Про щось там між Трампом та Зеленським

Про щось там між Трампом та Зеленським

Чесно – не дивився, розшифровки не читав, майже не відкриваю Фейсбук, бо там все зас…мічено цією нібито епохальною чи похоронною зустріччю. Вже давно пофіг.

Як і пофіг більшості з тих, з ким зараз служу – обмежено придатні після поранень, жодного, хто б служив меньше двох років, і не в охороні Ужгородського ТЦК. Всі втомлені, всі в безвиході – нема куди дітися, треба якось служити, невідомо скільки… Тому всіх хвилює аби мати більш-менш спокійну службу. Не як Тарас Шевченко 25 років, тут багатьом до шістдесяти не так вже й багато. Ніхто не обговорює цю х..ню, в різних місцях, бо я за останній тиждень змінив підрозділ і розташування майже на сто кілометрів. Говорять взагалі мало. І про щось важливе тут і зараз. Панує тиха безнадія. І трохи заздрість до тих, хто в СЗЧ, у кожного десятки таких знайомих, які по півтора-два роки сидять по хатах, трохи ховаються, але живуть, а не гниють по бліндажах. Так йдіть ви, Дональд та Володимир, подалі. Нам аби додому повернутися. І більшості нафіг не потрібен той Донбас…

Геннадій Рибченков, військовослужбовець.

Зеленський – Трамп: розмова «на кортах»

Цими днями хто тільки не висловився з приводу словесної сутички президентів Дональда Трампа і Володимира Зеленського. Були серйозні розбори з елементами психологічного ексгібіціонізму, були мемчики зі сміхуйочками. Українці в інтернетах встигли пережити не одну зрадоньку і пару малесеньких переможеньок.

І тільки потім наступив «катарсис» – США нібито повністю припинили всю військову допомогу. Громадяни Неньки вже встигли проплакати всі очі й наслати прокльони на довбаного Трампа, пожаліти бубочку, його ж потім проклясти, але визнати, що він мужик.

Ліричний відступ номер раз

Люди в усьому світі вочевидь втомились від «справжності». Фермерські продукти як били, так і б’ють всі цінові рекорди. Реальними стають раціональне споживання і раціональне витрачання грошей. Також «нарід» по всьому світі скучив за простими і зрозумілими брутальними мужиками і ультраберегинями. І два президенти «дали пацана» зі сцени.

Глядачів не обманули ні костюм з краваткою на Трампі, ні мілітарі-стайл Зеленського. Люди хотіли шоу, і вони його отримали. «Сишиш, братка, рубчік єсть?» у виконанні «розводящого» Трампа. «А хто спрашиваєт?» у виконанні Володимира Санича. «Ти дол­жен 350 лярдів», – продовжує Трамп. «Тамбовскій волк тєбє должен», – наголошує Зеленский. «Підпарканна» школа переговорів імені Його Сіятєльства Дональда Першого нарвалась на «Криворізьку школу дипломатії імені 95 квартала».

Ліричний відступ номер два

90-ті роки ХХ століття привчили мешканців ледь не всього пострадянського простору, що, коли тебе зупиняли на чужому районі й питали, що ти тут забув, є кілька варіантів правильних відповідей:

1. Чесна. «Я тут проводив дівчину». Тоді тобі, в залежності від настрою місцевого ватажка, могли дати люлєй або збити з тебе могорич за «їхню дівчину» і відпустити додому.
2. Борза. «А ти хто такой, а ти знаєш, хто мій батько (мама, брат, собака, вчитель фізики у школі)?». За цю відповідь тебе могли просто відпустити або навіть провести до кордонів району, не дозволяючи тебе не те що зачепити, а навіть відганяти собак, які мали намір на тебе загавкати. А можна було отримати в пику. Відразу й боляче.

На жаль, на цій зустрічі титанів не можна було послатись ні на маму, ні на старшого брата-десантника. І дівчину ніхто нікуди в той день не проводив.

Тому Трамп викрутив на максимум власну маскулинність, а наш Володя відповів нашим, рідненьким «ша базар», за що його ще більше полюбили його майбутні виборчині – жіночки, які втомились в пошуках «справжнього мущини», адже Олег Вінник виїхав у Німеччину, а Стаса Міхайлова слухати відверто «западло».

Ліричний відступ номер три

Під час цього телешоу і вже кілька днів поспіль у бункері десь тихо потирає ручки і підсміюється Дєдушка Х…ло.

Завіса

Ігор Вьюн, військовослужбовець батальйону берегової оборони військової частини А7053, до широкомасштабного вторгнення – журналіст кропивницьких ЗМІ.

«Ми живемо в світі, де треба бути сильним»

Подія, що відбулася в американському Овальному кабінеті, і досі продовжує бути топовою темою новин, повідомлень, дописів у соц­мережах. Продовжимо її й ми, тим паче сталася нагода – на один день, щоб здати в ремонт військовий автомобіль, до Кропивницького приїхав наш друг – командир роти РЕБ 21-ї механізованої бригади, старший лейтенант Павло Федчишин (Пауль ФСПК). Кому, як не захисникам, давати слово? А до слова Пауля ми дослухаємося.

