Минулого тижня Кіровоградське обласне літературне об’єднання ім. Віктора Погрібного «Степ» відзначило своє 85-річчя. Урочисте зібрання з цієї нагоди відбулося в ОУНБ ім. Дмитра Чижевського. Відбулося з аншлагом і нагородженням частини «степівчан» обласними відзнаками.
Окрім літературної громадськості в ньому взяли участь перший заступник голови обласної ради Юрій Семенюк, директор департаменту культури та туризму Кіровоградської обласної військової адміністрації Уляна Соколенко, директор департаменту освіти і науки ОВА Ельза Лещенко та інші.
Як відомо, наше літоб’єднання пройшло складний історичний шлях. У радянський час окремі його учасники відчували на собі ідеологічні утиски. Через це, наприклад, 1958 року був конфіскований і практично знищений КДБ перший номер журналу «Степ». На щастя, якимось дивом у фондах бібліотеки зберігся один примірник цього видання.
Протягом майже дев’яти десятиліть на чолі літоб’єднання стояли письменники Анатолій Хорунжий, Іван Ісаєв, Віктор Ярош, Микола Смоленчук. А найдовше (48 років) ним керував журналіст, поет, прозаїк, громадський діяч та краєзнавець Віктор Погрібний. Його роботу, його заслуги у вихованні та об’єднанні літераторів краю шанобливо відзначав кожен промовець під час зібрання.
З 2017 року цю ниву «спахує» поетка, прозаїкиня і викладачка по класу фортепіано Ольга Полевіна. Лірик за покликанням в дуеті з колишнім вчителем фізики і математики Олександром Архангельским вона активізувала роботу в об’єднанні та видавничу діяльність. Згодом до редагування окремих книжок та альманаху «Степ» приєдналася колишня вчителька української літератури Тетяна Микитась.
Про свою участь у творчій роботі літоб’єднання розповіла під час зібрання журналістка Ніна Даниленко: «Мені стало цікаво, мене затягло. “Степ” – це настільки самодостатня організація, що ми видали чотири воєнні книги за три воєнні роки. Це настільки кайфові відчуття… що ми можемо самі. Нам не треба ні на кого оглядатися, не треба ні в кого просити якихось консультацій. У нас немає ніякої градації. Ні по віку, ні по статі, ні по професії. Не важливо хто ти, чи ти музикант, чи ти байкер, чи педагог. Можеш писати, хочеш – давай! Я не поетеса, але сказав Олександр Архангельський продовжити вірш з одного рядка, і я продовжила.
Я була настільки залякана й розгублена з початку війни (я не боюся у цьому зізнатись), але коли Ольга Миколаївна взяла “ногайку” і сказала “Сідай і пиши!”, я сіла і змусила себе написати. Що мене ще потім здивувало. Добре, я за фахом журналіст. Є редакційне завдання – хочеш не хочеш, мусиш писати. Але мої колеги, у яких зовсім інші професії… І вони це змогли, і з яким результатом!» Тут Ніна Даниленко має на увазі три останні колективні книги, де оповідь складається з сюжетних «ланцюгів» окремих авторів: «Смертельний соль-дієз», «Чи бачать небеса котів» та «Таємниці старого горіха».
До речі, за рішенням обласної комісії з книговидання нещодавно виділено кошти на випуск розширеної версії книжки «Смертельний соль-дієз».
Серед інших «степівчан» поздоровила голова обласної організації НСПУ Надія Гармазій.
– У нас спільні цілі, у нас єдине бажання, щоби скінчилася війна не тільки в нашій країні, щоб війни взагалі не було. Щоб хвороби, які вважають невиліковними, навились нарешті лікувати. Але попри все у мене є зовсім маленьке бажання, яке можливо не коригується із цими спільними бажаннями. Я хочу, щоби цей світ був максимально простим і зрозумілим. А ми залишалися максимально людяними, наскільки це можливо в умовах коли ми втрачаємо розуміння того, що таке людяність.
Як керівник секції української літератури Кіровоградської Малої академії наук учнівської молоді хочу сказати, що цьогоріч на конкурс «Інсайди сьогодення» було представлено дві роботи за книгою «Чи бачать небеса котів». Це свідчить про те, що вас читають учні, вас читають сучасні педагоги, а книжка тільки побачила світ. Ця книга не проголошує якихось шалених глобальних істин. Вона проста і зрозуміла кожному з нас. Тому що кожен з нас сьогодні на своєму місці продовжує творити те, що уміє робити найкраще».
За що платитимемо в лікарнях?