Вже з короткої офіційної довідки про загиблого Олега Гавулу стає зрозуміло, що він був незвичайним. «Проживав у Бережинці Кропивницького району. Закінчив факультет іноземних мов, працював вчителем, викладачем, перекладачем. Мобілізований під час АТО на військову службу, згодом уклав контракт. Загинув 3 серпня 2022 року поблизу Пісків на Донеччині», – ідеться в документі.
Детальніше про героя розповіла Наталія Гавула, з якою він прожив у щасливому шлюбі майже 20 років. Час від часу вона переходила на плач.
– Познайомилися, коли мені було дев’ятнадцять, а йому – двадцять сім. Познайомилися завдяки моєму старшому брату, Олег дружив з ним. Я тоді була студенткою педагогічного вишу, Олег там же працював асистентом на кафедрі німецької філології. Розумний, серйозний, справедливий, добрий, щедрий. Іноземні мови знає, шахами захоплений, на синтезаторі «Ямаха» грає. Ви б побачили, скільки в нього книжок! Ще й гарний – статний, чорнявий. Сподобався мені, а я – йому. 2003 року одружилися. Мешкали, як і раніше, в Бережинці. 2004 року у нас народився синок, назвали Владиславом. 2014 року появилася на світ донечка, Софія. Вона в тата вдалася – здібна до іноземних мов.
За словами Наталії, Олег студентом вивчив німецьку й англійську. У ті ж роки за програмою міжнародного обміну побував у Німеччині, вдосконалював знання німецької. Ще дві мови, французьку й іспанську, штудіював самостійно і досяг неабияких результатів. Захопився китайською. Звільнившись з вишу, заробляв на життя перекладами, репетиторством. Інше захоплення – шахи. Був професійним шахістом, завдяки Інтернету брав участь у міжнародних змаганнях.
– У травні 2014 року чоловіка мобілізували, – продовжує Наталія. – Софійці було три місяці. Ми всі дуже хвилювалися. А Олег сказав, що все буде добре. Хоча він і строкову військову службу не проходив, бо молодих вчителів, які працювали в селі, не брали в армію. Зате мобілізованому йому довелося брати участь у бойових діях. Зокрема, в Бахмуті. 2016 року Олегу запропонували продовжити службу командиром відділення, вже за контрактом, і він погодився. Відчував обов’язок перед побратимами. «Вони воюють, а я тут буду?» – казав. Навесні 2021 року вийшов термін контракту. Пів року чоловік побув удома, і почалися дзвінки від побратимів: «Ти нам треба, ти – такий справедливий». У грудні того ж року Олег уклав новий контракт. Я не хотіла цього, але Олег вчинив так, як велів громадянський обов’язок.
Велика війна застала Олега Гавулу на Донеччині. Його дружина, діти, батьки Василь Григорович і Валентина Василівна, молодший брат Віталій, інша рідня тільки й думали, що про нього. Олег, телефонуючи їм, підбадьорював: «Все буде добре!» А коли випадала вільна хвилинка, діставав ноутбук. Читав, грав у шахи, розвивався. У середині липня 2022 року дружина, діти і брат Віталій побачилися з Олегом у Дніпрі. Це була остання зустріч. Олег пообіцяв дружині й дітям, що отримає відпустку, тоді й повезе їх у Карпати. Сім’я, діти для нього були понад усе. Особливо балував Софійку.
– Востаннє ми поговорили телефоном вранці 3 серпня, – згадує Наталія. – Олег попросив поповнити йому рахунок мобільного телефону. Говорив, що ворог їх накриває вогнем, що у відділенні багато загинуло. І, як завжди, запевнив: «Тримаємося. Все буде добре». Наступного дня мені подзвонили з його частини і сказали, що чоловік загинув.
Поховали Олега Гавулу в Бережинці. Це село для нього – рідне, хоч і народився в Грузькому. Похорон був з почестями, багатолюдним – дуже вже багато людей знало, любило й поважало Олега. Щомісяця другого чи третього числа Наталія з дітьми йде до чоловікової могили. Третє число в їхній родині означає день, коли не стало найріднішої людини. Якби не війна, 4 грудня 2022 року Олегові виповнилося б 47 років.
І хоча такі рани не гояться, Олегові рідні знають: він жив не марно. Про це Наталії час від часу нагадують люди, яким він давав приватні уроки з іноземних мов. Дехто з його учнів навіть став перекладачем.
– З одним хлопцем чоловік займався декілька років, і ця наука дуже знадобилася тому в дорослому житті. Нині йому вже 27 чи 28 років, а його батько, Володимир Дем’янчук, нас і тепер не забуває, підтримує. Каже: «Олег багато зробив для мого сина. І я для його дітей все зроблю».
«Бо він поширював російську пропаганду»