«Це був мій вибір»

З початку війни, яка триває вже десятий рік (треба все називати своїми іменами), професія психолога стала затребуваною, як ніколи. Наша співрозмовниця, Юлія Загурська, знає про це, як ніхто інший. Вона працює психологинею у так званій групі контролю бойового стресу в одній із бойових бригад ЗСУ.

– Пані Юліє, навіщо, здавалося б, така мирна професія на війні?

– Насамперед, психологічна підтримка бійцям дуже потрібна. Завдяки фізичним вправам, заняттям з психологом та цілому комплексу заходів людина може знизити реагування на певну негативну подію, що сталася, що в свою чергу впливає на емоційний стан лише з кращого боку. Існують спеціальні методики реабілітації, які допомагають повернутися до мирного життя. В якості практикуючого психолога у своїй частині мені доводиться кожного дня розмовляти з бійцями. Працюю з хлопцями, які повернулися з бойового завдання, з пораненими, контуженими. Професійна робота з психологом допомагає воїнам виходити з важкого психоемоційного стану.

– Тобто у кожній бойовій частині у штатному розписі передбачена посада психолога?

– Так. Посада є, та спеціалістів не вистачає. Насамперед непросто так взяти, прийти і почати працювати з бійцями. Для цього потрібно розбиратися саме у військовій тематиці. Адже і психологи бувають за своєю спеціалізацією різні. Хтось займається дітьми, хтось допомагає із сімейними проблемами, а ми працюємо виключно з військовими. Так що в цьому напрямку є кадрова проблема. Не всі частини мають свого штатного психолога. Особисто я пішла працювати у бригаду добровільно. Це був мій особистий вибір. До цього я працювала психологинею в обласному управлінні ДСНС.

– З якими проблемами найчастіше звертаються до вас військові?

– З різними питаннями стосовно емоційного стану. Більш конкретніше не можу казати, бо там буває по-різному.

– Як саме ви їм допомагаєте. Тільки словами або ще й медикаментозно?

– Медикаментозно я не маю права їх лікувати. Якщо в цьому є потреба, я направляю їх до психіатра. Я психолог, а не психіатр. Призначенням ліків займається інший спеціаліст. Моя робота полягає не в допомозі словом. Є різні методики і методи, за якими я працюю. Один із таких методів, і він найкращий, – це індивідуальний підхід.

– Чи бувають випадки, коли ви не в змозі допомогти. Що відбувається в таких випадках?

– Консультація бійця з психологом – це двостороння комунікація. Тому якщо військовий не бажає лікуватися, то, звісно, йому ніхто не допоможе. В мене таких випадків не було. Але були випадки, коли я не розуміла, куди направляти – до терапевта або на консультування. Тоді звертаюсь і передаю його до іншого спеціаліста.

– У вас дуже гарна українська вимова. І зовсім не кропивницька.

– До початку повномасштабної війни я ще була російськомовною. Та вирішила із цим покінчити і вдосконалити рідну, українську мову. Я досить швидко перейшла і, дійсно, мені навіть у Прикарпатті казали, що моя вимова доволі чиста. Вважаю, що кожен громадянин України має добре знати мову нашого народу.