Археологія як «машина часу»

Історія людства налічує на території лише України понад мільйон років, а писемні джерела з’явилися не так давно, приблизно 5000 років тому. На сторінки писемних джерел українські землі потрапляють лише у першому тисячолітті до нашої ери. Тому єдиним способом вивчити нашу древню історію є використання джерел матеріальних. Саме цим займається археологія.

Напередодні Дня археолога ми зустрілися з відомою спеціалісткою у цій галузі науки, кандидаткою історичних наук, провідною науковою співробітницею Регіонального центру наукових історико-краєзнавчих досліджень при Центральноукраїнському обласному краєзнавчому музеї Іриною Козир. Вона розповіла про найцікавіші артефакти, знайдені на території нашого краю.

Як відомо, розкопки на теренах нашої області розпочалися давно. Це розкопки Литої могили 1763 року. Але якщо говорити про сучасний період, археологічні експедиції не оминають наш край. З огляду на те, що він має унікальне географічне розташування – на межі степу та лісостепу – тут дуже багато знакових і важливих археологічних об’єктів. Тому тут працюють і експедиції інституту археології НАН України, і експедиції Одеського університету, і, звичайно, наші місцеві археологи. Яких, на жаль,в області не так багато, але вони добре відомі і їхні здобутки є дуже важливим внеском у розвиток вітчизняної та європейської археології.

Якщо йти за хронологією, найдревніший період нашої історії отримав назву палеоліт або ж стародавній кам’яний вік. І саме наш край подарував унікальні пам’ятки та унікальні артефакти палеоліту, що були виявлені на цих об’єктах. Тут треба назвати людину, яка зробила ці відкриття. Це Петро Озеров, відомий краєзнавець з Новомиргорода, який створив музейну кімнату археологічних і краєзнавчих досліджень. Вона створена на основі його багато річних пошуків і знахідок, про які він завжди повідомляв професійним археологам. І зокрема, на Новомиргородщині працювала відома палеолітична експедиція під керівництвом Леоніда Залізняка, яка відкрила пам’ятки та артефакти, що зафіксували проживання неандертальців.

Тут також була досліджена унікальна стоянка «Вись», де були знайдені аспекти поєднання матеріалів неандертальця та кроманьйонця. Такі матеріали є дуже рідкісними для Європи, тому що гомо сапієнс не є прямим спадкоємцем неандертальця. Це два різні види людей, які кілька тисяч літ існували паралельно. І ось саме у нас були знайдені ці кам’яні знаряддя, які притаманні і для неандертальців і для кроманьйонців.

Також експедицією Леоніда Звлізняка за допомогою Петра Озерова була знайдена стоянка «Троянове 4», де були розкопані кам’яні артефакти палеолітичної культури Європейський гравет.  Ця стоянка є найсхіднішою межею її поширення. Тобто за доби пізнього палеоліту були міграції і це свідчить про заселення європейцями території України.

Наступна археологічна доба – енеоліт, мідно-кам’яний вік. І тут наша область є лідером у Східній Європі по якості та унікальності знахідок. Так біля села Небелівка було відкрите трипільське поселення, яке існувало 6000 років тому. Тут були зроблені відкриття, які фактично змінили уявлення археологів про минувшину того часу на теренах всієї Європи. Саме це поселення є другим за розмірами і за кількістю жител, що були відкриті. Під час його досліджень був реалізований міжнародний проєкт. Київським археологам Михайлу Відейку і Наталі Бурдо вдалося утворити велику інтернаціональну експедицію, залучивши британських дослідників на чолі з професором Даремського університету Джоном Чапменом. Саме завдяки застосуванню сучасних технічних засобів дослідження був складений (без розкопок) план поселення. А 2009 року тут зроблено велике відкриття: знову ж завдяки георадару виявлена величезна будівля – 21 на 59 метрів. Нічого подібного у трипільському світі до цього виявлено не було. Наступного року її розкопали, підтвердивши розмір у 1200 квадратних метрів. Та найважливіше, що тут вперше знайдена громадська будівля. І археологи вже не сумнівалися, що це найдревніший храм на території всієї трипільської культури. При цьому було досліджено шість вівтарів, а ще два через руйнацію умовно визначені теж як олтарі.

Дуже цікава семантика зображень на цих олтарях, які вдалося по крупинках реконструювати. В основному це солярні знаки, також багато антропоморфних статуеток, дещо менше зооморфних. До речі, британські та українські археологи розійшлися в думках про реконструкцію храму, але вони сходяться в тому, що це справді грандіозна, можливо двоповерхова, ритуальна будівля. Ці матеріали здійснили переворот в уявленнях про життя людей енеоліту, які до цього вважалися дуже примітивними. Знаменно, що Небелівське поселення 2015 року було включено у топ-десятку найвидатніших археологічних відкриттів світу.

