На початку квітня Данііл попередив рідних, що 15 числа приїде з війни додому, в Олександрію, на кілька днів. Збирався одружитися зі своєю Лізою. Усі з нетерпінням чекали, готувалися. А 10 квітня до матері прийшли з ТЦК і повідомили страшну звістку: напередодні, 9 квітня 2024 року, Данііл Татарін загинув, виконуючи бойове завдання на запорізькому напрямку. Прожив лише 22 роки.
Після похорону пройшло більше ніж півтора року, але рана в материнській душі ще ятриться. Наталії Вікторівні важко починати розмову. Пропоную почати з дитинства.
– Даня народився 10 березня 2002-го. Подарунок мені на Восьме березня. Коли йому було дев’ять, я вийшла заміж за теперішнього чоловіка, Павла, через рік у нас народилася Софійка. Ми однаково ставилися до обох дітей, ніхто не обділений любов’ю й увагою. Павло знайшов спільну мову із Данькою. А Даня – домашня дитина. Навчився смажити яєшню, картоплю. Так і захопився куховарством. Панькався із сестричкою. Коли Софійка підросла, брав її в хлопчачі компанії. Відкритий, позитивний. На всіх фото – усміхнений. З однолітками стосунки – добрі. Його вчителька – іноді бачимося – все згадує: «Данька всім допоможе, кожного виручить». Хотів вивчитися на кухаря – підлітком уже на повну експериментував на кухні, рецепти шукав в Інтернеті. Моя вина – відмовила. Вступив в індустріальний технікум, вивчився на автослюсаря-механіка. За спеціальністю, правда, не працював. Перед призовом працював охоронцем в «АТБ». Дані подобалося спілкуватися з людьми.
Наталія Вікторівна має на увазі призов сина на строкову військову службу в листопаді 2021-го.
– Організували проводи. Була наречена, Ліза. Прийшли друзі. Бажали доброї служби. Ми спокійні були за Даню. Не знали ж, що через кілька місяців – війна. Його відправили в Запоріжжя, в частину 3029, це Національна гвардія. Хотіли поїхати до нього на присягу – не дозволили, через карантин. Присягу дивилися з дому, приєдналися до відеоконференції. Що відчувала, питаєте? Змішані відчуття. І гордість за сина, який не став ховатися за материну спідницю. І смуток, що дитина – далеко. Ми до нього кілька разів їздили. Я, чоловік, дочка, Лізу теж брали. Даня розповідав, що служиться добре. Йому подобалося. Завжди знаходив спільну мову з людьми.
Далі – про велику війну.
– Мала збиралася до школи, як мені зателефонували: «Наташа, війна!» Паніка, шок. Дзвоню синові – не бере трубку. Чоловік – він водій-далекобійник, у рейсі – теж не відповідає. Аж увечері передзвонив. А Данька написав, що що їхню частину перевели на воєнний стан, що вирушають в інше місце, що їм дозволили написати рідним, а коли наступного разу така можливість буде – не знає. Звісно, я хвилювалася. Вони ж такі юні, ще діти. Через тиждень Даня зателефонував. Сказав, вони – в таборі, на підготовці, прискореним темпом вчаться стрільбі з автомата, рити окопи, поводитися з мінометом. Не скаржився ні на що. Казав, командири ставляться добре. Але я зрозуміла, хлопцям там – важко. Зима, холодно, вони в отій багнюці. Тієї ж весни їх перекинули на харківський напрямок. Даня травмувався, оперували. Після лікування перевели на запорізький напрямок. Два рази приїздив додому. Кожного разу – свято для нас, рідних і близьких.
Запитання до Наталії: чи змінився її син на війні?
– Так. На початку війни був на позитиві. Казав, ось-ось переможемо. Про свою борідку жартував: «Тоді й збрию». А востаннє приїхав зовсім з іншим настроєм. Геть понурий. Про перемогу уже не говорив. Спостерігав за спокійним життям в тилу, за тим, як тут реагують на повітряні тривоги, і казав: «Мамо, в Запоріжжі – по-іншому. Мені тут незручно, я тут не в своїй тарілці». Коли щось летіло на Олександрію, Даня за звуком визначав, що саме. Поки удома був, загинули хлопці з його розрахунку. Даня дуже переживав через це. Картав себе: «Якби я з ними був, цього не сталося б». Я дивилася і ловила себе на думці, що моя дитина міркує як літній чоловік. І Павло помітив: «Даня рано подорослішав».
