Футзальні чемпіони України

Кіровоградська область може дійсно пишатися своїми футбольними досягненнями. Ми маємо не тільки  два клуби в елітному дивізіоні – ФК «Олександрія» та «Інгулець» (Петрово), але й чемпіонів України серед аматорів – «Агротех» із Тишківки. Ну а нещодавно золоті нагороди аматорського чемпіонату України з футзалу здобула команда «Хлібодар – А2».

Про шлях до цього визначного золотого успіху, який є першим в спортивній історії Кіровоградщини,  нам розповіли президент кропивницького футзального клубу Олег Колюка та головний тренер чемпіонської команди Ігор Удот.

Олег Колюка:

– Футбольна команда «Хлібодар» виникла в Суботцях ще в 2016 році. Нашу ідею підтримав відомий підприємець та меценат Руслан Згривець, який розвиває в громаді різноманітні соціальні проєкти. Саме Руслан Федорович став президентом клубу. Вже в 2018 році ми виграли чемпіонат  і Кубкок Знам’янського району, брали участь в чемпіонаті області.  Також підтримували місцеву ДЮСШ, де діти мали можливість займатися спортом під керівництвом  відомих та фахових тренерів, зокрема Вадима Даренка. Також в Суботцях за нашого організаційного сприяння було розроблено проєкт будівництва футбольного стадіону зі штучним покриттям на 2000 глядачів із адміністративним корпусом. Він вже навіть був виготовлений та експертизу пройшов.  Та війна внесла свої корективи, і ми не встигли почати будівництво.  Але я впевнений, що ми обов’язково повернемося до реалізації цього проєкту.

Коли ж почалося повномасштабне вторгнення, ми вирішили від великого футболу відійти і спробувати свої сили в футзалі в Кропивницькому. Грали молоді хлопці в основному з Суботцівської громади.  У принципі дебютний наш сезон видався вдалим. Ми відразу посіли третє місце в першій лізі в боротьбі з більш досвідченими командами. Потім, після стартового сезону, ми також заявилися на чемпіонат області. Саме у 2023 році я познайомився з тренером команди «А2» Ігорем Удотом. Вони тоді грали в Кривому Розі.

Враховуючи те, що чемпіонати були неофіційними, ми залучали  їхніх гравців до своєї команди, а вони брали на свої матчі наших. І таким чином Ігор тренував два колективи. Ми організували тренувальний процес. Дякуючи міському управлінню молоді та спорту тренування проводилися в залі ДЮСШ-2. Так що вони також допомогли появі чемпіонів України.

У сезоні 2023-24 «Хлібодар», який цього сезону вже тренував Ігор Удот, створивши боєздатний колектив із гарною атмосферою,   здобув срібло в першій лізі чемпіонату Кіровоградщини. Але ці нагороди далися нашій команді значно складніше, ніж попередні. Ми розуміли, що для того, щоб бути конкурентними в обласній Екстра-лізі, куди ми здобули путівку, нам потрібно підсилення. «А2» також виявили бажання повернутися до обласних змагань після перерви. Але серед найсильніших у сезоні 2024-25 вони грати не могли, адже пропустили попередній турнір. І ми, поговоривши з гравцями, тренером, президентом «А2» Сергієм Портянком та нашим почесним президентом Русланом Згривцем, вирішили об’єднатися. Великих завдань відразу перед командою «Хлібодар – А2» не ставили, створюючи проєкт на перспективу. Хоча вже в цьому сезоні цілком могли претендувати на золото, але не вистачило сил, витримки та везіння. Отже, в підсумку посіли третє місце.

Так сталося, що ми єдині з Кіровоградщини вирішили спробувати свої сили в аматорському чемпіонаті України. Тут дуже допомогло те, що раніше хлопці з «А2» грали в Кривому Розі на стандартному футзальному майданчику. Адже наш зал «Енергоспорт» нестандартний, і там мова йде більше про боротьбу, ніж про якісний футзал. Але рівень конкуренції у нас гарний, адже «А2» був переможцем в Кривому Розі, але у нас такого досвіду трохи не вистачило.

Коли їхали на фінал до Львова, то всі витрати (внесок за участь, розміщення та харчування протягом трьох днів в місті Лева) узяли на себе меценати – керівники наших клубів, які розуміють, що навіть під час війни спорт грає велику роль. У спортивному плані вирішили, що будемо рухатися від гри до гри, розуміючи рівень суперників.  Головне для команди було показати свою гарну гру в найкращій якості. Коли ж виграли перший матч у одного з головних претендентів на чемпіонство та минулорічного фіналіста – вінницького «Сапфіра», то прийшла впевненість.

