Театр корифеїв: хто вийшов на поклон

Ось і пролунав завершальний акорд п’єси у постановці двох очільників (попереднього та нинішнього) облради. Її назва «Як директора театру корифеїв обирали». За рішенням конкурсної комісії, що складалася повністю з легіонерів, ним став киянин Сергій Корнієнко. Однак, як по завершенню засідання зазначив один з громадських діячів, таке рішення – міна уповільненої дії, рано чи пізно вона вибухне.

П’єса ця стала багатоактівкою, тривала протягом декількох місяців і викликала непідробний інтерес громадськості. Останній акт – засідання конкурсної комісії – тривав майже чотири години.

На початку першої яви депутати обласної ради Марина Осіпова та Сергій Шульга намагалися внести в сюжет свої барви і акценти, аби, за їхніми словами, захистити не позиції однієї людини, а інтереси і права мешканців територіальної громади. «Сьогодні ми маємо ситуацію, коли за п’ять місяців роботи нового керівництва обласної ради, крім того, що змінюються керівники закладів комунальних підприємств, більше нічого немає. Сьогодні вашими руками намагаються вирішити свої бізнес-інтере­си, – з такими словами звернулась Марина Осіпова до членів конкурсної комісії. – Зараз мені дуже дивно, що серед усіх членів комісії я не бачу представників Кіровоградщини. (…) Ви приймаєте участь у комісії, яка незаконна!»

Тут сюжет почав збиватися на інші перипетії, на багатоголосся акторських вигуків та відповідних реплік з боку членів комісії, але один з присутніх журналістів запитав: «А чи не є це тиском на комісію?». І поки керівник апарату ОДА Павло Топчій вгамовував присутніх захисників закону і працівників театру, котрі вирішили не делегувати своїх представників до складу комісії, але прийшли показати свій характер, ті, хто був у невіданні, дізналися від нього: «Ваш керівник подав позов до суду щодо розпорядження про призначення конкурсу. Він двічі звертався з заявою про забезпечення позову. Йому суд двічі відмовив. Станом на сьогодні це рішення про проведення конкурсу не призупинене. Воно оскаржується. Буде рішення суду, ми виконаємо рішення суду, яким би воно не було. Ми всі хочемо жити у правовій державі».

Та все одно з боку прибічників Вандрашека лунали вигуки: «Посада не є вакантною! Конкурс незаконний!» Знову здійнявся галас. І тут заслужений діяч мистецтв України і член конкурсної комісії Сергій Васильєв чомусь скипів: «Ви, депутати, взагалі поза антропологією. Подивіться на себе в дзеркало». Такого вислову наші шанувальники драматичного мистецтва, звісно, не подарують нікому. Особливо завідувачу відділу культурних ініціатив, стратегій та технологій Інституту проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України. Він викликав хвилю обурення. І якби нарешті не встановили відеозв’язок з іншим членом комісії Ігорем Вяловим, інтродукція тривала б ще 12 хвилин. Зрештою, секретарка комісії Олена Олійник розпочала офіційну частину запланованої роботи, зазначивши, що конкурсна комісія вважається повноважною та правомочною, і оголосила її склад.

Тут знову вступили депутати з проблемним, на їхній погляд, запитанням «Чи є посада директора театру вакантною?». Спір навколо правильного трактування статей Законів України «Про правовий режим воєнного стану» і «Про культуру» не вщухав. Команда Сергія Шульги відстоювала правильність і чинність укладеного ним контракту з В’ячеславом Вандрашеком, доводила, що призначати без конкурсу у період дії воєнного стану голова обласної ради може лише керівників комунальних підприємств, установ і організацій.

