«Все добре, я в Мукачевому на реабілітації, відпочиваю, чекаю протезування», – бадьоро відповів Сашко Вольський на запитання нашого кореспондента про самопочуття.
Олександр Вольський долучився до війська у листопаді минулого року. Доброволець. Воюючи у складі 46-ї окремої аеромобільної бригади на Донеччині, у лютому опинився під обстрілом. Шестеро побратимів загинуло, а Сашка, тяжко пораненого (відірвало частину ноги), присипало землею. Пролежав на холоді десять днів. Знайшли росіяни. Відвезли в Донецьк. Там у лікарні ампутували частину іншуоїноги, обмороженої. Повернувся на підконтрольну Україні територію напередодні Великодня, в ході обміну полоненими. Госпіталізували в київську лікарню.
За словами Сашкової матері, з якою спілкувався кореспондент «УЦ» одразу після обміну, сина сильно непокоїли фантомні болі. А ще важче – морально. І йому, і рідним. «Плачу. Як не плакати? Дитина без обох ніг залишилася. Та головне, живий», – сказала Олена Вольська.
Днями кореспондент «УЦ» зателефонував Олександрові. Виявляється, він вже в Мукачевому, проходить ребілітацію, чекає протезування.
– Все позаживало. Все добре, треба жити далі. Пересуваюся на візку, механічному. Мають видати електричний. Вранці прокидаюся і їду в місто на цілий день. В парк, в басейн. Скучив за Соломією, – Сашко має на увазі рідне село в Голованівському районі.
На запитання про умови в полоні Олександр відповів:
– Плюс-мінус нормально до мене ставилися. Повезло, що недовго там був.
За словами Вольського, одразу після визволення він зв’язався з ріднимими загиблих побратимів.
– Насмілився сказати, що їхніх синів і чоловіків уже немає. Сказав: можете їх не чекати. Нас було семеро. Всі загинули, крім мене.
Знаючи від Сашкової матері, що його старший брат і батько (обидва Сергії) – також у війську, кореспондент запитав про них. Олександр розповів, що вони нещодавно приїздили додому, в Соломію.
– А мама до мене приїздила недавно. І моя дівчина, Альона, недавно приїздила. Через кілька днів приїде знову.
З чим носити чоловічу панаму в місті, а з чим —...