Геннадій Здітовецький: «Спортсмени – не роботи»

Після блискучого виступу Олега Дорощука на чемпіонаті Європи в приміщенні в Нідерландах, де кропивничанин здобув золото в стрибках у висоту із особистим рекордом та найкращим результатом сезону в світі – 234 см, ми, звісно, сподівалися, що й на чемпіонаті світу в китайському Нанкіні наш земляк зможе замахнутися на медаль. Але цього разу не судилося.

Дорощук лише з третьої спроби взяв 228 см, як і ще четверо конкурентів. А 231 см підкорилися лише корейцю Ву, який і став чемпіоном світу. Срібло та бронзу з результатом 228 см, але за меншою кількістю спроб, взяли олімпійський чемпіон Керр із Нової Зеландії та сенсаційний ямаєць Річардс. Четверте місце з другої спроби посів із найкращим стрибком у кар’єрі американець Косіба, а Олег Дорошук замкнув п’ятірку кращих. З одного боку, результат значно кращий, ніж на минулорічному чемпіонаті світу в приміщенні в Глазго, де підкорилися 224 см.

Ми поспілкувалися із наставником Дорощука, заслуженим тренером України Геннадієм Здітовецьким, який оцінив виступи свого учня на чемпіонатах Європи та світу, поділився загальними враженнями від цих змагань і розповів про плани на майбутнє.

– Геннадію Борисовичу, зимовий сезон завершено. І, мабуть, кінцівка вийшла не такою, на яку сподівалися?

– Взагалі цей зимовий сезон був найкращим у кар’єрі Олега Дорощука. Тому в цілому я задоволений. Ми вдячні всім, хто за нас вболівав, підтримував, бажав успіху. Дуже приємно було зустрітися після чемпіонату Європи з нашим легендарним срібним призером Олімпійських ігор, триразовим чемпіоном світу з велоперегонів на треку Олександром Симоненком, який презентував нам прапор Кіровоградщини. Його вже побачили вболівальники у Нанкіні й, запевняю вас, ще побачать на інших світових аренах.

Стосовно відносної невдачі на чемпіонаті світу в приміщені в Китаї, то наприкінці сезону це було очікувано. Ми перед тим, як їхати на чемпіонат світу, з Олегом розмовляли про наші плани, наші можливості. Хоча він був лідером світового сезону з результатом 2,34 м, я знав, що на нас чекають надзвичайно важкі змагання. Нас очікувала дуже важка дорога й мінімум часу на акліматизацію. Я йому сказав: якщо стрибнеш 2,28, то я буду задоволений. Але це я казав із таким розрахунком, що 2,28 – це мала бути медаль. Так воно і вийшло. Але до медалей нам трохи не вистачило, хоча 2-3 та 4 місце також були із результатом 2,28.

– Наскільки важкою була дорога до Нанкіна? Скільки ви добиралися?

– Ми добиралися з Києва до Будапешта потягом 20 годин. А потім був переліт до Гуанчжоу 11 годин, плюс ще один переліт 2,5 години іншим літаком до Нанкіна.

– Часу на акліматизацію до іншого часового поясу взагалі не було?

– Зазвичай треба їхати чи під старт, чи бажано за 10-15 днів до старту. Але це індивідуально, адже кожен організм реагує по-іншому. Після нашого виступу тренерка Ярослави Магучіх Тетяна Степанова спілкувалася з тренером чемпіонки світу Ніколи Оліслагерс, і він, побачивши наші стрибки, сказав, що наші хлопці попали під акліматизації й результати не такі, які мали бути, через те, що хлопці повністю не відновлені.

– Чи дуже хвилювався Олег і що він казав після змагань?

– По завершенні стрибків він мені казав, що майже не хвилювався. Олег уже пройшов той рівень, коли такі змагання викликали острах. Усі суперники були добре знайомі, і більшість із них він уже перемагав. Але були відчуття набагато гірші, ніж на чемпіонаті Європи. Тобто не було свіжості, легкості.

– А якщо порівнювати чемпіонат Європи та світу, то де умови були кращі?

– Нам більше сподобалися умови змагань на чемпіонаті Європи. І не тільки тому, що там усе вийшло якнайкраще. По-перше, в Апелдорні було більше приміщення. Цей спортивний комплекс чимось нагадував наш велотрек у Львові, тільки посередині бігові доріжки. Більше приміщення, працювали кондиціонери. В Китаї я не відчував, що там кондиціонери, адже було дуже душно. І практично у нас не було можливості робити розминку перед змаганнями. Олег стрибав, розминаючись на стадіоні, тому що доступ до манежу в Нанкіні був закритий. А стадіон і приміщення – це трошки різні відчуття. Це теж зіграло свою роль, я так вважаю.

