Кому війна, а кому – альма-матер

11:00
725
views

Боже, яке щастя – пишу не про Трампа. Хто б знав, як мені набрид цей «протрамп»! Переговори, як очікувалося, затягуються, а тут цікава тема сама в голову постукала. Кулаком нашого боксера-чемпіона Сашка Усика, який успішно вибив із Харківського національного університету внутрішніх справ (ХНУВС) науковий ступінь доктора філософії. Але спочатку повернемося на півстоліття назад…

Нещодавно, розбираючи мамин архів, знайшов два своїх документи на фірмових бланках. Один – із КІСМу, який закінчив 1979 року, інший – із конструкторського бюро, куди потрапив за розподілом. Два направлення в аспірантуру, від яких я, на превеликий мамин жаль, навідріз відмовився. Не захотів марнувати роки на імітацію наукової діяльності з вельми сумнівним результатом.

Не захотів витрачати сімейний бюджет на нескінченні хабарі та пожертви. Повірте, вже тоді добре розумів, у що можу вляпатися. Два роки керівництва інститутською структурою з дивною абревіатурою НДРС (науково-дослідна робота студентів) познайомили мене зі зворотним боком вузівської науки.

Утім, про те, що доцент може бути тупий, ми дізналися ще раніше, зі знаменитої мініатюри Михайла Жванецького, яку блискуче виконували Роман Карцев і Віктор Ільченко. Пам’ятаєте? «Був у нас студент на прізвище Горідзе, а звали його Авас. І доцент Пєтухов, тупий…»

Уже в інституті з’ясувалося, що серед доцентів-кандидатів наук є і тупі, і безграмотні, і запійні п’яниці, і педофіли (першокурсницям було по 17 – 18 років), і хабарники. На тлі старої професури вони справляли враження, м’яко кажучи, дивне.

А ще через років з п’ять, до середини 80-х, блискучі ветерани почали йти один за одним у засвіти, а їм на зміну прийшли… наші колишні однокурсники. Багатьох із нас це шокувало.

– Ти чув, Рудого взяли преподом на кафедру техмашу?!

– Як? Він же тупий! У мене курсову саме з техмашу здер.

– І цей, голова студпрофкому, який дівчачі кімнати вечорами перевіряв і тих, хто запізнився на хвилину, на дверях записував, – теж в аспірантурі…

Конструктори зі стажем, ми ночами та у вихідні робили «халтуру» – курсові, контрольні та дипломи для тих студентів, яким було простіше заплатити, ніж зробити самому. З червоними від недосипання очима й чорними від грифеля руками ми працювали на свої сім’ї. А потім це якось усе скінчилося. Ні, нас, «халтурників», не пов’язало ОБХСС (якщо хтось ще пам’ятає, що це таке). Усе простіше й сумніше. Молоді преподи виявилися на рідкість заповзятливими та нахабними. Вони просто брали в архіві готові роботи, зривали обкладинки й продавали вечірникам і заочникам.

Уся ця корозія вищої освіти повною мірою проїхалася по аспірантурах і всій системі захисту ди­сертацій. І поїхали до Москви, Києва та інших наукових центрів поїзди із завантаженими харчами і дефіцитом дисертантами. Навіть не уявляєте, скільки кандидатів наук своїми званнями завдячують кіровоградській ковбасі! І це крім грошей, звісно.

Такси (не собаки) були на все – від теми дисертації до палітурки й передруку монографій. І апофеоз захисту – обов’язковий банкет за участю всієї кафедри, наукового керівника й ректорату. І, звісно, головний тост – за прекрасну людину й перспективного вченого!

Що всередині дисертації – це далеко не завжди ставало предметом уважного вивчення опонентами. Обожнюю переказувати випадок, коли аспірант як причину негативного результату експерименту жартома вказав, що обидва електроди були дерев’яними. Та й сам я грішним ділом, закінчуючи чергову суто технічну дипломну роботу, до переліку використаної літератури включив неіснуючу монографію авторства О. М. Косигіна.

Тепер дисертації дарують на ювілеї й купують як прикраси коханим жінкам. Дисертація має бути і в політика, і в депутата, і в топ-чиновника – це статусно! Є серед дисертантів воєнного періоду і наші з вами земляки, депутати-комерсанти, а чим ми гірші? І є приїжджі-столичні, мабуть, у нас у Кропивницькому накладні витрати нижчі. І навіть якщо вам дисертацію тупо завантажили з Інтернету, накривати шикарну «поляну» все одно доведеться – така традиція.

З п’яти президентів України четверо – із ступенями кандидатів наук, а один – доктор наук (проффесор). Нинішній президент – перший без наукового ступеня, але які його роки – ще захиститься.

