Харківський Кропивницький

Тисячі, а то й десятки тисяч харків’ян від жахів війни виїхали до відносно спокійного Кропивницького, або транзитом через нас їдуть на захід. На вулицях не підрахувати машин з номерами на «АХ». Ось пара історій від харків’ян.

Анна Баранова землячка, але більшу частину життя прожила в Харкові. Має невеличке виробництво традиційного українського одягу – вишиванок, поясів.

«У той жахливий день я прокинулася о 5:05 від перших вибухів. Не буду розказувати про мої почуття, промовчу також і про те, що саме спонукало мене виїхати якнайшвидше. Але цей жахливий липкий страх відтоді назавжди зі мною.

Я щось роблю виключно для себе – для того, щоби заповнити роботою нескінченні години жаху й самокопання. Я знаю, що моя робота зараз важлива, і тому я роблю її з усіх сил, як я можу, це така терапія.

Тому, якщо ви виїхали, я раджу вам зайнятися роботою. Найкраще допомагає робота руками, чесне слово. Тих, хто осів неподалік мене, я веду плести сітки – і, повірте, люди міняються одразу. Вони відпускають потроху свій страх і свій біль, люди оживають, роблять важливі справи, рятують життя своїх близьких. Отже, робіть щось. Плетіть сітки, готуйте пиріжечки, волонтерте десь, будь-яка робота зараз важлива. Будь-яка робота зараз рятує. Якщо маєте хоч трошки сил, робіть.

А ще я готова захищати нашу землю – нехай не зі зброєю в руках, але й мій спосіб зараз важливий».

За майже два тижні у Кропивницькому Анна зібрала кілька сотень тисяч гривень допомоги, щодня купує на потреби військових та тероборони все на світі, від одягу, харчів, медикаментів, засобів гігієни до тепловізорів за 25-40 тисяч гривень. Для Кропивницького і для Харкова.

У Ігоря (народився в нас) аграрний бізнес у Харкові, точніше, в оренді землі під Харковом у Дніпровському напрямку. 10 видів овочів і зелені вирощує для ресторанів і крамниць міста.

«Вже через 6 годин після початку війни я їхав до Кропивницького. Тривожна валізка в мене ще з 2014 року, я ще тоді записався до тероборони. Забрав маму, а брат лишився у Харкові, все у нього нормально, район, де живемо, під нашим контролем. Тут в нас лишався будинок.

Щодня допомагаємо харків’янам, які в основному транзитом їдуть далі – житло, їжа і т. інше. Своїм бусом допомагаю як можу волонтерам, часто буваю на Козачому острові.

Зараз трохи підвішена ситуація – я член тероброни Харкова, але мені кажуть, що на крайній випадок викличуть, зараз потрібні люди з військовим досвідом. Мої друзі з оборони, що залишилися, просто забезпечують спокій у середмісті, ловлять диверсантів та збитих льотчиків. На передок їх не пускають».