Ну й ще в Нідерландах відчувалося, що ми знаходимося у вільній європейській країні, у порівнянні з Китаєм. У Нанкіні, коли ми повісили на трибуні наш український прапор, то відразу до нас підбігли два китайці, я так зрозумів – із їхньої служби безпеки, і в категоричній формі змусили нас його прибрати.

– У Нідерландах багато українців бачили й чи відчули атмосферу країни?

– У готелі, в якому ми мешкали, нам сказали, що шість поверхів прибирають жінки саме з України. Були й вболівальники на трибунах, які нас палко підтримували. До речі, ми жили в 35 кілометрах від Аплдорну, і нас возили до комплексу автобусом. Там переважно приватний сектор, дуже гарні будиночки, такі охайні двоповерхові, чистенько, і ніякої живності на подвір’ях не бачив. А взагалі, коли трохи прогулявся містечком, то таке відчуття, що в якійсь казці побував.

– У Китаї враження були інші?

– Знаєте, там якась тривожна атмосфера. Ми жили у великому готелі, від якого хвилин 15 пішки до манежу. Автобусом ми спочатку їхали 5 хвилин. Вулиці були перекриті, дуже багато поліцейських, багато людей в цивільному, з таким особливим поглядом. Відразу було зрозуміло, що це люди зі служби безпеки. В принципі, можна було гуляти, але людей було дуже мало. Але глядачів було багато, і вони із захватом підбігали до Ярослави Магучіх і до Олега й просили автографи, фото та сувеніри.

Щось купити в Китаї було майже неможливо, наші карти там не працювали. Вайфай у готелі не працював, і для того, щоб спілкуватися, довелося придбати китайські картки для смартофонів.

– Хоча б сервіс у готелі нормальним був?

 – Готель сучасний, комфортний, із усіма сучасними зручностями. У готельному комплексі два блоки – на 41 та 60 поверхів. Нас у другому блоці розмістили на 25 поверсі, з якого панорама на 9-мільйонний Нанкін відкривалася гарна. Але три дні замало для того, щоб визначні пам’ятки подивитися.

– Щось таки сподобалося в Нанкіні?

-Відношення глядачів до спортсменів. Китайці щиро всіх підтримували й раділи успіхам атлетів. А ще було помітно, що китайцям дуже подобаються українські дівчата. В Нанкіні в якості волонтера та перекладача нам допомагала дівчина з Білорусі, яка вже два роки живе й працює в Китаї. Вона казала, що китайцям дуже подобається Ярослава Магучіх і вони щасливі, що змогли побачити таку видатну спортсменку. Ярослава намагалася, наскільки можливо, приділити увагу своїм шанувальникам. Але вони також і Олега дуже добре знали. І зараз до нього було значно більше уваги, ніж на минулорічному чемпіонаті світу в Глазго та чемпіонаті Європи в Італії.

– І все ж додому ви повернулися трохи засмученими?

– Звісно, що медаль хотілося. Я знав, що Олегу по силам замахнутися навіть на золото. Але цього разу не вийшло. Звичайно, він фізично й технічно був готовий на більш високий результат. На чемпіонаті Європи ж була ще кваліфікація, яка на чемпіонаті світу не передбачена. І в Нідерландах уже в фіналі Олег стрибав із запасом, і було видно, що в нього є пружина в ногах. У Нанкіні такого не відчувалося. Дуже важкі стрибки, він, як кажуть, вижимав, витискав із себе у цей стрибок. Звісно, що, коли він підходив за порадою, я намагався вказати на технічні аспекти, але повторюся, що звичної в цьому зимовому сезоні легкості не було.

Але, мабуть, ще й сектор виявився не дуже пригучим. Адже в чоловічих та й у жіночих стрибках результати майже у всіх учасників чемпіонату гірше особистих рекордів. Це ми змогли побачити й по наших інших стрибунах. Той-таки Дмитро Нікітін при особистому рекордові 228 см взяв лише 214. Та й Катя Табашник подолала лише 189 см, хоча здатна стрибати значно вище.

– За вас на трибунах палко вболівали Ярослава Магучіх разом із своєю тренеркою Тетяною Степановою, а потім ви вболівали за них. Відчувалося, що між вашими командами чудові, дружні відносини. Ви спілкувалися стосовно бронзи Ярослави, чим можна пояснити лише третє місце нашої олімпійської чемпіонки та рекордсменки світу?