Треба згадати і унікальні артефакти доби бронзи, що були відкриті на території нашої області. Лише за кількістю число зафіксованих курганів наближається до трьох тисяч. До цієї роботи почали долучатися територіальні громади, які замовляють експертизи і ставлять на облік такі кургани. Проте, на жаль, розкопано з них не так багато. Хоча ледь помітний на поверхні поля курган може подарувати дуже цікаві матеріали.

Особливо цінні були знайдені, наприклад, при розкопках кургану в нашому місті на вулиці Космонавта Попова (нині Незалежності), коли частина курганної групи потрапила під забудову. Він отримав назву Сугоклеївська могила. Досліджувала цей об’єкт київська експедиція на чолі з Юрієм Болтриком і Галиною Ніколовою. Вони виявили 26 поховань древнього цвинтаря, який використовувався протягом тисячі років. Від початку третього тисячоліття до нашої ери до середини другого. Тут зафіксовані поховання трьох археологічних культур. Найбільш унікальними знахідками були дерев’яні вози із суцільними колесами, які вдалося зберегти і законсервувати. Покладення возів у поховання ямної культури є ритуалом, засобом «перенести» померлого в інший світ.

В цьому ж кургані були виявлена дубова колода трапецієвидної форми довжино три з половиною метри. Археологи припустили, що це човен-довбанка, який теж слугував ритуальним цілям. В катакомбному похованні була знайдена гранітна шліфована сокира. Тут простежується період, коли тільки-тільки починається розпад родового ладу і накопичуються якісні зміни, які вже на фіналі доби бронзі та на початку доби заліза переходять в складніші суспільні утворення, в «комплексне суспільство».

Слід також згадати два бронзові казани, які випадково були знайдені на території нашого краю. Вони якраз вказали на мережу древніх торговельних шляхів, що проходили територією України. Це дуже статусні речі доби пізньої бронзи, вони зберігаються в обласному краєзнавчому музеї.

Найближче в часі відкриття було зроблене нашим археологом Олексієм Орликом біля села Селіванове Кіровоградського району. Експедиція під керівництвом Сергія Скорого, що завершилась місяць тому, розкопала там поселення доби пізньої бронзи. Була знайдена дуже цікава пам’ятка. На ній багато ознак того, що її залишило населення, яке просувалося на південь з лісостепової зони. Це так звана Білогрудівська культура, хоча й під знаком питання. В першу чергу, це ліплений посуд з характерними орнаментами. Але ж так глибоко на південь ця культура ще не була зафіксована на території України. Також там знайшли залишки будівлі на кам’яній основі, тобто велику кам’яну платформу з стовповими конструкціями. А ще – залишки бронзо-ливарного виробництва на місці цього поселення. Це відкриття дасть можливість по новому подивитись на ті процесі, які відбувались за доби пізньої бронзи, побачити, як далеко на південь проходило осіле землеробське населення лісостепової зони.

Як відомо, візитівкою нашого краю є скіфська археологія. І почалася вона 1763 року з Литої могили. У цього кургану дуже складна доля. Ця пам’ятка й донині викликає багато запитань, попри те, що її досліджували кілька разів.

Розкопки генерала Мельгунова подарували скарб, в якому були артефакти ассиро-урартійського кола кінця сьомого століття до нашої ери. Тобто це фіксація наслідків передньоазійських походів скіфів, коли вони домінували там кілька десятиліть. Очевидно в результаті військових дій вони накопичили і принесли з собою ці скарби. З огляду на ту просту технологію Мельгунову просто пощастило.

У 1892 році археолог і етнограф Володимир Ястребов теж провів там розкопки за тодішніми методиками. Йому вдалося виявити ще дві скіфські катакомби, але пізнішого часу. Потім у 1949 році відомий скіфолог Олексій Тереножкін обстежував цей курган, який вже був сильно розораний. Обміри, хоч і приблизні, показали, що пам’ятка належить до категорії царських курганів. Вже у 1990 році Нінель Бокій, викладач тодішнього Кіровоградського педінституту, провела перші наукові розкопки. Вона відкрила рів навколо кургану з перемичкою у західному секторі, що символізувала дорогу в потойбіччя. В рові була знайдені людські жертвоприношення, а також кістки коней і собак, які сакрально визначали цей прохід у потойбіччя.

