Цей матеріал підготовлено відразу після головної сенсації сезону – поразки чемпіона України на власному полі від беззаперечного аутсайдера УПЛ – ФК «Полтава» з рахунком 1:2. Четвертий поспіль провал у національній першості стався вже без Олександра Шовковського, якого звільнили після фіаско в Лізі конференції від кіпрської «Омонії». Та новий в.о. головного тренера Ігор Костюк, який до цього багато років тренував «Динамо» U-19, не зміг налаштувати гравців на переможний лад.
Ми знову побачили мляву гру та болючий провал, який завдав ще більшого удару по й без того серйозно підмоченій клубній репутації. Це неподобство відбулося в той день, коли пішов із життя один із найулюбленіших та найтитулованіших динамівців – Володимир Мунтян.
Не чекаючи матчу з «Кудрівкою», ми звернулися до відомого журналіста В’ячеслава Кульчицького та легенди київського «Динамо» Йожефа Сабо, щоб вони поділилися своїми думками про причини кризи топ-клубу.
В’ячеслав Кульчицький, журналіст (Одеса):
– У нинішньої кризи київського «Динамо», на мій погляд, – декілька причин. Перша і найголовніша – мікроклімат в команді. Зараз мало хто пригадає, але проблеми з результатами почалися влітку, коли динамівці невдало грали у єврокубках. Саме тоді в ЗМІ вибухнула інформація про конфлікт Олександра Шовковського з лідером колективу Андрієм Ярмоленком. З цієї причини ветеран не завжди з’являвся в складі як в іграх на євроарені, так і в національному чемпіонаті. Можливо, між головним тренером і футболістами у той період було втрачено «хімію» – і пішло-поїхало.
Не знаємо усіх деталей згаданого конфлікту – хто перший почав і хто, що й кому та у якій формі сказав. Та, швидше за все, підсвідомо футболісти могли зайняти бік товариша по команді. Якщо ж були такі гравці, які стали на бік тренера, то це теж не є плюсом. У такому разі колектив міг розділитись на два табори, а це в ігрових видах спорту неодмінно веде до невтішних наслідків.
Зазвичай, коли турнірні справи починають йти шкереберть, виникає інша проблема – на футболістів і тренерів починає тиснути психологічний тягар. Причому, з кожним невдалим результатом все більше і більше. І вийти із цього стану дуже важко. Він, наче Бермудський трикутник, буквально засмоктує у свій вир. У цьому всі пересвідчилися ще тоді, коли команда Шовковського п’ять разів поспіль зіграла внічию у чемпіонаті. А коли від туру до туру стала програвати кожному з суперників впродовж трьох матчів, не звернути на цю кризу увагу було неможливо навіть лінивому. Коли ж cтався програш скромній «Омонії» з країни, яка менша Києва, терпець вже і в Ігоря Суркіса увірвався.
Однак заміна Олександра Шовковського на Ігора Костюка показала, що, мабуть, не там треба керівництву копати. «Татуйовані хлопчики», як назвав нинішніх динамівців один з моїх давніх київських товаришів, схоже, перебувають у дисбалансі. Як щодо гри, так і з самими собою. На відміну від попередніх поколінь динамівців, для яких власний імідж ще щось важив, нинішнє цим не надто переймається.
Складається враження, що на поле вони виходять не для того, щоб битися за свою честь, честь клубу та країни, а щоб похизуватися перед компанією друзів та дівчат, які прийшли на стадіон. А вже після гри, навіть незалежно від результату, майнути з ними потусуватися до нічного клубу чи до когось «на хату». Зарплата капає, незважаючи на програші, крута автівка і квартира у престижному районі Києві є – що ще треба для повного щастя?! А програш аутсайдеру на своєму полі у день смерті Легенди «Динамо» Володимира Мунтяна – хіба для «татуйованих хлопчиків» це важливо?
