Відносна невдача, яка мотивує

На превеликий жаль, наші надії на медаль Олега Дорощука в стрибках у висоту на чемпіонаті світу з легкої атлетики в Токіо не виправдалися. Після чудової кваліфікації, де українець усі висоти подолав із першої спроби, у фіналі вихованець Кропивницької ОШВСМ посів лише четверте місце. Третій номер світового рейтингу на вирішальній стадії змагань із третьої спроби взяв 231 см. А ось рекордні в кар’єрі  234 см цього разу нашому земляку не підкорилися.

У підсумку Олег поступився не лише олімпійському чемпіону Парижа Гамішу Керру з Нової Зеландії (він виграв змагання, стрибнувши на 236 см) та другому в світовому рейтингу корейцю Ву – 234 см, але й чеху Янові Штефелі, який також взяв 231 см, але з другої спроби. Нам удалося зв’язатися з Токіо відразу після завершення змагань та поспілкуватися з наставником Олега Дорощука, заслуженим тренером України Геннадієм Здітовецьким.

Усьому є своє пояснення

– Геннадію Борисовичу, невже засмутилися?

– Звісно засмутився, адже я був майже впевнений, що привеземо в Україну медаль.  Згідно результатів сезону і рейтингу, Олег явно претендував на нагороду.  Тим більше практично у всіх суперників, які виступали у токійському фіналі, він протягом сезону виграв.

Чеха Штефелу, який забрав у нас бронзову медаль завдяки одній спробі, взагалі  в минулому році й на чемпіонатах Європи та світу, та й на Олімпіаді мій учень постійно перемагав.  Один раз лише поступився йому на комерційному турнірі.

– Коли ми з вами говорили про суперників перед виїздом до Токіо, ви також казали, що Штефела на відповідальних змаганнях не збирається.

– Чесно, не розраховував, що він буде на п’єдесталі. А тут що вийшло: Штефела побачив, що 2,31 ніхто з першої спроби не взяв, і зрозумів, що в нього з’явився шанс. І він став розкутим психологічно. Якби Олег взяв цю висоту перед ним у другій спробі, то Штефела б не стрибнув. Чех, коли відчуває жорстку конкуренцію, психологічно ламається. А тут у нього вийшло в потрібний момент. Це спорт.

– Таке тривіальне питання: а що не вийшло в Олега й чому не вийшло?

– Усьому є своє пояснення. Великий спорт не вибачає послаблень і недостатньої підготовки. А в нас вийшло так, що підготовка до літнього сезону була зірвана з самого початку.  Взагалі все пішло не за планом. Після доволі вдалого зимового сезону, коли Олег виграв чемпіонат Європи з особистим  рекордом і найкращим результатом у світі – 2 метри 34 см й посів п’яте місце на чемпіонаті світу в Китаї, я запланував, що відпочинок триватиме десять днів. Розумів, що літні старти плануються вже в травні, і тому потрібно поступово набирати форму. Але Олег попросив двадцять днів відпочинку, мотивуючи це тим, що фізично та морально перевтомлений. Я з важким серцем погодився.  Тож тренування відновилися з 10 квітня. А потім ми поїхали на тренувальний збір у Португалію. Олег ще під час відпочинку 7 кг зайвої ваги набрав. А це для стрибуна суттєва проблема. Зайва вага –це як смерть, виходить, для результатів.  Я розказую, як воно є.