А ось віра в те, що ми разом здатні створити диво та виграти турнір, прийшла після завершення півфіналу з хмельницьким «Урбаном». Цей матч, на мою думку, був найскладнішим на турнірі. Складніше навіть за фінал. Адже хмельничани – досвідчені футзалісти, які брали участь в Кубку України й гідно там виглядали.

У півфіналі наші гравці відчули високий тиск, потужний пресинг та зіграність конкурентів. Нам дуже важко було в першому таймі, виходити від власних воріт, але тут зіграли свою роль  характер, воля та витримка. І в другому таймі ми змогли переломити хід подій. Ну ви вже зрозуміли, що вольові перемоги – це наша фішка в фіналі, адже три матчі з п’яти ми виграли саме в такому стилі.

Зазначу, що організація змагань була чудова. Грали в спорткомплексі «Галичина», де львівська «Енергія» проводить свої поєдинки Екстра-ліги. Там є два зали з трибунами, комфортні роздягальні та всі інші чудові умови. Суддівство також було на високому рівні , що дуже приємно, адже в фіналі ми зустрічалися з господарями змагань. Єдине, що хотілося б більше глядачів, яких було не дуже багато.

Коли ж пролунала фінальна сирена золотого матчу, то спочатку не вірилося, що ми таки створили це диво. Ми ж  не робили ніяку збірну, ніяких гравців не добирали, ми поїхали і прийняли принципове рішення грати з тими хлопцями, які вже давно в команді. Вразили молоді гравці, які витримали цей тиск і зіграли на чудовому рівні. І вони підтримали нашу досвідчену четвірку. Ну й воротар зіграв просто блискуче.

У нас уболівальники запитувалитали: а що це у вас за гравці, де ви  взяли цих хлопців?  Ми ж з гордістю відповідали, що це майже всі наші місцеві хлопці.

Ну й ми не очікували, що буде така чудова реакція в Кропивницькому та області на цю нашу перемогу. Дуже приємно, що нас привітали та відзначили цей успіх шанувальники спорту, журналісти, керівники владних структур.

Стосовно майбутнього, то ми й до цього планували спробувати свої сили на більш високому рівні. А перемога в аматорському чемпіонаті України прискорює наш рух у цьому напрямку. В цьому році плануємо зіграти у Кубку України та чемпіонаті Другої ліги. Головна наша проблема – це відсутність залу зі стандартним майданчиком. Якщо не буде літніх змагань у Кропивницькому, то гратимемо в Кривому Розі або в Черкасах. Ну й в футзальному зимовому  чемпіонаті області будемо намагатися здобути чемпіонський титул. А в перспективі, десь на 2028 рік, хочемо вийти на рівень Першої ліги. До цього, може, щось вирішиться із залом у Кропивницькому. Є в нас деякі думки стосовно покриття в залі ОСДЮШОР-2 в дендропарку. Будемо думати та опрацьовувати якісь варіанти.

А поки що хотів би ще раз подякувати всім гравцям, тренеру Ігорю Удоту, який об’єднав гравців і віднайшов переможну тактику на кожен матч, колезі-президенту Сергію Портянку, нашому почесному президенту Руслану Згривцю. У Львові ми довели, що є справжньою, єдиною, дружньою командою, яка здатна творити дива та досягати успіху попри всі складнощі. До цього від нашої області лише «УВД-Олімп» посідав третє місце в Вищій лізі. А «Енерго» та «Земельник» були переможцями в Першій лізі. Так що наше золото в фіналі АФЛУ – це найкращий результат в історії футзалу Кіровоградщини.

Ігор Удот:

– Назва «А2» походить від назв двох команд «Арсенал» та «Авангард», які об’єдналися в одну. Я очолив команду три роки тому, коли таке об’єднання вже відбулося. Коли офіційних змагань в Кропивницькому не було, ми грали на Кубок Кривого Рогу на стандартному майданчику. Після цього нас запросили на чемпіонат міста, який ми також виграли. Причому як зимовий так і літній, який в Кривому Розі, на відміну від Кропивницького, також проводиться. А ще Суперкубок команда «А2» також завоювала.