Усій цій квазінауковій вакханалії мав настати неминучий кінець у квітні 2021 року, коли одіозний, нині покійний, нардеп Ілля Кива захистив дисертацію на тему «Механізми впливу громадянського суспільства на державне регулювання правоохоронної діяльності (на прикладі країн ЄС та України)».

Країна зойкнула! Бовдур і неадекват, реінкарнований булгаковський Шариков захистив дисер­тацію! Піднявся дев’ятий вал обурення і… опав. Майже нічого не змінилося: одні, як і раніше, клали найкращі роки життя на імітацію наукової діяльності, а інші – просто купували виконані за допомогою штучного і природного інтелекту роботи.

Тепер саме час повернутися до приводу цього розлогого матеріалу. Якщо не забули, йдеться про дисертанта Олександра Усика. Того самого…

Виявляється, з 2021 року наш чемпіон старанно навчався в аспірантурі ХНУВС, навіть коли по кілька місяців перебував у тренувальному таборі в Штатах. За чотири роки, коли Сашко став володарем чемпіонських поясів WBC, WBA, WBO та IBO в суперважкій вазі, йому присудили ступінь доктора філософії в галузі знань «Право», як і належить, після захисту дисертації на дуже змістовну тему – «Адміністративно-правове забезпечення міжнародного співробітництва у сфері фізичної культури та спорту».

Володіючи такими знаннями, Олександр уже в наступному олімпійському циклі зміни влади цілком може поборотися за звання міністра молоді та спорту України. Якщо додати до цього знання англійської мови, великі зв’язки у світі спорту, респектабельну зов­нішність (віднедавна Усик носить окуляри), то всі шанси у нього є.

Утім, є у нього і дуже серйозні конкуренти – брати Клички. Володимир – теж доктор філософії, а старший – Віталій – кандидат наук (за старим стилем). Мабуть, бокс стимулює розумову діяльність. До речі, за кордоном теж чимало боксерів має наукові ступені, з тією лише відмінністю, що вони – ці звання – почесні й присвоюються без захисту дисертацій.

Нам би порадуватися за успішного в усіх сферах чемпіона, якби не одне дуже гидке запитання. Невже цей перфоманс обов’язково влаштовувати під час війни? Зрозуміло, що питання не стільки до Усика, скільки до ректора ХНУВСу, членів комісії, наукового керівника, коротше, до всіх, хто вирішив зробити видатному спортсмену ведмежу послугу. Але й до Усика теж…

Те саме запитання тисячі українців адресували колишньому голов­кому ЗСУ, а нині послу у Великій Британії генералу Валерію Залужному. Анітрохи не сумніваюся, що Залужний у змозі підготувати й захистити дисертацію. Але – у мирний час! Війна – це навіть не великий бокс, де бувають паузи між боями, війна вимагає повної віддачі 24/7. За всієї поваги до бойового генерала – не вірю! Та й захищатися в Одеській юридичній академії імені Сергія Ківалова – це нижче плінтуса.

Ще один неприємний момент. Якщо дисертацію Залужного закрито грифом «таємно» (хоча з джерел, близьких до мінеральних, відомо, що її тема пов’язана з військовою дисципліною, дисциплінарними проступками та стягненнями), то дисертацію Усика піддали дослідженню щодо використання достовірних джерел і наявності плагіату. Висловлюючись спортивною мовою, проба виявилася позитивною. І якщо чемпіон вломив добряче своїм «науковим неграм», то був абсолютно правий.

Ще свіжа в пам’яті історія з плагіатом у дисертації нині чинного міністра освіти Оксена Лісового. Хлопець виявився не промах – замість того, щоб, посипаючи голову попелом, піти у відставку, рішуче відмовився від дисертації. Мабуть, повернув її назад у магазин.

З недавнього. Голову Ради молодих учених Національної академії наук України Валерію Ковач звинуватили в плагіаті. І відсторонили від посади. Ще раз: не боксера, не генерала, не топ-чиновника, а голову Ради молодих учених Національної академії наук України, яка апріорі найкраща з найкращих, найдоброчесніша з доброчесних.

Напевно, у далеких від усього цього навколонаукового життя читачів давно виникло запитання: невже ніхто не перевіряє бурхливий потік дисертацій на достовірність, на наукову цінність, на наявність плагіату? Звичайно, перевіряють! І раніше перевіряли, і тепер перевіряють. Хто? НАЗЯВО! Ні, вам не почулося. Ні, це не японський університет. І не погоняло того, хто наглядає за ринком дисерів. Так, можливо, стьоб, тонке знущання. Хоча насправді це Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти.

І ви хочете, щоб у нас не було плагіату і дисертацій на замовлення? З такою-то назвою контролюючого органу? НАЗЯВО-роззяво…