Зрозуміло, що після двадцяти днів відпочинку відразу навантажувати його не можна було. Поступово почали втягуватися в тренувальний режим та збільшувати навантаження до кінця квітня. Коли ж повернулися до Кропивницького, то 7 травня Олег травмує  ногу, якою відштовхується. Вдарився о тумбу, і було таке глибоке розсічення, що ногу зашивали в травмпункті.  Звісно, травмовану ногу вже потрібно було берегти. Ми трохи змінили плани, зробивши акцент на маховій нозі. Але ж тренуватися на повну силу не було можливості.  Знову відбувалося відновлення. Отже, травень та середина червня практично випали з повного тренувального процесу. А далі Олег відправився на збір до Естонії, який його менеджер пропонував ще з листопада минулого року. Я не бачив особливого сенсу в цьому й думав, що й спортсмен, враховуючи те, що сталося, відмовиться. Але Олег погодився. Я був із нім постійно на зв’язку, і він тренувався за нашими планами. Але відчуття мене не підвели. Адже після повернення з цього збору я побачив, що в технічному плані учень став гіршим. Ті невеликі проблеми, які в нього були раніше, усугубилися й стали більшими. І тут почалися змагання. Запасу міцності та накопленого багажу вистачило, щоб виграти чемпіонат України з результатом 228 см. Але в Олега зникло відчуття стрибка. Усе виходило натужно. І вже через змагання довелося потроху повертати впевненість на комерційних стартах та «Діамантовій Лізі», де в фіналі вдалося стати другим зі стрибком на 230 см. Та все одно це не впевнені 232-234, що було взимку.

Далі вже був акліматизаційний, втягуючий збір в Японії перед чемпіонатом світу. Він дуже допоміг, тому що перші дні самопочуття було не дуже. Засинали на ходу. Все ж таки шість годин різниці в часі відчувалися.  Ми тренувалися, але, знову ж таки, не в повну силу, щоб краще акліматизуватися,  звикнути до цього клімату, випробувати умови.

Ось і вийшло, що нормальної повноцінної тренувальної підготовки до літнього сезону в нас не було. І це, разом із психологічним навантаженням, коли всі від нас очікували медалі чемпіонату світу, враховуючи третє місце в світовому рейтингу та попередні результати, напевно, далося взнаки у вирішальні моменти боротьби за нагороди.

– Але ж по кваліфікації відчувалося, що Олег був у чудовому тонусі?

– Так. Там на нього нічого не тиснуло. І, хоча змагання тривали дуже довго в умовах відчутної задухи, Олег розумів свої можливості й був впевнений, що запасу міцності вистачить для потрапляння до фіналу. І мій учень дійсно виглядав упевненим і дуже легким.

– А що змінилося в фіналі?

– Там уже почала тиснути вагомість результату. Звісно, що він знав, що від нього чекають. Чесно кажучи, знаючи суперників, взагалі-то я сподівався, що він може виграти цей чемпіонат. І сподівався на результат десь в районі 235 см. Та, коли побачив, яке червоне в Олега обличчя і як він хвилюється, стало трохи тривожно. Духота була сильна. Умови, звісно, для всіх однакові. Та кореєць Ву все ж до них більш звичний. Тому, мабуть, він на європейські змагання й не виїжджав. Та й для новозеландця Керра такі умови все ж є більш звичними.

Та я ж знаю, на що Олег здатний. Просто він не показав свій максимум.  Цей результат – 231 см –  мій учень показав, використовуючи приблизно 70-75 відсотків своїх можливостей. Повірте, він не гірший ні новозеландця, ні корейця. Ну а для Штефели просто зійшлися зірки.

Взагалі в нього завдання було стрибати, максимально не викладаючись на перших висотах. А ось 231 см потрібно було долати хоча б з другої спроби. Тоді б вже конкуренти стали нервувати. На 234 см у нього була гарна перша спроба, але там трохи не підфартило. Коротше, не наш був цей вечір у Токіо.

– Коли вже боротьба йшла там і він підходив, ви які поради давали?

– Підходив, звісно, підходив, було шумно, але я з ним розмовляв.  Але я йому казав одне, а в нього це не виходило. Він починав швидко бігти й не справлявся зі швидкістю.  А на останніх кроках  трошки як би призупинявся перед планкою.  І мах, і поштовх йшли вже по інерції. Тобто він не вкладався у відштовхування. Я йому на це зауважив, коли він зробив дві невдалі спроби на 2,31. Він підійшов до мене, я йому кажу: ти розслабся по розбігу, розслабся, не спіши, а в кінці зроби легке прискорення.  Головне – не затискайся перед планкою в розбігу.  Він це так зробив, більш-менш, і перестрибнув 2,31.