Ну й паралельно я ще працював із «Хлібодаром». У минулому році була неофіційна «Донат Ліга». Там ми потрапили в одну групу з «Енерго», якому програли в очній зустрічі та продовжили боротьбу в Першій лізі. А в фіналі поступилися команді «Титан-УПО» в серії післяматчевих 6-метрових ударів. Це дозволило «Хлібодару» здобути право грати в Екстра-лізі вже офіційного чемпіонату області сезону 2024-25 років. Перед початком нового сезону було прийнято рішення про те, що «Хлібодар» об’єднається з «А2», який продовжував грати в криворізькій лізі.

І саме боротьба на два фронти, можливо, не дозволила нам виграти футзальний чемпіонат Кіровоградщини.  У нас були такі моменти, коли ми приїжджали з Кривого Рогу,  і буквально через годину у нас відбувалася гра в чемпіонаті області. Не скажу, що рівень команд у Кривому Розі нижчий, ніж на Кіровоградщині. У нас нестандартний майданчик і більше боротьби, а там більше тактики. Ну й фізичних зусиль ти, звісно, більше витрачаєш на великому майданчику. Там не зіграєш однією четвіркою, адже потрібно підтримувати темп гри та швидкість. Так що в кожного з турнірів є свої переваги. Слава богу, що ми грали в Кривому Розі. Адже, коли ми приїхали у Львів на стандартні майданчики, то хоч трошки розуміли, де ми і що ми.

А третє місце «Хлібодара – А2» в чемпіонаті Кіровоградщини оцінюю так, що ми десь недопрацювали й заслужили саме бронзу. Можна, звісно, відшукати виправдання, але це не в моїх правилах. Я треную футзальні команди з 2004 року й за цей час звик сприймати результат таким, яким він є, та робити висновки з помилок. Можливо, і це допомогло нам цього разу перемогти.

Хоча скажу чесно, що завдання виграти фінал аматорського чемпіонату України точно не було. Ми вперше грали в такому турнірі й реально оцінювали свої сили. Щасливі, що вдалося стрибнути навіть трохи вище власної голови. Для багатьох гравців це був серйозний виклик.

Ми хотіли, перш за все, отримати досвід і заявити про себе на такому високому рівні. Ми йшли, знаєте, якось від гри до гри. Тому ми на кожен поєдинок налаштовувалися, як на фінальний. Багато що визначив для нас перший матч з вінницьким «Сапфіром», який грав у минулорічному фіналі, де по пенальті програли одеситам.

На початку нам дійсно було непросто. Вони ж краще грають на стандартному майданчику, і для них чистий час матчу не складає проблем. А тут грали два тайми по 13 хвилин. Виходячи на перший матч, хотіли дійсно продемонструвати, що ми щось трошки вміємо, що чогось навчилися. Але в дебюті хвилювалися й стали помилятися. Суперники цим скористалися й повели в рахунку. Але ми внесли корективи, стали діяти щільніше в захисті й шукати вільні зони в захисті конкурентів. Додав упевненості гол у відповідь Максима Скорова, який надихнув хлопців. А в рівному другому таймі з обопільними шансами Сергію Тимофієнку вдалося забити переможний м’яч – 2:1.

Другий матч був із рівненською командою Vartspectbud. Якщо «Сапфір» був граючою командою, то рівняни більше налаштовані на постійні стики та жорстку боротьбу на кожному клаптику майданчику. Такі агресивні дії конкурентів трохи приголомшили, і ми знову швидко пропустили. Важко проти таких колективів грати. І добре, що Микита Лисиця на останніх секундах першого тайму відновив рівновагу. По перерві ми вже пристосувалися й стали більше створювати, але вінничан врятували стійка та воротар. Та все ж ця нічия – 1:1 вивела нас до вищої ліги, адже майбутній суперник із Черкас два свої матчі програв, і наша команда забезпечила собі, як мінімум, друге місце.

І ще скажу, що трохи в другій грі нам не хватило емоцій. Ми ж грали дві гри в день.  І забагато сил та емоцій виплеснули в стартовому поєдинку. А емоції на таких турнірах грають не останню роль. На щастя, перед третім матчем із черкаським D.Acmy-Olimp мої підопічні відпочили й спокійно розібралися з аутсайдером групи – 4:0.

