Ми й самі впораємося!

За роки незалежності українське село, у минулому – колгоспне, практично повністю змінило систему й філософію виробництва. Це добре видно на прикладі ФГ «Покровське» Кіровоградського району. Навіть його нинішній керівник, Юрій Харченко, аж ніяк не схожий на традиційного керівника сільськогосподарського підприємства. Він з цим погоджується: «Я по освіті юрист, а по складу характеру скоріше гуманітарій. Сільським господарством почав займатися, якщо так можна сказати, “по наследству” – мій батько, Іван Степанович, керував господарством, потім естафету підхопила мама, Любов Михайлівна, тому я потроху придивлявся, вчився, але мене ж не кинули, як щеня в річку, а вчили, та й зараз мама працює поряд».

Покровське здавна вважалося успішним селом, але найважливіше те, що й після зміни системи виробництва господарство лише розвивається, причому не заради чистого прибутку, а як органічна складова сільської громади. Мало того, що це фактично бюджетоутворююче підприємство, воно наповнює життя громади практичним змістом, оскільки значну частину прибутку витрачає на вирішення проблем життєдіяльності села.

Потрібно зазначити, що й цю традицію молодий керівник теж отримав у спадок: «Так пішло від батьків. Насправді підтримка села – не такі вже й великі затрати. Набагато більше довелося б витрачати, якби створювали чи відроджували соціально-культурну сферу з нуля». Звучить скромно, але тут дійсно не шкодують коштів для розвитку села. Нещодавно збудували дитячий майданчик, купили мультимедійну дошку в школу, це окрім поточної підтримки галузі освіти, допомогли відновити украдене в дитсадку інформаційне обладнання, влаштували грандіозне свято на День села, підтримують сільську амбулаторію сімейного типу, взяли на баланс, відремонтували та утримують Будинок культури, реально підтримують учасників АТО, зберігаючи на час служби робоче місце й середню заробітну плату, передають волонтерам техніку, купували військове спорядження, допомагають мешканцям і по господарству, виділяють кошти на ремонти приміщень і доріг – цей перелік можна продовжувати й продовжувати.

Люди це відчувають, тому й довіряють «Покровському», а довіра конвертується в плідну співпрацю. З 650-ти пайщиків практично всі продовжили договори, оскільки з ними вчасно та чесно розраховуються. Господарство, як кажуть, на ходу, хоча від колгоспної системи практично нічого не залишилося. Зараз колектив налічує 85 чоловік і всього 12 механізаторів, техніка постійно оновлюється. Відповідно до вимог часу тут використовуються й новітні технології обробки полів та вирощення сільськогосподарських культур. Але вже на рівні формування колективу, навіть в успішному господарстві, відчуваються певні проблеми загальноукраїнського рівня – складно знайти справжніх фахівців, хоча близькість обласного центру й сприяє вирішенню питання. Наразі колектив укомплектований, і вакансій немає.

Не будемо втомлювати читачів цифрами, скажемо лише, що середня заробітна плата по господарству складає дев’ять тисяч гривень плюс соціальний пакет для працівників, плюс квартальна премія. Але все це досягається чітким веденням справи, грамотним управлінням, в якому майже нічого не залишилося від соціалістичних форм господарювання, окрім: «Контроль і облік – вони залишилися. А ще планування бізнесу, бо сільське господарство сьогодні – це бізнес. Власне, так воно є в світі, а то в нас довго казали про “господарювання, житницю країни”, але на суть справ у сільському господарстві не дуже звертали увагу. У переведенні господарювання на принципи ведення бізнесу є свої плюси, але в нас навіть бізнес ускладнюється величезною кількістю нормативних і підзаконних актів, постійними змінами правил. Зараз, щоб займатися сільським бізнесом, треба бути і юристом, і знавцем земельного законодавства, і навіть політиком».

Очевидно, думка про політику засіла в підсвідомості не просто так – від політичних рішень залежить стан справ у країні, а в економіці – тим більше. Мова навіть не про вектор розвитку чи руху країни, а про встановлення правил ведення бізнесу. Це й так ризикована справа, а в сільському господарстві – подвійно, хоча б і через погіршення погодних умов, які змушують міняти сівозміну, культури, гібриди та технології, так ще й наш законодавець «у своїй мудрості» зробив рейдерство сільгосппідприємств ледь не офіційно дозволеною справою.

Як юрист, Юрій Харченко впевнений, що це неподобство можна було припинити прийняттям кількох законів, але поки що фермери змушені захищатися від рейдерів ледь не самотужки. Життя змусило їх розробити багаторівневу систему захисту, з потужним юридичним супроводом і навіть загонами самооборони. Але не лише це характеризує роль державних інституцій у створенні «сприятливого» бізнес-середовища. Над ускладненням життя для селян активно працюють і безліч контролюючих структур, які роблять проблематичним навіть використання якихось пільгових преференцій, – замучать перевірками: «Ми нічого не вимагаємо, ми розраховуємо на свої можливості, самі плануємо справи, виходячи з ринкової кон’юнктури, при цьому важко передбачити все». І це правда, оскільки навіть гарний урожай приховує ризики у вигляді зниження, а то й обвалу цін, як у цьому році сталося з кукурудзою і насінням соняшнику: «Головне правило бізнесу – грамотне планування та правильна стратегія, зведення ризиків до мінімуму».

При всій важливості та складності роботи, коли людина цілодобово перебуває в самісінькому вирі поточних справ і інформації, якогось особливого хобі в Юрія немає: «Головне хобі – родина, маленький син, але він поки що більше мамин, бо з огляду на вік вона з ним проводить більше часу». Найкраще відпочивається вдома, коли випадає можливість переглянути під настрій художній фільм. Інколи, за наполяганням дружини (сміється), відвідують вистави чи концерти. А найкраще свято – Новий рік: «Я просто мрію про Новий рік, коли на два тижні замовкають телефони, які дістають протягом всього року. А чого хочеться для всіх найбільше? Не забути нікого з рідного колективу, усім подякувати за співпрацю, за партнерство, за добрі справи. Та найбільше, мабуть, для всіх хочеться здоров’я. А ще – стабільності та порядку. Мабуть, це – найважливіше. Просто хочеться в країні порядку, навіть не допомоги. Ми самі впораємося. Буде порядок – ми й країну піднімемо».

Фото Павла Волошина, «УЦ».