Посадовці по інший бік сцени зауважили, що оскільки, на їхню думку, театр є не установою, а закладом, порядок призначення керівників комунальних закладів у сфері культури регламентується Законом України «Про культуру». Саме цей закон і передбачає проведення конкурсу. Хоча Академічний тлумачний словник української мови визначає: «ЗА́КЛАД, -у, чол. Установа з певним штатом службовців і адміністрацією, що працюють в якій-небудь галузі освіти, науки, культури і т. ін.». Тут вони точно шпака вбили. Може, тому й не наважились озвучити інший аргумент. На думку деяких з них, а вона звучала в кулуарах, В’ячеслав Вандрашек не працював на керівних посадах. Головний адміністратор Херсонського обласного академічного театру начебто такою не є. Хоча це не так. Дивимось Перелік посад керівного та творчого складу, що підпадають під дію постанови Кабінету Міністрів від 30 травня 1997 р. N 511 «Про контрактну форму трудового договору з керівними та творчими працівниками державних театральних та концертно-видовищних закладів, підприємств і організацій культури».

Після антракту ми побачили другу яву, де головними героями були кандидати на посаду директора – художнього керівника театру корифеїв актор Олексій Дорошев та режисер київських театрів Сергій Корнієнко. Кожен з них більш-менш стисло виклав свій проєкт програми розвитку театру. Як на мене, у першого він був більш ґрунтовний, структурований і прив’язаний саме до проблем нашого театру. Його «підкосили» лише три речі: ставка на класичний («психологічній», за його словами) підхід, виключення корупційних схем та недооцінка тих, хто не має фахової освіти, в чому особисто я вбачаю конфлікт поколінь. З приводу цього Сергій Васильєв висловив кілька іронічних реплік. І панове актори, які до цього сприймали його слова в штики, тут просто дружно зааплодували. Янус завжди живий! А основи етики напевно мертві.

Програма Сергія Корнієнка у багатьох позиціях, особливо у точці поставленої мети, збігалась з думками Олексія Дорошева. Це і гастрольна діяльність, і збалансована репертуарна політика, і залучення студентів – майбутніх акторів та вже відомих режисерів, це концертна та науково-просвітницька діяльність. Але на його боці були енергія і потенціал молодості, нове бачення сучасного театру та (навіщо лукавити) певна зацікавленість членів комісії. Таким чином практично всі вони дали Сергієві позитивні оцінки, побачивши в ньому перспективного менеджера, який може підняти наш театр на високий європейський рівень. Хоча засобів вирішення головного питання «Як забезпечити повноцінне фінансування театру для подальшого його розвитку?» ніхто з них не вказав. Отже, при обговоренні проблеми, що виникла навколо ситуації з оголошенням конкурсу, аргументи і посилання з обох сторін, як на мене, виглядали двоякими, неоднозначними. І все тому, що сама влада створила такий прецедент.

Схоже, фінал цієї «п’єси» залишається відкритим. Адже невідомо, що вирішить судове засідання за позовом В’ячеслава Вандрашека, призначене на 20 вересня. А після нього можуть бути й суди іншої інстанції…

Роман Любарський.

А тим часом…

Ось як зреагував на це у Фейс­буці Сергій Шульга. «Ну що ж, наплювавши на закони, на думку колективу і громади комісія з критиків і шанувальників балету з Києва вирішила, як жити театру в Кропивницькому. Фарс на дві дії (все, як просив замовник) відпрацювали.

Щодо кандидатів. Використали обох. Одного – для створення конкуренції. Іншого в політичних цілях. До речі, склалося враження, що переможець надовго у нас не затримається. Але поживемо – побачимо».

Актриса театру Дар’я Скрипник-Завгородня на своїй сторінці у ФБ. «Я хочу висловити величезну вдячність Кіровоградській обласній раді за те, що ви всіма способами і чорними ручками привели нам нового очільника театру, який в своїй промові говорив красиво, не так сумно, як мій колега Дорошев, але пусто і не стратегічно, бо воно йому не треба, але ж так сказали, але все добре, правда?

Міністерство культури не вбачає зміни в нашому керівництві, але ж ви, наша доблесна рада, друзі наші і керівники, вбачаєте, чому?

Та ми ж всі не дурні і знаємо прекрасно чому.

Але знаю точно одне, ви як не ходили своїми натоптаними ніжечками, так і не будете ходити до театру і на сьогоднішній день, і на наступний також.

Театр житиме все одно – з вами чи без вас, бо мистецтво не вмирає. Театр як будівлю знищити можна, і ви відчайдушно, як на коні, це робите, а нас ні.