– Так, мені є що сказати з цього приводу. Нагадаю слова лорда Пальмерстона, який стверджував, що у Британії немає вічних ворогів чи друзів, а є лише вічні інтереси. Так само кожна держава має свої інтереси. Доки ми не будемо сильними (а сила базується на потужній армії), нас будуть намагатися нагибати різні трампи.

Наступне. Я ніколи не приховував, що є «порохоботом». Але об…ти нашого президента може лише наш народ, який його обрав. Овальний кабінет – це лише фінішний показник. До цього були шпиняння щодо непідписаного договору, щодо чотирьох відсотків рейтингу. Далеко ж не чотири. Влаштовувати срач, говорити, що треба прогнутися під США… В жодному разі!

Я завжди був противником як Євросоюзу, так і Митного союзу. Тому що бідних ніде не люблять, бідного родича ніде не чекають. Забудьте про це. Ми живемо в світі, де треба бути сильним і жорстким.

При цьому я бачу плюси. Ми маємо мільйонну армію. Це мільйон людей, які вміють воювати, вміють вбивати, які звикли отримувати великі гроші на рівні держави (чесно, часто незаслужено). Створення Європейських сил безпеки на основі української армії дозволить закумулювати величезну, потужну силу.

Ще один важливий момент. Зеленського схиляють до перемир’я. Армія проти! Будь-яке перемир’я означатиме відновлення війни через два роки. Зараз армія зібрана, навчена, вмотивована. А що буде за два роки? Нових добровольців точно не буде. І нам доведеться знову все починати з нуля. Я не хочу. Може, і у мене не буде бажання залишати тепле ліжко, як воно виникло тоді. Це важливо, це треба розуміти. Ті, що мріють про мир, мають усвідомлювати, що мир – це сила.

Не можу не зазначити, що подія в Овальному кабінеті – типовий розводняк зразка дев’яностих років. Коли два гопники намагаються розвести міцного мужичка. З такої ситуації два виходи: або ножа під ребра, або піти геть. Зеленський вірно зробив.

Допомога США занадто перебільшена. Нагадаю: протягом пів року на Авдіївському напрямку чекали американські снаряди. Жодного не було. Нічого, дронами закрили. І закриватимемо. І Європа розкачувалася з допомогою. Тепер вона розуміє, що війна може постукати і в їхні двері. І я заявляю, що, якщо буде наказ йти на Угорщину, моя 21-ша бригада ввечері буде в Будапешті.

Настав час визнати, що у світі є дві найсильніші армії: українська і російська. Причому українська лідирує, адже ми працюємо на всіх системах, у тому числі на натовських, рашисти – лише на радянських. Та ще й віслюків на фронт відправили, чим нас розсмішили. При цьому є факт: лише українська та російська армії знаються на сучасній, світовій – не ядерній – війні.

Є ще один факт: росіяни не заспокояться, доки нас не знищать. Але я завжди казав, що, якщо в результаті війни залишаться лише два українця – чоловік і жінка і нуль росіян, все було не дарма.

Отже, я визнаю, що Зеленський все витримав з честю. Це не примусить мене за нього голосувати, але зараз я категорично засуджую тих, хто засуджує його. Радять йому прогнутися. За що я воюю? За те, щоб президент моєї країни перед кимось прогинався? Ми вільні люди.

США відмовили нам у допомозі. А з чого вони повинні нам допомагати? Ну, Польща, країни Балтії – це зрозуміло, вони поряд. Все залежить лише від нас самих. Кожен має зрозуміти, що на першому місці має бути щастя і добробут родини, потім можна казати про гарну вулицю, гарне село, місто, область. На найвищому щаблі цієї піраміди знаходиться велич держави.

Наостанок хочу завірити, що у нас, в армії, все добре. Звідки у вас такий песимістичний настрій? Армія стоїть, вона всім забезпечена. І армію забезпечує, утримує народ, за що ми дуже вдячні кожному.

Записала Олена Нікітіна, «УЦ».

«Думок мало, одні емоції»

І ще одна реакція на нещодавні й дипломатичний скандал у Вашингтоні, і також від захисника України. Мабуть, найкоротша, але найточніша.

Командир стрілецького взводу, майстер-сержант Олександр, херсонський напрямок:

– Думок мало, одні емоції. В принципі, нічого неочікуваного не сталося. Можливо, десь і були якісь маленькі надії на позитивні зміни, але вони були настільки маленькі, що всі ці події пройшли безболісно.

На це чекали. Правда, я не думав, що дійде аж до такого абсурду. Публічне приниження, слова путіна із рота Трампа і його поплічників, зрада на камери. Я вважаю, а точніше знаю, що виборці Трампа самі в шоці від його дій. Чому знаю? Бо маю двох товаришів – американців, з якими доволі часто спілкуюся. Зараз кожна розмова з ними, кожна смс-ка починається з вибачень від них за дії і за зраду їхнього недолугого президента. Дуже багато чого цікавого розповідають про настрої простих американців і про те, що відбувається у них в країні.

Що чекає світ надалі – взагалі невідомо. Але ми зараз взагалі цим не переймаємося. Є ще надія на Європу і на інші свідомі країни. Тож панічного настрою немає в нас зовсім. Тільки зліші стали. Продовжуємо робити далі свою роботу, як у нас кажуть, «в штатному режимі». Все буде добре!