– А не думали перенести, коли вже двічі не подолав 234 см?

– Скажу чесно, у мене думок таких не було.  Тому що, знаєте, ще поки не було жодного разу за всю кар’єру, щоб Олег переніс і перестрибнув. А там же потрібно було переносити єдиний стрибок на 236 см, на особистий рекорд. Якби взяв 234, то було б ще три спроби. На жаль, не цього разу…

– Ми з вами ще до чемпіонату говорили, що все вирішуватиметься десь на 234 см. Чи очікували, що Керр перестрибатиме Ву?

– Я так і думав, що перше місце буде десь 2,35. Плюс-мінус сантиметр.  Ну а Керр недарма ж олімпійський чемпіон. Він ще на Олімпіаді показав, що психологічно стійкий. Боєць. 236 см за нинішніх умов – це гарний результат.

– Скажіть,  а чому зараз ніхто не стрибає на 240 см і вище?

– Це для мене дуже легке питання.  Але спочатку маленька ремарка.  Справа в тому, що на це питання більшість спеціалістів, тренерів і людей, які пов’язані з легкою атлетикою, не наважуються відповідати прямо. А кажуть зазвичай, що зараз вже не ті люди, не те покоління.  У мене інша версія є.  Справа в тому, що є така організація – «ВАДА» називається.  І ті результати, які показували спортсмени в 80-х, 90-х роках,  навіть коли в 93-му Сотомайор взяв 245 см, встановлювалися тоді, коли ще не було такого надзвичайно жорсткого допінгконтролю.  А ще кожен рік список заборонених препаратів  збільшується та оновлюється.  Це по-перше.

По-друге, ввели майже постійний позазмагальний допингконтроль.  Тобто можуть приїхати додому, в Кропивницький, куди хочуть, і взяти цю пробу.  Раніше ж контроль був переважно змагальний. А допінг додає стрибуну  швидкість, силу й потужність відштовхування за рахунок м’язової маси.

Ну й допінг різний є. Він же ще й допомагає при відновлюванні.  Є заборонені такі енергетики, є жироспалювачі, є для нарощення м’язів, для більш швидкого імпульсу. Я ж це не з власного досвіду, борони Боже, знаю. Я ж спілкуюся з тренерами різними, у тому числі з тими колегами, які працювали зі спортсменами 80-х, 90-х.  Вони мені розказують, хто, що й коли приймав, розумієте?  Навіть у 2000-х роках гормон зросту, він тоді ще не був заборонений, приймали. Але ж ніхто ніколи сам не зізнається й правду не розповість. Тому легше ж сказати, що нинішні стрибуни слабші за попередників. Насправді ж зараз 238-240 – це космічні висоти. А рекорд Сотомайора навряд чи найближчим часом хтось перевершить.

– Із учнем вже проаналізували змагання?

– Ще ні. Буде можливість згодом. Він, звісно, дуже засмучений. Скажу відверто, що Олег звик чути від тих, хто його оточує, лише схвальні відгуки. Я, мабуть, єдиний, хто завжди його критикує, єдиний поганий поліцейський. Після змагань я зрозумів, що йому потрібно психологічно розслабитися, відпочити.  А що б воно змінило, якщо б відразу поговорили? Не дарма ж кажуть, що запізно пити «Боржомі», коли… змагання закінчилися.

– А які ви висновки зробили з цієї дуже відносної невдачі?

– Висновки я зробив вже давно.  Щоб показувати високі результати, треба добре працювати.  І слухати тренера. Олег же не завжди виконує мої настанови.  Я йому сказав, відпочивай 10 днів, а він відпочиває в два рази більше.  Я йому сказав, слідкуй за вагою, а він набирає 7 кілограмів за місяць-півтора.  А потім почав героїчно скидати. А воно ж ох як важко.

– Він після таких слів не образиться на вас і не втече до більш поступливого наставника?