Остання експедиція працювала там у 2019 році. Очолив її відомий київський археолог Юрій Бовтрик. Завдяки застосуванню сучасних приладів вдалося виявити кілька нових артефактів. По-перше, це гвіздочки від ассирійського палацового табурету чи переносного трону. По-друге, оплавлені шматочки золота із вкрапленнями срібла, вірогідно залишки прикраси. По-третє, накладки з дуже тонкого позолоченого листа. Юрій Бовтрик визначив їх як накладки на дерев’яну чашу, хоча можливо вони кріпились на пояс. Він же запропонував новий підхід до визначення наслідків дії вогню. На сьогодні є дві версії. Перша висловлена археологом Олександром Могиловим: набагато пізніше, десь у ХVIII столітті, в тіло кургану була вбудована металургійна майстерня, про що свідчать аналізи шлаків. Юрій Бовтрик має іншу думку. Він говорить, що це залишки великої поховальної споруди. Як докази наводить відбитки дерева у тих самих оплавлених шлаках.

Це вже п’яте дослідження цього кургану, а поле для гіпотез і теорій залишається відкритим.

В цьому ж контексті варто згадати Васинський курган. Розкопки там вели археологи і студенти Центральноукраїнського університету у 2017 році. Але спочатку при розорюванні верхівки кургану один з фермерів зачепив кам’яну антропоморфну стелу і зламав її. Бачите, нашим господарникам як завжди не вистачає землі. Тому мені, Олександру Чорному і Кирилу Панченку довелося піднімати це питання на найвищому обласному рівні. Щоб зупинити земляні роботи були підключені навіть правоохоронні органи. Сергій Кузьменко взяв ситуацію під особистий контроль. Були проведені наукові дослідження. І артефакти, знайдені тут, теж відкрили нову сторінку в скіфській археології.

Що незвичного? По-перше, сама стела. Нам вдалося знайти і нижню її частину. Вона насправді унікальна. Її висота два метри 65 сантиметрів. Це друга, знайдена в Європі, за висотою. Зовні вона дуже схожа на кам’яну стелу, яка була відкрита 1964 року біля села Медерового. Вони не ідентичні, але існує думка, що вони належать руці одного майстра.

По-друге, зображення на стелі. Це майже повний бойовий комплект не просто воїна, а очевидно царської особи. У нього дві гривні на шиї, це горит, вирізьблений збоку, це умбон – бляха-накладка півсферичної або конічної форми, розміщена посередині щита, ритон у руці – чаша для пиття, виготовлена з рогу, пояс, до якого прикріплені меч і ногайка. Дуже чітко вирізьблені чоловічі ознаки. Їх не випадково зображали на цих стелах. Це свідчило про статусність, силу і могутність. Такі стели відігравали роль оберега. Їх ставили на найвищих точках, як географічну домінанту. Звісно, ця стела стояла на верхів’ї кургану, а вже потім опустилась всередину дерев’яної споруди.

По-третє, у цьому кургані на диво була повністю збережена дерев’яна конструкція. Зазвичай археологи знаходять лише залишки спалених дерев’яних гробниць. Як на мене, секрет її збереження зрозумілий. Деревне вугілля випалюється без доступу кисню, воно має лише тліти. Тому дерево обгорає і зберігається. Тут ця технологія чи свідомо чи несвідомо, але була задіяна. Отже, це дає розуміння, що спочатку на рівні древнього ґрунту, очищеному від дерну, з великих дубових брусів була збудована дерев’яна гробниця розміром п’ять з половиною на п’ять з половиною метрів. Вона мала пласке перекриття. Всередині очевидно, бо решток не збереглося, був покладений воїн. Поховання, на жаль, пограбоване в давнину. Нам залишився лише один наконечник стріли, який дозволив датувати поховання початком V століття до нашої ери. А під стінкою ми знайшли поховання раба. На перекриття були покладені жертвоприношення. Це великі дерев’яні таці, скріплені залізними і бронзовими скобами, на яких лежали туші тварин. Поруч купкою, вірогідно в мішечку, були зернята Горобейника лікарського. Далі навколо гробниці з дубових колод 30-40 сантиметрів в діаметрі була викладена піраміда. Навколо неї поміст з тонких дерев’яних плах. Загальний діаметр усієї конструкції складав 19 метрів. Також вдалося зрозуміти, що по краю ритуального кола стояли дерев’яні стовпи. Далі у двох місцях ми виявили глиняну обмазку і зрозуміли чому: тут були топки, які мали спалити цю піраміду. А далі, щоб вона обгоріла і законсервувалася, треба було все закрити ґрунтом. Тому ми припускаємо, що спочатку був насипаний курган, а потім у цих місцях був зроблений підпал. Все це тліло дуже довго, але допомогло зберегти цю піраміду. І це єдиний випадок на сьогодні в усій скіфській археології, коли ми виявили чудово збережену дерев’яну конструкцію.