Півфінал грали в цей же день ввечері з хмельницьким «Урбаном». Це дуже досвідчена команда, яка в цьому сезоні гідно виглядала в Кубку України проти професіональних команд. Звісно, що грати проти хмельничан у відкритий футзал було ризиковано. Довелося терпіти, захищати та вичікувати свого шансу. Більше зустрічали конкурентів у середній зоні. Намагалися витримати той темп, який запропонували конкуренти. Але нам знову довелося відіграватися. В одному з епізодів суперникам допоміг рикошет. І знову ця відносна невдача нас  змотивувала, адже, програючи, ми починали діяти краще. І тут вже фортуна посміхнулася нам, коли також після рикошету рахунок зрівнявся.

Знаєте, навіть глядачів, які підходили до мене після матчів, дивувало те, як команда реагувала на невдачі. Хлопці здавалися на диво спокійними, холоднокровними, не виказували претензій один одному, а збиралися й досягали цілі. Ніхто не чув від нас галасу, а навпаки, гравці підбадьорювали друг друга. Це тому, що в нашому колективі така дружня, навіть сімейна атмосфера.

Хоча ми грали впевненіше, але легше в другому таймі не було. Хмельничани продовжували діяти першим номером, напружуючи наш захист. Та ми терпіли й шукали свого шансу в контрвипадах. Так продовжувалося до останньої хвилини тайму. Коли всі вже готувалися до серії післяматчевих 6-метрових, нам удалося провести стрімку атаку та забити. Звісно, що конкуренти випустили польового гравця замість воротаря й мали шанс відігратися. Та нас врятувала стійка воріт, від коліна нападника м’яч відлетів у руки нашому голкіперові. І Роман Юдін, якого ми запросили з Кривого Рогу, вразив уже порожні ворота – 3:1.

У фіналі проти львівського «Альянсу», який тренує діючий гравець команди Екстра-ліги – львівської «Енергії» Віталій Радевіч, ми знову не були фаворитами. Хоча нас ще перед початком турніру називали «темною конячкою». Вже після матчу наставник «Альянсу» говорив, що розумів, як ми будемо грати. Ми дійсно зробили ставку на надійний рухливий захист зі швидкими контратаками при перехопленні м’яча. Перша половина завершилася без забитих м’ячів, хоча було дуже важко. А в другому таймі, коли львів’яни захопилися атакою, Максим Скоров здійснив класний рейд і віднайшов своєю передачею на дальній стійці Сергія Тимофієнка, який вразив ціль. Після цього господарі турніру пішли ва-банк, зняли воротаря й штурмували наші ворота. Та після перехоплення Микита Лисиця зі своєї половини вразив порожні ворота й «закрив гру» – 2:0.

Знаєте, ми тільки згодом зрозуміли, що зробили. У фіналі ми перемогли суперників, які виграли Суперкубок Львівщини. Тобто у них є розвиток, вони трохи, скажімо так, на іншому рівні. Ми, звісно, тягнемося за такою організацією, але зрозуміло, що у них інший рівень.

У львів’ян матчі такого накалу, яким був фінал, є доволі частими, а в нас таких поєдинків на Кіровоградщині, може, один-два на сезон. Але мої хлопці витримали такий тиск, проявили вольові якості й, вважаю, заслужено перемогли. Я вдячний кожному з хлопців, які показали себе справжньою командою. Це стосується як досвідчених гравців, так і нашої другої молодої четвірки, яка не зламалася під тиском більш досвідчених конкурентів. Як би банально це не звучало, але в нас дійсно було справжнє поєднання молоді та досвіду. Старші давали  стабільність, якусь  надійність і виваженість. Молодь же давала необхідну енергію та швидкість.

Зараз не хочеться когось особисто виділяти, адже всі герої.  Ну хіба що воротаря Рому Юдіна відзначу, який своїми упевненими діями надихнув партнерів та вселив у них впевненість. Тому назову всіх чемпіонів України: Роман Юдін, Сергій Тимофієнко, Олександр Слівченко, Мохамед Яссін, Максим Іушин, Євген Ільченко, Микита Лисиця, Ярослав Мазуров, Владислав Бакуменко, Дмитро Тюпа та Максим Скоров, якого визнали найкращим гравцем фіналу аматорського чемпіонату України.

Далі хотілося б продовжувати прогресувати й рухатися вперед. Сподіваюся, що наше бажання грати на більш високому рівні буде підтримане керівництвом нашої команди й ми спробуємо свої сили й на професіональному рівні.