– Усе може бути. Час зараз такий, що ні в чому не можна бути впевненим. Я готовий до всього. Тим більше, що атлет такого рівня завжди привабливий. Тому ще й потрібно створювати йому належні умови не лише для тренувань, але й для життєвих вимог. Та, на щастя, я поки не чув про те, що Олега хтось переманює.  Це по-перше. А по-друге, мені здається, що він мене поважає як тренера, як спеціаліста, як людину.

– Ви ж слідкуєте за іншими змаганнями на чемпіонаті світу. Можете пояснити ту кількість сенсацій, особливо в бігових видах, які в Токіо відбуваються?

– Я думаю, що це клімат дається взнаки.  Тут, розумієте,  на вулиці не просто дуже спекотно. Тут таке відчуття, що ви знаходитесь десь в сауні, в парній бані, розумієте?  І багато залежить від того, хто та як проходив акліматизацію. Нам ось дуже, дуже допоміг передстартовий збір.  Не так, як було в Китаї, куди приїхали напередодні кваліфікації.  То взагалі був капець без акліматизації.  А тут, дякуючи нашій федерації, дуже класно все вийшло, самопочуття було гарне.

– Що далі, Геннадію Борисовичу?

– Це був останній старт цього сезону. Далі плануємо відпочинок.  Олег, мабуть, буде десь біля місяця відпочивати.  І потім в жовтні почнемо потихеньку втягуватись і готуватися до зимового сезону.

До речі, в зимовому сезоні 2026 року запланований чемпіонат світу в приміщенні, який має відбутися в березні в польському Торуні. Так що будемо намагатися там зробите те, чого не вдалося в Токіо. Головне – гарно підготуватися.

– Не приб’є Олега психологічно ця невдача?

– Ні, звісно! Зараз Олег засмучений, та пройде трохи часу, і він захоче довести, що це була прикра випадковість, що він здатен показувати ще кращі результати та залишатися в топі найкращих стрибунів світу. Та й взагалі четверте місце на чемпіонаті світу – це для легкої атлетики Кіровоградщини найкращий результат в історії. Говорю це не заради виправдання, а просто констатую факт.

Не відступати й не здаватися

Наступного дня після  розмови з його тренером нам удалося-таки вмовити на коментар Олега Дорощука, який зазвичай був стриманим та небагатослівним.

Про настрій Олег сказав, що то вже все в минулому, але по голосу відчувалося, що він таки ще засмучений. Аналізуючи виступ у фіналі, спортсмен погодився зі своїм наставником, що все ж таки для успіху не вистачило базової тренувальної підготовки.

– Взагалі-то готовий був нормально, але цього разу  не пощастило. На кваліфікації все виглядало, на перший погляд, легко тому, що не потрібно було високо стрибати. 225 не така вже висота, і тому я спокійно зробив те, що мав, і все.

У фіналі не скажу, що на мене щось дуже тисло. Я ж вже не перший раз на змаганнях, і не перший раз в такій ситуації. Тому, коли хтось очікує від тебе нагороди, і найголовніше ти цього очікуєш і знаєш, що можеш зробити, це підбадьорює.  На Європі всі також очікували нагороду. І там же все нормально пройшло. А в Токіо в фіналі спочатку змусив похвилюватися тому, що потрібно трохи серйозно до початкових висот ставитися, адже ледь не збив планку на 220 см. Стосовно подальших стрибків, важко щось позитивно оцінювати, коли в тебе найприкріше четверте місце. Навіть не знаю, на скільки відсотків це все можна оцінити. Психологічно я чудово був налаштований. А по техніці можна було б доробити, звісно, технічно багато моментів. Та все ж таки все одно, всі спроби на 234 були нормальні, але…

Стосовно хвилювання перед третіми спробами скажу, що в мене такі думки, як і перед кожною спробою. Думаю, що мені треба зробити, і те, що я можу це зробити.

