змагань, і ми представлені не лише в дитячо-юнацьких змаганнях, але й двома командами в національному чемпіонаті України.

Отже, про підсумки спортивного 2024 року та про розвиток волейболу розповідають президент обласної федерації Дмитро Янчук, засновник школи «Горгона» Владислав Валіхновський та керівник ВК «Кроп» Ярослав Гаращенко.

Дмитро Янчук :

– З точки зору розвитку волейболу на Кіровоградщині, напевно,  цей рік позитивний.

Завдяки роботі федерації та за підтримки управління молоді та спорту ОВА ми провели  шість чемпіонатів області серед юнаків та дівчат у трьох вікових групах.

Зараз у нас 10 дитячих спортивних шкіл в області, де культивується волейбол.  Це Кропивницька, Світловодська, Олександрійська, Гайворонська, Новомиргородська, Новоархангельська, Бобринецька, Долинська, Олександрівська та Новоукраїнська громади. З нового року планується відкриття відділення в ДЮСШ Знаменської територіальної громади. Але є суттєва проблема з тренерськими кадрами. У  ДЮСШ №3 Кропивницької міської ради працюють чотири тренера.  Два з них за основним місцем роботи та два за сумісництвом.  Ще по два тренери працюють у Світловодську та Олександрії. В інших громадах маємо по одному тренеру, і, на жаль,  не всі вони – за основним місцем роботи. Звичайно, ми розуміємо, що один фахівець не може тренувати всі вікові категорії, долучати юнаків і дівчат, представляти свої команди на чемпіонатах області, не кажучи про чемпіонати України.  Хотілося б, звісно, мати більше тренерів. Є в нас в Олександрії один патріарх – Володимир Олександрович Кулішкін, який працює на благо волейболу, якщо не помиляюся, з 1971 року. Спочатку в Світловодську, а потім в Олександрії. Зараз вже дітей тренують його учениці. Ось Анна Меркулова та Ірина Горобець, які плідно працюють у Світловодську,  вже досягають успіхів зі своїми підопічними на всеукраїнському рівні.  Ще треба відзначити тренерку-викладачку КДЮСШ №3 Кропивницької міської ради, головну фанатку нашого волейболу Маргариту Кольцову,  яка в цьому році відзначена нагрудним знаком Федерації волейболу України «Почесний дитячий тренер волейболу України». Маргарита Володимирівна виховала багато талановитих волейболістів, серед яких є чемпіони України, збірники країни з класичного та пляжного волейболу. Її учень Валерій Тодуа – неодноразовий чемпіон Чехії, учасник волейбольної Євроліги, який зараз продовжує свою кар’єру в одному з клубів Франції. Маргарита Кольцова просто фанатично віддана улюбленій справі й, попри всі проблеми, продовжує виховувати нове покоління переможців. Але у нас, на жаль, багато що тримається виключно на тренерському фанатизмі. І от зараз  така ситуація, що підуть наші поважні тренери, а хто прийде їм на зміну, то велике питання.  Федерація намагається, як може, сприяти покращенню ситуації, скажімо так. Але як посприяєш, якщо ми всі знаємо, що зараз велика трагедія в країні?  Коштів немає,  і стимулювання немає.

Ще одна проблема – це підготовка кваліфікованих суддів. У нас наразі немає жодного судді, який має сертифікат національної федерації. Судять обласні змагання ті ж тренери. Ми розуміємо, що це не дуже правильно. Але кошти на підготовку суддів віднайти важко, а за свій рахунок також ніхто не поїде на курси. Та все ж ми вже з’ясували графік суддівських семінарів і будемо намагатися в наступному році відправити людей на навчання. Але  це моє недопрацювання, що в даний час обласна федерація працює без членських внесків. Та й спонсорів залучити надзвичайно складно. Отримуємо підтримку на заходи від обласного управління молоді та спорту, але цього дуже мало для повноцінного розвитку. Можливо, і з вашою допомогою ми привернемо увагу справжніх меценатів – шанувальників волейболу, які захочуть допомогти. Але в наш час всі подумки про допомогу ЗСУ, і багатьох зараз дивує, що спорт взагалі існує в Україні.

