Громадські суперечки щодо Алеї пам’яті

Громадські слухання? Ні, не чули. У Кропивницькому завжди громадські суперечки. І це не може не надихати. Бо ж у суперечці народжується істина. Але, мабуть, не цього разу…

У залі засідань на четвертому поверсі міськради зібралися рідні загиблих захисників, щоб обговорити, як було заявлено, «питання облаштування місця пам’яті загиблих військовослужбовців у російсько-українській війні на території Кропивницької міської територіальної громади». Ви щось зрозуміли? І не могли, бо не були там.

Як виявилося, мова йшла про «куби» на площі Героїв Майдану в центрі міста, які мають вигляд, чесно кажучи, жалюгідний, і про варіанти перенесення алеї (зараз це не можна так назвати) в інше місце. Міськрада запропонувала Ковалівський парк. Ну, і почалося обговорення.

Вела слухання Інга Дуднік, яку всі знають. Її такт і вихованість завадили (так іноді буває) конструктивній роботі зібрання. Бажаючі попіаритися на трибуні громадських слухань це робили, записавшись на виступ. А мова йшла про 900 (на превеликий жаль, поки що) загиблих кропивничан, про щоденне і постійне, головне – гідне вшанування пам’яті про них.

Ініціював громадські обговорення благодійний фонд «Полк Святослава Хороброго». Мандати для голосування отримали 129 чоловік – родичі загиблих захисників і захисниць. Всім було відомо: ще до обговорення підготовлено проєкт облаштування Алеї пам’яті у Ковалівському парку по периметру вздовж вулиць Театральної та Кавалерійської.

До початку слухань вдалося взяти коментар в однієї з учасниць зібрання – матері загиблого захисника Лариси Шаміної. «Вважаю, що алею треба робити в більш людному місці і в центрі міста, – сказала жінка. – Це наш цвіт, найкращі. В інших містах, навіть у селах, все зроблено красиво, достойно. Є де подивитися і взяти за приклад, зробити по-людські. Мій син Артем – все, що було в моєму житті. А взагалі зараз треба допомагати армії, тим, хто воюють. Якщо вирішили робити – робіть так, щоб було до ладу».

Юлія Вовк, керівниця департаменту соцзахисту міськради доповіла зібранню про все, що робить міська влада задля увіковічення пам’яті загиблих. Називалися алея Слави на Далекосхідному кладовищі, вже закрита алея на Рівненському, траурний кортеж із загиблими, інформаційний інклюзивний екран, книги «Вічники у славі» і «Непереможені. Рік 2022», висадка пурпурових слив на Академіка Тамма, вулиці, названі на честь героїв, та меморіальні дошки.

Ну і, власне, проєкт облаштування Алеї пам’яті, який презентував директор департаменту – головний архітектор міста Роман Лунгол. Обговорення проєкту більше нагадувало його критику. Пан Михайло з ініціативної групи активно «топив» за Ковалівський парк. Він казав про утворення на території парку «певного післявоєнного простору, на якому будуть проводитися заходи. Там є сцена, місця, де можна проводити вишколи для дітей, де можна розмістити історію війни, історії боїв» і таке інше.

Координаторка громадської організації «Армія SOS Кропивницький» Оксана Червона була категоричною: «Ми маємо поставити собі два запитання: для кого і для чого ми робимо Алею пам’яті? Ковалівський парк – місце, де немає людей. Там гуляють мамочки з дітками, і то ті, що живуть недалеко. Якщо ми алею робимо для містян, вона має бути там, де є потік людей. В Запоріжжі портрети загиблих встановлені вздовж центрального бульвару. Дуже гідно виглядає».

Пані Оксана навела свій аргумент. Якщо люди, які йтимуть до ТЦК підписувати контракт, пройдуть повз парк, припустять, що й їхні портрети будуть на алеї, а це певний психологічний момент. І ще волонтерка зауважила, що ніхто не питав думки військових, які розташовані навпроти парку. За кілька хвилин Вікторія Касьянова повідомила, що телефоном зв’язалася з військовими – вони категорично проти алеї в парку. Пропозиція волонтерки облаштувати Алею пам’яті вздовж Великої Перспективної – від Ангела до Валів – викликала оплески в залі. «Нехай приїжджі бачать, що Кропивницький – місто, де шанують загиблих героїв, а не запирають їх в закутки», – сказала Оксана.

Громадські слухання перервала повітряна тривога. Після її закінчення учасники повернулися й продовжили обговорення. Говорили про те, що кількість портретів й місце розташування демонструють масштаб війни. І це має бути в центрі міста. Жінки запитували владу, чому їхніх синів та чоловіків хочуть сховати, чому не хочуть дивитися їм у очі. Закидали, що місто живе так, наче війни немає. Тим, хто казав, що біля портрету треба перебувати в тиші, відповідали, що для тиші є кладовища і Алея почесних поховань.

Емоційним, щирим і гірким був виступ Наталії Савченко, яка втратила на війні чоловіка: «Я змінила місце проживання, зараз мешкаю в Івано-Франківську. Приїжджаю сюди, тому що тут похований чоловік. Якби я могла його забрати, не їздила б. Чому ви вважаєте, що портрети наших захисників в центрі міста будуть комусь заважати? Прикро, що тут пам’ять про героїв хочуть запхати туди, де мало людей. Зрозумійте: Кропивницький не зміниться, доки будуть ховати від очей наших героїв. Такого ставлення до загиблих, як у Кропивницькому, де забули, що таке війна, я ніде не бачила. Мешканці міста мають бачити, завдяки кому вони живуть, відпочивають, ходять в театр і слухають музику».

Думки розійшлися, до голосування справа не дійшла. Ще й повідомили, що приміщення міськради заміноване. Не дуже поспішаючи залишити зал, все-таки вирішили створити робочу групу, яка розгляне альтернативні варіанти. Вже потім зберуться знову і, можливо, дійдуть консенсусу. Пропозиції щодо участі у роботі групи приймаються протягом тижня, тобто до п’ятниці, у ЦНАП «Прозорий офіс» через заяву доз­вільного зразка на ім’я начальниці департаменту соціальної політики міської ради Юлії Вовк.