Раніше деякі моменти, як, наприклад, паузи перед спробами, пов’язані зі стартами бігунів,  можливо, мене якось збивали.  Але от із досвідом вже навчився такі моменти пропускати мимо і не звертати на це уваги.

Дуже гарно, що була можливість почути поради тренера. Це допомагає, коли він поруч. А ображатися на Геннадія Борисовича мені немає за що. Він же все по факту каже. Я сам розумію, це те, що треба.

Зазвичай ніколи не спостерігаю за суперниками. Не скажу, що хтось здивував. Вони ж не на 240 настрибали. Стосовно Штефели, то він показав такий же результат, як і в мене, але з другої спроби. Тому це вже такий фактор спортивний просто.  Не можу сказати, що я там злий на нього чи що.

Серед стрибунів у мене друзів немає. У нас у всіх стосунки рівні, і ми з повагою ставимося один до одного. Тому ви, звісно, не побачите надмірну радість, коли твій суперник помилився. Це ж наша солідарність. Радіти можна вже тоді, коли все закінчилося й можна дати волю емоціям. Я ж цього разу, після того, як не взяв 234 см, відразу залишив сектор і не спостерігав за розв’язкою. Але чомусь був впевнений, що виграє саме Керр, який цього сезону був дуже стабільним. Радий за новозеландця. Та особливо на цих змаганнях ніхто не здивував і не стрибнув вище голови у всіх сенсах. Ось хто з легкоатлетів мене дійсно вражає, то це Мондо Дюплантіс, який встановив черговий світовий рекорд у стрибках із жердиною. Ми з ним знайомі, вітаємося, але не більше того.

Вболівав же за свого друга Артура Фельфнера, який, на жаль, не подолав кваліфікацію в метанні спису. Ми дійсно багато часу проводимо разом і мешкаємо на змаганнях і зборах разом. Ну й відпочиваємо іноді також разом.  Звісно, що він засмутився, адже завжди хочеться максимуму. В Артура в цьому сезоні були ушкодження, які завадили показати найкращі результати. Та він ще молодий, і в нього все попереду.

Але іноді так буває, що ти встановлюєш рекорд в своїй кар’єрі, який на попередніх чемпіонатах світу приніс би золото, а залишаєшся лише четвертим. Це я про Михайла Кохана, з яким у Токіо змагалися майже одночасно. Наші сектори під час фінальних стартів були поруч, і навіть вдалося поспілкуватися з Мишком. Він підійшов якраз після того, як зробив дві невдалі спроби, і я запитав про проблеми та побажав удачі. Та Михайло випромінював впевненість і сказав, що все буде добре. Але це був не наш із ним день. Хоча, знаєте, як побачив згодом якраз у молоті, на відміну від наших, результати у призерів були дійсно просто захмарні.

В нашому виді це 240 і вище. Чи здатен хтось зараз стрибати на цьому рівні? Не знаю. Ну, можливо, Керр поступово додає й за пару років таки стрибне. Я також сподіваюся, що зможу. Потрібно трохи більше часу, щоб все залікувати, і нормальний повноцінний тренувальний процес.

Стосовно подальших планів, то це тренер визначить, скільки буде тривати відпустка. А налаштовуюся в наступному сезоні на чотири головних старти. Це чемпіонат світу в приміщенні, чемпіонат Європи, Діамантова Ліга та Абсолютний чемпіонат світу в Будапешті. Це нові змагання, які відбудуться у вересні 2026 року. Там не буде кваліфікації, а за перемогу боротимуться вісім найкращих у світі.

Так що, як бачите, горювати особливо немає коли. Хотів сказати, що повернусь сильнішим і будемо далі змагатись. Тому що іншого вибору не маю. Складати шиповки до шафи точно не буду і здаватись сто відсотків також не буду. Стосовно привабливих пропозицій, то вони завжди є. І це все, що я можу сказати із цього приводу…

Дякую всім за підтримку. Особливо нашим захисникам, тому що без них  нічого б не було. І саме воїнам ЗСУ, у першу чергу, потрібно завжди віддавати належне і дякувати.