Навчитись рятувати життя

Художниця Ірина Гонопольська почала свою волонтерську діяльність ще у 2015 році. А з початком війни 2022 року практично повністю, як кажуть, з головою пішла в цю роботу. Вона – приклад того, що можна зробити самостійно, без керівників, без наказів, самотужки.

– З чого почалася ваша волонтерська робота?

– Тоді у 2015 році все робилося за запитами. Не було якогось конкретного направлення. На той час нашим хлопцям на фронті потрібно було все: білизна, обмундирування, харчі, обладнання, сучасна техніка, пристрої для зброї. Тоді я співпрацювала з ГО «Серця матерів Кіровоградщини». Збирала і відправляла все, що могла знайти. У двадцять другому прийшла і запитала, чи потрібні їм зайві руки. Відповіли, що не потрібні. Тоді я почала сама плести сітки. Потім від хлопців, яким я раніше допомагала в АТО пішли прохання допомогти стабпунктам турнікетами та ліками.

– А згодом, як мені відомо, ви зосередилися лише на одному напрямку.

– Так, у 2022 році я вперше в Кропивницькому організувала курси з тактичної медицини для усіх бажаючих. Звісно, це більше домедична допомога, але… Тоді я зрозуміла, що мене ця тема цікавить, що вона нагально потрібна. Тому знайшла і запросила досвідченого інструктора. Курси проходили на базі «Національного Корпусу».

– Поясніть, будь ласка, що це за організація.

– Це одна з політичних сил, яка активно працює з молоддю. «Національний Корпус» як партія бере свої витоки з підрозділу спеціального призначення Нацгвардії «Азов».

– Пані Ірино, а самі ви маєте знання чи досвід з тактичної медицини?

– Так, я теж проходила такі курси протягом чотирьох років. І минулого року нарешті отримала сертифікат. Нині вже сама викладаю, проводжу заняття з домедичної та тактичної медицини для цивільних. Вони проходять за правилом вільного донату. Хоча загалом по Україні такі курси платні. Адже інструкторам потрібно придбавати спорядження, оплачувати поїздки і проживання.

– А чим же ви заробляєте на життя?

– Копірайтингом. Це єдине, на що у мене вистачає сил. Пишу і редагую тексти вночі. Хоча практично увесь мій заробіток іде на потреби ЗСУ або на покинутих тварин.

– І багато у вас тепер тварин?

– Двадцять котів і три собаки.

– Отже, ви не є членкинею якоїсь громадської організації і працюєте в цьому напрямку самостійно?

– Так. Але у липні цього року я створила благодійний фонд «МЕДАПІС ПЛЮС» саме для того, щоб від благодійного фонду відкрити школу тактичної медицини у нас в Кропивницькому. За цей час у ній пройшли навчання понад двадцять осіб. Заняття проходили у кількох міських школах та ЦНТУ.

– Як реально сприймається нині цивільним населенням необхідність такого навчання?

– На жаль, справи з розумінням людей необхідності такого навчання у Кропивницькому погані. Ще не всі до кінця усвідомлюють, що війна стосується кожного, що навіть перша допомога, надана вчасно, може врятувати життя. І це важливо розуміти у будь-який час. Навіть у мирний. Будь-які побутові травми, травми під час ДТП чи миттєве погіршення фізичного стану потребують знань і умінь, потребують швидких і правильних дій, щоб надати домедичну допомогу і врятувати людину. На жаль, донині при нападах епілепсії люди сують ложку в рот хворому.

– Невже ніхто вам не допомагає у цій справі?

– Інколи. Наприклад, коли мене запросили провести у Києві курс тактичної медицини, я залучила свого знайомого – командира загону швидкого реагування в Київській області. Людей записалося стільки, що одна б я не впоралась.

– Сподіваюсь, ви можете знайти підтримку або помічників через цю публікацію.

– Я була би дуже рада і навіть щаслива, коли хтось долучиться до цієї справи. Катастрофічно не вистачає рук, не можу знайти приміщення під школу тактичної медицини, а волонтерський склад я побудувала у себе у дворі. Я б хотіла залучити у цей проєкт і соціально відповідальний бізнес. Волонтерська робота забирає дуже багато сил і часу, на менеджмент мене вже не вистачає. Збори просіли, громадська активність занепадає. Якщо у 2022 році за місяць можна було зібрати кілька сотень тисяч гривень, то нині… не хочу навіть говорити.

– Можливо, все через те, що у багатьох настало емоційне вигорання?

– Я не розумію, як можна вигоріти, зневіритися, коли йде війна на наше знищення. Ви сьогодні вирішили відпочити, а завтра прийшли росіяни. Армія без волонтерської допомоги, без допомоги тилу просто не утримається. Ми або усі разом це робимо, або завтра ви отримаєте другу Бучу.

Мене вбивають усі ці розмови на кшталт «Ой, у нас корупція, я не буду донатити волонтерам, бо нікому не довіряю». Шановні, ви кому донатите – міністрам, депутатам чи нашим захисникам, армії?