– Так, у нас чудові відносини. Ми завжди підтримуємо один одного, переживаємо й готові допомагати, коли є потреба. Олегу в минулому році, коли він був за кордоном, вони дуже допомогли.

А стосовно виступу Ярослави Магучіх на чемпіонаті світу, то, на мою думку, після феноменально вдалого минулого сезону, в якому вона лише перемагала, у неї була занадто велика перерва. Було багато інтерв’ю, участь в різних публічних заходах, і через це перед зимовим сезоном, я так думаю, у Ярослави вийшов невеличкий підготовчий період. Вона просто не встигла набрати оптимальні кондиції, які в неї були влітку. Ну й після перемоги на чемпіонаті Європи Ярослава відчула дискомфорт у нозі. І повністю відновитися не вдалося. Я жив у готелі в одній кімнаті з масажистом Ярослави Владом Проніним, то вона кожен день приходила, і він робив їй масаж спеціальним апаратом і різні маніпуляції з її стопою. Наче самопочуття було непогане, але під час змагань, мабуть, цей дискомфорт повернувся. Справа в тому, що спортсмени – це живі люди, вони ж не роботи. І постійно перемагати майже неможливо. Ну й впевнений, що процес акліматизації також вплинув. Але все одно добре, що Ярославі Магучіх удалося завоювати бронзову медаль, яка стала єдиною для нашої збірної на цьому чемпіонаті світу.

– Олег вже відійшов від цих змагань і від того, що не вдалося завершити зимовий сезон на мажорній ноті?

– Олег вміє тримати свої емоції при собі. Та звісно, що в душі щось шкребе, як кажуть. Але, розумієте, у спорті все буває. Різні обставини й різні фактори мають вплив. Головне, що він доріжку не пробував. Він не спробував і не відчув сектор. Він не робив те, що зазвичай ми завжди перед змаганнями робимо. І всі ці фактори, плюс різниця в часі та інші моменти, про які я говорив, співпали. Ми не шукаємо виправдання, а намагаємося самі зрозуміти й пояснити, чому так сталося. Це й люди повинні розуміти, що є певні обставини, які можуть вплинути на виступ.

– Мабуть, і керівництво збірної та Федерації легкої атлетики України також повинні зробити висновки, адже літній чемпіонат світу також відбудеться в Азії, тільки в Токіо?

– І такі висновки вже зроблено. Зараз представник України поїхав до Японії. І вдалося домовитися з японцями про проведення перед чемпіонатом світу, який відбудеться у вересні цього року, двотижневого навчально-тренувального збору та про вигідні умови для проживання. Це дасть можливість нормально акліматизуватися та підготуватися до головного старту цього року.

– Окрім чемпіонату світу, які важливі змагання на вас очікують?

– У червні відбудеться командний чемпіонат Європи. Тут збірна України повернулася до елітного дивізіону й намагатиметься там закріпитися. Особливістю цих змагань є те, що в кожному виді виступатимуть по одному атлету від країни в кожному виді. Сподіваюся, що Олег здобуде це право. А ще плануються комерційні старти й Діамантова ліга, де в минулорічному фіналі мій учень посів друге місце. Так що літній сезон обіцяє бути цікавим і напруженим.

– У Кропивницькому є де тренуватися?

– Перш за все, це наш манеж рідної ОСДЮСШОР-2, де більш м’яке покриття, краще пристосоване до тренувань. Зі стадіоном «Зірка» складніше. Там покриття «Мондо», яке більше пристосоване до змагань. Саме на такому покритті проводяться всі найбільші міжнародні старти. Але воно гарне, коли свіже. А коли йому вже більше 10 років і воно не має необхідного обслуговування, то стає з кожним роком жорсткішим. Великий об’єм на ньому робити неможливо. Є великий ризик отримати ушкодження. Але інколи ми все ж тренуємося там і вдячні за це.

– А чим зараз займається ваш підопічний та які найближчі плани?

– Відпочиває трохи й набирається нових сил. Після стрибків в Нанкіні Олег сказав, що хоче в травні взяти паузу. Трохи грає в баскетбол із ветеранами та аматорами, щоб не втрачати тонус і жагу боротьби. А вже 10 квітня ми вирушаємо на тритижневий збір до Португалії. Там буде Ярослава Могучіх, і там вже тренується один із найкращих друзів Олега, наш перспективний метальник спису Артур Фельфнер. До речі, там також розпочне свою підготовку наша титулована стрибунка в довжину та потрійним Марина Бех-Романчук, яка налаштована продовжувати свою кар’єру. Ну а ми вже дивимося в майбутнє, налаштовані наполегливо працювати, прогресувати, покращувати результати й досягати поставлених цілей.