– Бачиш ховрашка?
– Ні!
– А він є!
Кожна публікація «УЦ» знаходить свого читача. За роки виходу моєї колонки вже напевно знаю, хто першим відгукнеться, хто розкритикує, хто додасть свою точку зору. От і попередня не стала винятком. А один із читацьких відгуків став приводом для нової публікації.
«Що ви постійно наїжджаєте на Шмигаля? Він нічим не гірший за інших. Принаймні не висовується, не піариться, не лізе в екран, як його попередники», – пише мені суворий читач. Ну окей, давайте по пунктах.
По-перше, не висуватися, не піаритися, не лізти в кадр – це риси хороші, але для посади прем’єр-міністра країни, яка воює, явно недостатні.
По-друге, згоден, надто часто згадую прізвище прем’єра у негативному контексті. Ні, нічого особистого. Почав критикувати його з того моменту, як зрозумів, що Шмигаль не хоче, не може і просто не здатний змінити систему підпорядкованої йому виконавчої влади. А необхідність таких змін не те що назріла, а перезріла і прогнила – система дає збої практично щодня.
Почну з меседжу з попередньої публікації: Шмигаль зовсім не відповідає за підлеглих йому міністрів. Прорахунки, бездіяльність, загальмована реакція є проблемою лише виконавців, але не прем’єра. Він начебто не причетний. Скомандує президент – Шмигаль звільнить. Дасть команду Єрмак – призначить. Начальник відділу кадрів, а не прем’єр.
Скажете, то ж не Шмигаль створив цю систему? Так, це правда, але він вписався в неї як рідний.
Відсутність відповідальності за підлеглих на вершині лавиною зловживань спускається вниз. А там: це не я брав хабар (відкати, бюджетні гроші, порушував закон – вибрати потрібне ), це – мій заступник, начальник департаменту, дружина, водій, чужий дядько. Буває, стрілочників знаходять у високих кабінетах, але майже ніколи – на вершині.
Десятки разів доводилося читати та чути: у нас, якщо хочеш вирішити серйозне питання, треба звертатися до Єрмака, а не до Шмигаля. Ну так призначте прем’єр-міністром Єрмака, замість двох центрів управління тилом країни, яка воює, зробіть один. Це я начебто до Володимира Зеленського звертаюся. Можна, звичайно, запропонувати взагалі ліквідувати посаду прем’єра – ось дідусь Байден – старенький, а обходиться самотужки. Але треба тверезо оцінювати свої сили, а тут є, Володимире Олександровичу, серйозні сумніви.
Головне, не треба боятися системних змін в управлінні країною у воєнний час. Якось уже писав: якщо коні на переправі не тягнуть, їх треба міняти на «Хаммери». Тим більше, що багато рішень настільки очевидні, що їх незабаром навіть у ток-шоу «Говорить вся країна» розжовуватимуть.
Далі просто у телеграфному стилі.
Потрібно негайно заборонити всі бюджетні витрати, крім захищених та форс-мажорних. Усі вивільнені кошти спрямувати на розвиток оборонної промисловості.
Необхідно створити Кабмін воєнного часу – з 5-6 міністерствами та 5-6 комітетами. Обмежити на період війни фактичні зарплати топ-чиновників.
Максимально спростити податкове законодавство, скасувати ПДВ (зловживань від якого більше, ніж доходів) та «гетманщину». Ввести податок з обігу та ліквідувати податкову службу, створивши при Мінфіні технічну службу контролю.
Налагодити нарешті комунікацію із власним народом. Кабмін – не Стіна Плачу, відповіді та реакція влади на зловживання чи бездарні рішення потрібні негайно.
І останнє, що має до прем’єра непрямий стосунок, але прямий – до президента. Потрібно негайно розчистити Верховну Раду від шахраїв і дурнів. Від новоявлених мільярдерів і «рішал». Від прогульників. Залишиться 250 депутатів, і добре, хай працюють. Сил уже немає дивитися на цих «мальдівчаток» та «мальхлопчиків», на популістів та істериків. Повторюся, регламент ВР, процедура ухвалення законів – не Старий Заповіт, треба багато що змінювати.
Намагаюся все-таки бути об’єктивним до Шмигаля. Цілком можливо, він закидує президента терміновими рапортами, викривальними доповідними записками, проєктами найважливіших указів та розпоряджень. Але ж про це ніхто не знає! А якщо ніхто не знає, то за законами політології цього не існує. Це вам не ховрах.
Про призначення / поновлення виплати пенсії особам, які виїхали з тимчасово...