Винна війна?

Так завжди: коли з людиною, яку добре знаєш, трапляється біда, це відгукується реальним болем. Женю Мочерняка знало, поважало і любило багато людей, його загибель викликала не тільки хвилю щирого співчуття, а й шквал обурення. Та чи дізнаємося правду про всі обставини його жахливої і безглуздої смерті?

Євген Мочерняк був подвижником і фанатом брейк-дансу. Тренером і головою кіровоградської федерації цього виду спортивного танцю, який в усьому світі став явищем молодіжної субкультури.

У листопаді минулого року Женя дав велике інтерв’ю «УЦ». Терпляче пояснював нам – людям, далеким від брейк-дансу, – його суть і численні нюанси. Казав, що вважає брейк-данс передусім мистецтвом. Розповідав, як готує дітей не тільки до змагань, а й до непростого життя.

Інтерв’ю він давав під своїм прізвищем Мочерняк, але у зведеннях правоохоронців фігурує як Євген Кушнір. Мабуть, недавно змінив прізвище, у творчих людей таке буває нерідко. Ми його знали за колишнім прізвищем, таким і пам’ятатимемо…

21 серпня 41-річний Євген їхав маршрутним автобусом до Києва. У Корсунь-Шевченківському в маршрутку зайшов наряд ТЦК, щоб перевірити документи у чоловіків призовного віку. Женя пред’явив довідку про бронювання на ім’я Євгена Кушніра, студента. Документ викликав сумнів у перевіряльників, і Євгена затримали. Його доставили у ВЛК, медогляд він пройшов дуже швидко. Далі його та інших мобілізованих у супроводі військових відправили в навчальний центр. Дорогою до місця служби Євген, за офіційною версією Черкаського ТЦК, вистрибнув на ходу з бусика, зазнав тяжких травм і помер. Зауважу, у цей момент за його життя і здоров’я вже відповідала держава.

Далі – cуцільні запитання. Без відповідей.

Яка була необхідність затримувати жителя іншої області, який не перебуває в бігах і контактує зі своїм ТЦК? Чи не логічніше було відправити його до Кропивницького, нехай навіть у супроводі військових? Як можна не дозволити йому зібратися і попрощатися з рідними? Навіщо тренованому атлету з навичками каскадера, який роками турбувався про безпеку юних і дорослих учнів, наважуватися на ризикований трюк? Вистрибнув сам чи йому допомогли? Чому раптом його довідку про бронювання, отриману в червні, анульовано в липні? Невже Євген про це не знав? Чи не нагадує вам ця історія традиційну схему звільнення заднім числом, яку так часто використовують українські чиновники та правоохоронці?

У зв’язку з тим, що травми, яких зазнали інші мобілізовані за схожих обставин (падіння «з висоти свого зросту», стрибок з другого чи третього поверху), не раз виявлялися летальними, чи проведено незалежну медичну експертизу тіла Є. Мочерняка?

Буквально в ті самі дні серпня схожа історія сталася в Рівненському ТЦК, де затриманий призовник, успішно пройшовши медогляд, помер від гострої серцевої недостатності просто перед виїздом до навчального центру. Ще раз: раптово помер чоловік, визнаний медиками кілька годин тому здоровим.

З початку активної мобілізації військово­зобов’язаних громадян України ЗМІ повідомили про понад два десятки «летальних» призовів. Як розцінювати смерть цих людей? Як свавілля і насильство з боку ТЦК чи як неминучі втрати у воєнний час? Як зіставити загибель Жені Мочерняка і його ровесника Гриші Урсола, який витягав з-під обстрілу пораненого побратима? Обидва – наші земляки, однолітки, обох знало пів міста.

На це, останнє, запитання точно не знаю відповіді. Сотні прочитаних книжок про Першу і Другу світові, про в’єтнамську, корейську, афганську, ізраїльську війни не дають підказки. А може, і немає її, відповіді?..

Замість неї – побічні явища. Величезна хвиля коментарів у соціальних мережах, де реальний людський біль перемішано з брудом, образами і прокльонами. Такої кількості хейту на адресу ТЦК читати ще не доводилося. При тому, що наші місцеві воєнкоми на тлі колег з інших регіонів справляють враження цілком адекватних. Читаєш і думаєш: напевно, крім людей із нестійкою психікою, хвилю розганяють провокатори на зарплаті та інші «консерви», які охоче влаштували б масові протести й заворушення, скориставшись такими приводами, як загибель Жені Мочерняка. Дуже сподіваюся, що це спало на думку не мені одному.

Не варто поспішати з висновками й проклинати кого попало – Женю, воєнкомів, поліцію, парламент, президента. Поспішати тепер нікуди, хлопця вже не повернеш, але й списати, забути не можна! Потрібно дочекатися і домогтися ПРАВДИ.