Я також дивуюсь, як ми зараз проводимо таку кількість чемпіонатів України в різних вікових категоріях. Адже багато дітей виїхало за кордон нашої держави.  Через  повітряні тривоги  діти по три – чотири години сидять в укриттях. Буває так, що за один ігровий день три – чотири рази перериваються змагання. Та ми все ж намагаємося зіграти за два дні, тому що, розумієте, знову їхати зі  Світловодська 160 кілометрів ніхто не буде. Та попри всі складнощі та проблеми ми намагаємося не просто існувати, але розвиватися й перемагати.

У нас є певні умови, хоча, звісно, гарних залів дуже не вистачає, для розвитку не лише класичного, але й пляжного волейболу, який набуває все більшої популярності. У Світловодську для цього є чудова база з двома сучасними майданчиками.  Ми там більше проводимо змагання. А в Кропивницькому майданчики для пляжного волейболу більше тренувальні, які використовуються як одна із фаз підготовки в класичному волейболі. Хоча і в обласному центрі відбувся чемпіонат області. І є в нас у пляжному волейболі гарні результати.  Раніше  в юнацьку збірну  входили учні Маргарити Кольцової – Матвєєв і Свірідов.  А зараз чемпіонами України серед юнаків до 15 років стали підопічні Анни Меркулової Олександр Хоменко та Іван Гончаров. Сподіваємося, що і вони також будуть залучатися до збірної України у своїй віковій категорії. А ось у класичному волейболі ми маємо двох представників Кіровоградщини в збірній U-18. Це вихованець Кропивницької КДЮСШ-3 Андрій Лункан та Андрій Меркулов, який тренується в Світловодській КДЮСШ-1.

Хочу зазначити, що розвитку та популяризації класичного волейболу в області дуже посприяли шкільні змагання «Пліч-о-пліч». Я спілкувався з колегами, і вони говорили, що в районах черги дітей стояли з проханням спробувати їх у волейбольній команді. Так що цей президентський спортивний проєкт, безумовно, вже приносить користь, зокрема волейбольному розвитку. І дуже добре, що його будуть проводити й у наступному році.

Що ж стосується минулого сезону 2023-2024 років у класичному волейболі, то тут маємо певні успіхи.  Збірна юнаків 2008-го року з Кропивницької ДЮСШ-3 під керівництвом  Маргарити Кольцової виборола бронзові нагороди. Також третє місце в чемпіонаті України посіла команда 2009-го року, яку до успіху привела тренер-викладач ДЮСШ-1 Світловодської міської ради Анна Меркулова.

Зараз під час війни та в період воєнного стану в сезоні 2024-2025 років, що вже розпочався, честь Кіровоградщини на всеукраїнському рівні захищають 14 команд. Це дорослі – жіноча «Горгона» та чоловіча ВК «Кроп» – і дванадцять дитячих колективів. Треба зазначити, що чемпіонат Всеукраїнської  дитячо-юнацької волейбольної ліги  проводиться у п’яти вікових категоріях  серед юнаків та в п’яти – у  дівчат. А в одній віковій категорії в середньому грають 20-25 команд. Якщо підрахувати загальну кількість, то в чемпіонаті України змагаються від 200 до 240 дитячих команд, що для нинішнього важкого стану нашої держави доволі непогано.

Представники Кіровоградщини розпочали новий сезон 2024-25 років добре. У першому турі перемогли в усіх матчах наші доросла чоловіча та жіноча команди. Після стартового туру збірна юнаків 2012 року народження лідирує в своїй групі. У дівчат 2011 року народження та молодших, до речі, перший тур відбувся в Кропивницькому на базі ВК «Горгона».  І тут наша збірна також удало зіграла всі поєдинки й очолює турнірну таблицю своєї групи.  Лідерами є й хлопці 2009 року народження, а волейболістки 2010 року ділять друге та третє місце зі своїми суперницями. Але новий чемпіонат лише розпочався, і ми очікуємо вдалого продовження. Ну й ми, в свою чергу, продовжимо сприяти подальшому розвитку улюбленого виду спорту на Кіровоградщині.