До речі, на території нашого міста зберігається найбільша колекція скіфських антропоморфних стел, яка зафіксована на території проживання скіфів. Шість в обласному краєзнавчому музеї, сьома – в археологічному музеї імені Нінель Бокій в ЦДУ.

Є ще одна знахідка, що теж змінює розуміння процесів, але вже доби середньовіччя.

У 2016 році в селі Клинці місцевий житель Ігор Кір’якулов звернув увагу на купу каменів, що лежали обабіч стежки. Століттями повз них ходили люди, але лише він помітив особливість одного з каменів, зрозумів, що той обтесаний, перевернув і… виявилося, що то половецька стела. Завдяки цьому вдалося зберегти цей артефакт і перевезти до обласного краєзнавчого музею. Стела може здатися не такою «яскравою», але має чітко вирізьблене обличчя і складені на животі руки. Для нашого регіону вона унікальна. Це найраніший артефакт, що датується серединою ХІ століття нашої ери. Він фіксує проникнення сюди ранніх половців, які тільки заходили у цей степ. Також стела розширює знання про межі половецьких володінь. Вона стояла значно західніше, ніж ріка Інгулець, яку вважають кордоном цих володінь.

Найвизначнішою серед унікальних пам’яток на теренах нашої області є місто періоду Золотої Орди біля села Торговиця. Вже багато десятиліть його розкопками займається наша експедиція. Це найдревніше місто на території нашої області і, можливо, всього Центрального регіону. Ми маємо там артефакти ХІV століття: водогін, каналізація, громадська лазня-хамам площею понад 100 квадратних метрів, гончарна майстерня і могильник.

Останній подарував нам дуже багато цікавих відкриттів. Це дивовижно: місто Золотої Орди, а на могильнику – артефакти християнської культової символіки. Їх дуже мало, бо у той період носіння хрестів не було таким поширеним. Але тут нами знайдено носильний бронзовий хрестик і залізний виносний хрест, явно від корогви. Тому є припущення, що там мала бути капличка або невеличка дерев’яна культова споруда. Ще варто звернути увагу на таке: площа могильника досить велика – понад 600 поховань, та лише в одному місці на невеликій площі сконцентровано велику кількість кам’яних покривних плит. Але вони покладені не на поверхні, щоб означати могили, а на рівні поховань. Та під ними поховань немає. Також була знайдена цегляна споруда, що нагадувала склепи центральних регіонів Золотої Орди у Поволжі. Але під нею теж не було поховання. Три плити були орнаментовані, одна мала простий кант по краю, а дві мали гексаграми – шестигранні зірки або ж квіти з шістьма пелюстками. Ці знаки здавна поширені на Сході, їх використовували представники різних релігій. Поховань немає. Тому ми дійшли висновку про наявність такого культового місця як кенотаф. Це ритуальне поховання без самого похованого. Припустимо, якась група людей загинула десь на чужині в результаті якогось далекого походу і в пам’ять про них були покладені ці плити.

На думку антрополога Людмили Литвинової, яка проводила дослідження цих комплексів, місто це було поліетнічним. Але основу складали європеоїди, і ті речі, що були знайдені у похованнях, теж характерні для нащадків Русі. Це вискові підвіски, намисто. Хоча є і артефакти східного походження. Як і будь-які красиві речі, вони свідчать про торговельні контакти. Якісь монголоїдні домішки пані Людмила теж зафіксувала, але вони не чисельні.

Ще хочу сказати про той великий внесок у дослідження археології, який зробив кандидат історичних наук Микола Тупчієнко. Він багато років очолював Кіровоградське відділення археологічної охоронної служби України. До його здобутків належать розкопки десятків курганів – скіфських, сарматських, кочівницьких. В останні роки він проводив дослідження на території нашого міста, зокрема, фортеці. Це пам’ятка архітектури, археології, культури. Він відкрив там пороховий склад, криницю та місце комендантської будівлі. Під спорудження найвищого прапору в області на території фортеці на тому місці провів розкопки, які підтвердили наявність культурного шару ХVIII століття.

Велику роль не лише в дослідженнях, але й охорони пам’яток відігравав наш археолог Валентин Собчук. Він проводив велику роботу з виявлення археологічних пам’яток, постановці їх на облік та збереження для майбутніх досліджень.

Заслуговує на окрему увагу і повагу археолог з Долинської Ігор Шевченко. Тривалий час він воював у складі ЗСУ. І ще до гарячої фази, перебуваючи на позиції, де починалися фортифікаційні роботи, він разом зі своїми хлопцями провів розкопки кургану, що підлягав знесенню. Потім підготував звіт і відправив його в Інститут археології НАН України. Археолог завжди залишається археологом!