Звісно, Наталія пам’ятає останнє спілкування із сином.
– На початку квітня минулого року Даня сказав телефоном, що збирається приїхати 15 числа на кілька днів додому. Накидав мені купу замовлень, що приготувати смачного. Планував весілля. Я почала готуватися. А 10 числа подзвонили в двері працівники ТЦК: «Ваш син загинув під час виконання бойового завдання біля села Вербового Запорізької області…» Наступного дня мала приїхати із Запоріжжя машина з тілом. Не приїхала. Я кинулася у ТЦК: що сталося? Ніхто нічого не міг пояснити. Казали, зник зв’язок з тією машиною. Аж через дві доби привезли тіло в Олександрію. Я прийшла в морг на впізнання. Мені віддали синовий телефон, розбитий і без «сімок». 15 числа був похорон. Поховали з почестями на військовому кладовищі в Олександрії. З його частини ніхто не приїхав, не відпустили. А хлопці, які поряд із сином були, коли він загинув, зазнали тяжких поранень.
Після похорону, за словами Наталії Вікторівни, дивним чином активізувалися синові акаунти в Інтернеті.
– Мені зателефонували родичі: «Наташа, Даня – в соцмережах». Хтось користувався його сторінками. Це відбувалося ночами. Пішла в банк закривати синові рахунки і дізналася, що вони – порожні. А я ж знаю, Даня відкладав гроші із зарплати. Тієї ж весни мені зателефонували із Києва, із СБУ. Сказали, що злочинці скористалися сім-картами мого сина і вкрали гроші з його рахунків, понад 50 тисяч гривень. Також сказали, що загалом потерпілих – двадцятеро. Згодом в Олександрію приїхав працівник СБУ і поспілкувався зі мною віч-на-віч. Я дізналася, що неспроста синове тіло везли так довго. Виявляється, машина заїжджала в Дніпро, там у морзі працював один із злочинців. Їх виявилося п’ятеро, усіх затримано.
Ось що про цю злочинну групу, вже знешкоджену, розповіла громадськості в липні 2024 року СБУ: «Зловмисники знімали всі заощадження військових, тіла яких доправляли на судово-медичну експертизу до Дніпра. Фігуранти залучили працівника обласного бюро судмедекспертизи. Він викрадав особисті речі полеглих воїнів на території моргу. Серед награбованих предметів: платіжні картки та мобільні телефони, номери яких були зареєстровані в інтернет-банкінгу. Через ці гаджети зловмисники входили до банківських додатків і переводили гроші на власні рахунки. У такий спосіб фігуранти також оформлювали онлайн-кредити, а потім обготівковували їх у найближчих банкоматах. Шахраї намагалися провести оборудки якомога швидше, допоки фінустанови не отримали інформацію про смерть реальних власників банківських рахунків. У такий спосіб зловмисники привласнили майже 1,5 млн грн, які належали загиблим захисникам України. До банди входив ІТ-фахівець, який «зламував» банківські додатки полеглих воїнів, а також рецидивіст, який уже має судимість. Під час обшуків у помешканнях та автомобілях затриманих вилучено мобільні телефони, сім-карти та банківські картки фігурантів, а також картки, особисті речі та форму загиблих військовослужбовців».
– Справа уже в суді, – розповіла Наталія далі. – Минулого місяця виступала в процесі як потерпіла, був конференц-зв’язок. Я бачила їх, не знаю я їх назвати. Хотіла подивитися їм в очі. А вони поводяться спокійно. Кажуть, не винуваті. Наприклад, айтішник стверджує, що й не здогадувався, що допомагає злочинцям. Адвокати стараються, щоб справа розсипалася. Просили звільнити клієнтів з-під варти, застосувати домашній арешт. Суд відмовив. Наступне засідання – в січні. Сподіваюся, злочинців чекає адекватне покарання. У кого ж ви вкрали!
А ми, рідні, ходимо до могили. Щоразу гостинчик кладу. Баночка «енергетика», «снікерс», Даня це це полюбляв. Вдома – його портрет напроти великого столу, де збираємося родиною. Вітаюся: «Доброго ранку, синуля», «На добраніч, синуля». Проходжу чи проїжджаю повз Алею пам’яті і кажу: «Синуля, привіт».
Проїхали