Йожеф Сабо, футболіст і головний тренер київського «Динамо» та збірної України:
– Спостерігати за нинішньою ситуацією в моєму улюбленому клубі прикро та сумно. Нині більшість гравців команди не відповідає рівню «Динамо». Я вже казав, що Олександр Шовковський – чудовий, навіть легендарний, футболіст, який починав свою кар’єру в команді під моїм керівництвом. Він мав певний авторитет як гравець, але йому не вистачило тренерського досвіду. Йому не вистачило вимогливості та жорсткості в прийнятті рішень. У певний період гравці просто стали або не розуміти вимоги свого наставника, або не сприймати його як тренера. Вирішили, що вони – видатні футболісти, яким вже вистачає того, щоб перемагати суперників на класі. Але, досягнувши чемпіонства в нашій не дуже потужній УПЛ, більшість виконавців зупинилася в своєму розвитку й припинила прогресувати. Їх задовольняє те, що є.
Київське «Динамо» грає в незрозумілий футбол без агресії, наполегливості, а часом – і без бажання. Півзахист лише контролює м’яч, але щось вигадати без швидкості попереду дуже важко. Я не бачу цілеспрямованих командних дій, а іноді щось виходить завдяки індивідуальній майстерності ветеранів. Але ж я коли грав, а потім тренував, і вважаю: якщо півзахисник не здатен відбирати м’яч й працювати на захист, то він не дуже-то й потрібен. Зараз на «чистих м’ячах» вже не зіграєш. Потрібен якісний та потужний пресинг. Як тільки «Динамо» пропонують жорстку та наполегливу боротьбу, воно не витримує. Це каже про те, що й в фізичному плані футболісти не витримують ритм гри. В нападі також відчуваються великі проблеми, попри те, що Ванат там був двічі найкращим бомбардиром УПЛ. Але ж ми бачимо, що в Іспанії він лише іноді здатен показувати свої найкращі риси. Немає стабільності. Та з його відходом з «Динамо» зруйнувалася система, яка дозволяла перемагати хоча б в УПЛ.
Про міжнародну арену вже не кажу, бо там завжди хочеться вимкнути трансляцію ще після першого тайму. Нині в киян немає гарного форварда та півзахисників, які могли б свого нападника виводити на ударні позиції. Коли динамівці лише один раз за матч влучають у площину воріт, це свідчить про безідейність та беззубість.
Добре, не можете діяти першим номером – зіграйте від оборони. Саме стрімким переходом із захисту в напад завжди славилося «Динамо». Але ж захисники припускаються таких дитячих помилок, що просто дивуєшся. Що вони роблять в тренувальному процесі, що награють, яку систему обирають – залишається великою загадкою. Так що, як бачите, все дуже проблематично.
Не певен, що Ігор Костюк здатен впоратися з цими проблемами. Він до цього працював переважно із юнаками. А там інший підхід та інший рівень мотивування. Тут же потрібен беззаперечний авторитет та можливість часом примусити гравців виконувати твої вимоги. Чи має Ігор Костюк, який, на відміну від Шовковського, не був видатним футболістом, такий вплив на команду? Перша гра продемонструвала, що не дуже. Можливо, в наступних матчах і вдасться трохи додати, але без кардинальних змін у складі та збільшення конкуренції за місце в складі та відповідальності гравців, які розуміють свою незамінність, нічого гарного не буде. Тут потрібні радикальні зміни, якщо «Динамо» дійсно прагне зберегти свій статус гранда українського футболу.
Вважаю, потрібен авторитетний досвідчений фахівець, який зробить революцію в складі, позбавиться від баласту, підбере футболістів під власне бачення футболу. Але нині, під час війни, солідного фахівця до України не запросиш. І тут керівництву «Динамо» потрібно визначитися, яким шляхом рухатися далі – пливти по течії, сподіваючись, що вона тебе винесе, чи змінити курс в намаганні досягти тих цілей, які завжди стояли перед київським «Динамо». Ми вже досягли тієї межі, за якою тільки ще глибше падіння…
Неочевидне, але ймовірне