Влад Валіхновський:

– Заснували нашу волейбольну школу «Горгона» ми прямо перед початком війни, 13 лютого 2022 року.  Було прикро, коли нас на виїздах запитували: а що, у Кропивницькому є волейбол? Хотіли спочатку віддати перевагу дорослим, не думаючи про дитячу школу та академію. Але війна змінила усі плани. Я сам виїхав до Польщі, де хотів ще трохи пограти професійно. Але травма змусила закінчити ігрову кар’єру. Тож  повернувся до України й після того, як трохи попрацював в ДЮСШ і відчув всі «переваги» державного розвитку спорту, ще більше захотів створити щось  типу спортивного клубу, щоб можна було розвивати волейбол по-справжньому.  Я бачив, що в нас  нестача залів, нестача інвентарю, і при цьому бажаючих займатися було дуже-дуже багато. Переважно це діти, які не були задіяні навіть  у нашому місті, де є багато спортивних клубів з інших видів спорту.  І я вирішив, що потрібно щось зробити.  Спочатку, ще коли був у Польщі, мою ідею дистанційно підтримували  двоє тренерів. Коли ми починали, нас серйозно не сприймали. Та поступово ми змусили себе поважати й зараз нормально співпрацюємо з колегами з інших шкіл.

А чому «Горгона»?  Захотілося щось своє, дуже несподіване. Горгона – це один з тих міфологічних персонажів, який є дуже цікавим. Він візуально захоплюючий, у нього своя історія. Плюс це сильна жінка. А в нас займаються 75-80 відсотків дівчат. І ще один із моментів, що Горгона лише тільки одним поглядом перетворює на камінь своїх супротивників.  І тут можна на відчуттях дітей та психології зіграти. Так що нам самим було цікаво.  Придумали саму Горгону, навіть трьох Горгон.  Це дитячий волейбол, професійний волейбол і чоловічий волейбол.  У нас є три логотипи.

І знаєте, навіть в час гаджетів та ТікТоку нам, завдяки в тому числі й такому підходу до назви, вдалося захопити дівчат та хлопців. Ми активно працюємо через соцмережі, де маємо власні сторінки.  І тут знову дуже допомагають привабливі логотипи й наша анімація. Далі вже підключається сарафанне радіо. А по загальноосвітніх школах ми ще жодного разу не ходили.

Так, у нас платні заняття, але ж ми направляємо ці кошти на розвиток: на поїздки на змагання, на суддівство наших турнірів, які ми все більше намагаємося проводити в Кропивницькому. Нещодавно тур юнацького чемпіонату України провели в нашому новому залі. Дуже гарно, що нам удалося знайти спільну мову з Кіровоградською обласною організацією УТОГ. Завдяки цьому взаєморозумінню ми зробили вже два зали в приміщенні на вулиці Андріївській. Один зал більше тренувальний, а нещодавно відкрили ще й ігровий з невеличкою трибуною для вболівальників. Тепер можемо проводити тут турніри, а не їздити в інші міста, витрачаючи чималі кошти. І до нас із задоволенням приїздять команди із Запоріжжя, Миколаєва, Одеси, де зараз дуже важко. І тут я не розумію деяких кропивницьких тренерів, які на пропозицію взяти участь у змаганнях відповідають, що краще десь поїдуть та зіграють. Ми ж просили лише оплатити роботу кваліфікованих суддів, яких, на жаль, у нашій області немає. Але то робочі моменти. Ми не є конкурентами інших тренерів, адже разом розвиваємо волейбол. Буває так, що діти йдуть від них до нас, але буває й навпаки. Тут вже право особистого вибору дітей та їхніх батьків. Я вдячний нашим тренерам Олександру Забілястому, Дмитру Дробітьку, який переїхав до Кропивницького з Бахмута, Аліні Крамаренко та Софії Яровій, яка поки працює помічником тренера, адже навчається у Харкові у профільному вищому навчальному закладі, за їх самовіддану працю. На даний час в школі «Горгона» працює 14 груп в різних вікових категоріях. Найменші в нас дівчатка 2014 року народження.  Ну й допомагає те, що є й доросла команда, яка виступає в Першій лізі чемпіонату України. Тобто дівчатам є до чого прагнути й на кого рівнятися.  А в цій команді грають дівчата 2008-09 років народження. Це мої перші вихованки. Ще чотири волейболістки старші за 18 років, з яких дві – наші тренерки. Так що вони власним прикладом надихають вже своїх учениць. Поки що ми вдало зіграли стартовий тур і посідаємо перше місце. Зараз змагання проводяться на груповому етапі, де команди розподілені на дві групи за територіальною ознакою. У нашій східній групі змагаються сім команд, а в західній – вісім. По чотири найкращих вийдуть до плей-офф, і ця вісімка розіграє медалі. Зараз у наших  планах  – потрапити до Вищої ліги й там закріпитися. Поки що на цьому етапі головні суперниці – з команди «Балта-2» Одеської області, яких ми вдома переграли – 3:1. І в нас ось  5-го грудня виїзд в Балту на другий тур. Там зіграємо зі збірними Полтавської та Харківської областей та командою «Спортліцей» з Київської області. Потрібно перемагати для того, щоб отримати слабшого суперника в плей-офф. Адже конкурентки з нашої групи та західної  – це земля та небо. На заході майже не переривався тренувальний процес, а команди там значно сильніші. Отже, головні матчі відбудуться на другому етапі, але ж туди ще добратися треба.

