На марафонській дистанції війни

– Чи маєте ви план, містере Фікс?

– Чи маю я план? Та в мене цілих три плани!

М/ф «80 днів навколо світу»

Сталося те, чого не могло не трапитись, – демократичний Захід втомився від війни в Україні. Втомився тримати себе в постійному тонусі активної підтримки жертви агресора. Це стосується і урядів, і політиків, і пересічних громадян. Їх можна зрозуміти – неможливо роками підтримувати високий градус емпатії, якщо війна ведеться не на твоїй території.

Міжнародні відносини, як і багато іншого в нашому житті, існують за законом маятника, і це помітно навіть за умов миру. А тим більше – під час війни, та ще й за наявності умільців, які регулярно б’ються чолом об цей маятник. Мало нам було одного угорського Орбана – додався словацький Фіцо. «Жодного патрона Україні» – до цього передвиборчого гасла Фіцо вже готова приєднатися і Сербія. Про пріоритет власних проблем відкрито заговорили в Німеччині, там допомогу українським мігрантам істотно скоротять. Подібні настрої зростають навіть у Польщі, при цьому наші чиновники примудряються псувати навіть те, що треба берегти як зіницю ока.

Це в нас в Україні закон про воєнний час забороняє проведення виборів, а в усіх інших країнах демократичні інститути працюють за графіком. І питання про фінансові витрати на підтримку України стає ключовим для будь-якого кандидата на владу. А для популістів – це просто козирний туз! Навіть в Америці. Хоча дивуватися тут нема чому: якщо століттями в країні декларувався пріоритет інтересів американців, то зрозуміло, чому Трамп пре на Білий дім, як на буфет.

Незважаючи на всі тверді запевнення Байдена, Шольца та Сунака з Трюдо, і без того нелегка ситуація, в яку все глибше втягується Україна, зобов’язує вжити термінових заходів з підвищення власної обороноздатності країни.

Як ви вважаєте, чи реальна ситуація, за якої з різних причин, у тому числі форс-мажорних (бійня в Ізраїлі), військова та фінансова допомога Україні раптом різко скоротяться? І що тоді? Вмирати під мінами і бомбами чи здаватися на милість путіна? Чи увім­кнути нарешті мізки та волю й бути готовими до будь-якого розвитку подій?

Запитань набагато більше, ніж відповідей. І найперше – як зберегти постійне поповнення ресурсу озброєння? Як не дивно, це одна з найпростіших проблем. Варіантів її розв’язання  дуже мало, практично один: випускати, що можливо, самим. Міни, снаряди, патрони, безпілотники… Ремонтувати навіть брухт. А все, що продовжать постачати донори та союзники, вважати бонусом.

Інша проблема, але за значущістю теж перша – людський ресурс. Тягатися зі стомільйонною країною, не маючи чіткого плану збереження та поповнення ЗСУ, – це більше, ніж злочин, гірше, ніж помилка. Наша держава в особі законодавців, чиновників та іншого служивого люду зробила все і навіть більше, щоб сотні тисяч чоловіків призовного віку переконали себе, що це «не їхня війна». Поки товстий сохне, худий здохне – ця бісова приказка якраз про наш випадок. І «худому» (Україні) треба припинити займатися дурницями: мобілізувати будь-кого, випускати за кордон і відмазувати «кого потрібно», хапати на вулицях, як злочинців, потенційних захисників Батьківщини. Скажіть людям прямо та чесно: служити підуть усі, хто здатний тримати зброю, – нехай звикають до цієї думки.

Третє, але знову перше за важливістю – керування країною. Гаразд, нехай виборів не буде, але це зовсім не означає, що не буде до кінця війни ніяких змін. Конче потрібне різке скорочення держ­апарату з 1 січня 2024 року, залишити 5 – 7 міністерств, решту опустити на рівень держкомітетів та агентств із кратним зниженням чисельності й зарплат. Перш ніж сперечатися з цією пропозицією, згадайте вуса міністра юстиції Малюськи та уявіть, скільки часу він витрачає на їх підкручування.

Без порядкового номера. Єдність народу. Нас вистачило на 2 – 3 місяці. Поки стояли черги до військкоматів. Далі втрутилися мародери і зрадники, популісти і горлохвати. Як повернути той настрій народу, я не знаю. Але без нього нам точно хана.

Є ще ціла купа проблем та їх очевидних рішень. Втім, починати треба не з них, а з двох конкретних запитань самому собі: ти хочеш жити під росією чи в незалежній демократичній Україні? Це твоя війна чи ні?