Нехай тільки сунуться!

У кропивницькому мікрорайоні N. (справжню назву не питайте – військова таємниця) жителі пильнують за підозрілими типами, обмінялися один з одним номерами телефонів, познімали адресні таблички, дехто готує «коктейлі Молотова», а мисливці тримають напоготові рушниці.

Ця місцина й раніше не відзначалася бурхливими потоками транспорту й пішоходів, а з початком війни ніби завмерла. Більшість жителів сидить по хатах. Але народ не розслабився – спостерігає за тим, що діється за парканом. Найактивніші об’єднуються в групи по три – чотири і патрулюють вулицями. Мають номери телефонів поліцейських патрулів і повідомляють їм про підозрілий елемент. На допомогу готові прийти мисливці, які мають зв’язок з правоохоронцями.

– Тут тинявся один непевний, фотографував будинки. Питається: навіщо? Ми його теж сфотографували, повідомили в поліцію. Ніколи раніше його не бачила. А тутешніх п’яничок усіх знаю, – каже пенсіонерка Марія.

Пенсіонерка визначає ймовірних лиходіїв за своєю методикою.

– Наприклад, іде назустріч мужик. Наближаєшся до нього, а він присідає – наче шнурок розв’язався. Це ж пику ховає! Або йде-йде вулицею, аж раптом повертається і – назад.

Незнайомим водіям, які цікавляться, що це за вулиця, Марія відповідає запитанням: «А вам куди?» На другий день війни вона зняла з воріт адресну табличку, ще й сусідам наказала. Про пораду Арестовича не займатися шпигуноманією Марія знає. І не вважає, що сіє паніку. Каже, саме час об’єднуватися. Вже обмінялася телефонними номерами з багатьма жителями вулиці, просить бути пильними і їх. Охоче запаслася б кількома пляшками «коктейлю Молотова» – на випадок вторгнення росіян в Кропивницький. Але знайомі, які в ці дні виготовляють ті «коктейлі», не хочуть ділитися – самим треба.

Ще Марію непокоять самогонники, які з початком війни зовсім розперезалися. Відколи введено «сухий закон», попит на їхню продукцію суттєво зріс. Їхніх клієнтів видно зразу: протокольні фізіономії, несвіжий одяг. Дехто несе пакети з якимось добром, не обов’язково купленим, щоб обміняти на пів літра.

– Недалеко від нас один алкоголік знайшов сто сімдесят російських рублів. Мабуть, загубили диверсанти, коли їх брали, – каже Іван, який проживає на сусідній з Маріїною вулиці. Так, тут усі чули про затримання ворожих засланців. Чутки? Хто його знає. Якщо поліція не відрапортувала про щось офіційно, ще не значить, що нічого не було.

Спеціальних укриттів у мікрорайоні немає. Одні, почувши сирену, спускаються в підвали своїх приватних будинків, у погреби, де зберігають картоплю й консервацію. Дехто виходить надвір – щоб не завалило. Багато залишається в помешканнях.

– Я з хати не виходжу. Не з моїми ногами скакати туди-сюди. Що буде, то буде. А мій чоловік ховається в погребі. Хоче пічку там поставити, – сміється Світлана, пенсіонерка.

– І я не ховаюся, – каже Микола, власник мисливської рушниці, теж пенсіонер. – А якщо якесь падло залізе в двір, то пошкодує, що народилося.