Ну й наостанок хотів би подякувати своєму справжньому другу, золотій людині Олегу Псяровському, без підтримки та допомоги якого проєкт «Горгона» просто б не відбувся.

Ярослав Гаращенко:

– Ми зараз граємо та існуємо виключно на ентузіазмі. Просто дуже любимо цю гру. У нас немає в команді гравців, які б виступали на професійному рівні. Усі пройшли школу ДЮСШ або взагалі аматори. Тим не менш, граємо в чемпіонаті Другої ліги, де команди також напівпрофесійного статусу.  Поки що ми є лідерами у своїй групі за набраними очками. У заявці нашої команди 17 волейболістів, але ще двох плануємо дозаявити. У складі  є й досвідчені волейболісти, і юнаки – вихованці ДЮСШ та «Горгони». Раніше тренувалися в залі Обленерго, а зараз перейшли в новий зал «Горгони». Там дешевше й трохи краще. Збираємося двічі-тричі на тиждень. За бажанням наші гравці й у тренажерному залі працюють. Тренера в нас наразі немає. Тож визначаємося з усім колективно. У групі нашій 7 команд, і три перемоги над конкурентами з Гостомеля, Решетилівки та Боярки ми вже здобули. Тепер налаштовуємося на другий тур. У минулому чемпіонаті ми посіли п’яте місце, а наш капітан Сергій Шемет був визнаний MVP фінального турніру. Але ми трохи підсилилися й у цьому сезоні налаштовуємося на призове місце. Стосовно підтримки, ми спілкувалися з президентом обласної федерації Дмитром Янчуком, який обіцяв невеличку допомогу з боку міської влади. Та нам хоч би щось, бо ж власні кошти витрачаємо. У минулому сезоні бюджет склав 390 тисяч гривень. Але ж там далекі виїзди були, по 700-800 кілометрів. У цьому сезоні трохи краще в цьому плані. Але ж внески за участь ніхто не відміняв. А там перший та другий етап – по 10 тисяч, а фінал – 15 тисяч. Та, повторюю, ми дуже любимо цю гру й хочемо змагатися на гарному рівні. Поки що непогано виходить. Може, в наступному році, коли ситуація трохи покращиться, можна буде подумати про тренера та знайти спонсора. Мріємо ще зробити нормальний зал, щоб можна було приймати змагання. Все ж таки в залі факультету фізичного виховання йде навчальний процес, там інші пріоритети, та й глядацьких місць небагато. Але всі наші плани – у майбутньому, а поки завдячуючи ЗСУ ми граємо, перемагаємо й отримуємо насолоду від гри. І тут результат хоча й суттєвий, але не такий важливий.