«Світлопільський»: до Перемоги на всіх фронтах!

Поки в Кропивницькому ніяк не вщухнуть пристрасті навколо театру Кропивницького, Палац культури «Світлопільський», що в Олександрії, продовжує згуртовувати, підтримувати та надихати людей. Прем’єрні вистави, яскравий мюзикл, театральні дійства, волонтерська діяльність… Про життя комунального закладу, підпорядкованого управлінню культури і туризму Олександрійської міської ради, ми поговорили з його художньою керівницею Оленою Карпачовою.

– Пані Олено, ви – наша колега, журналістка. Як давно обіймаєте посаду художньої керівниці «Світлопільського»?

– Влітку буде три роки. До цього так, понад двадцять років працювала в журналістиці: газети, радіо, телебачення. Директор палацу культури Дмитро Костянтинович запросив мене на роботу, спочатку я була методистом. В жовтні минулого року, перемігши в конкурсі, я стала художньою керівницею.

– Чи можна сказати, що з приходом на керівну посаду Дмитра Клюєва життя в закладі змінилося?

– «Світлопільський» – найбільший заклад культури в Олександрії. Тут завжди було бурхливе творче життя. Зараз в нас працюють двадцять творчих аматорських колективів та любительських об’єднань – клубів за інтересами. Всі вони лауреати багатьох фестивалів та конкурсів, в тому числі міжнародних. Серед них шість народних і два зразкових.

Дмитро Костянтинович, звісно, додав свіжого повітря в роботу закладу. Він є актором обох наших аматорських театрів, працював в інших театрах, і за кордоном також. Тобто має солідний театральний досвід і нестандартне бачення того, якою має бути сучасна культура. До речі, це його другий прихід на посаду директора палацу культури. В Олександрії всі знають: якщо Клюєв ставить якийсь захід, це обов’язково буде яскраво, видовищно, неординарно, вражаюче, надовго запам’ятається. Олександрійці покладали великі надії на повернення Дмитра Костянтиновича на керівну посаду, і він їх виправдав.

– Один з прикладів – різдвяний мюзикл «Добріше, ніж завтра». Як ви над ним працювали?

– Це наш з Дмитром Костянтиновичем сумісний авторський проєкт. Сценарій написали вдвох, як і пісні – на музику відомих світових хітів, звукозапис і аранжування робив відомий у Кропивницькому Сергій Колчин. Я здійснила свою давню мрію і вперше спробувала себе у якості художника по костюмах. Хореографом-постановником був Валерій Шохін, учасник проєкту «Танці з зірками». Дмитро Клюєв – режисер-постановник. Над мюзиклом працювала велика команда творчих і технічних працівників. Без кожного з них різдвяне дійство було б неможливим.

Це була смілива, амбіційна ідея, ми її реалізували, вона мала успіх. Мюзикл був показаний п’ять разів, і завжди з аншлагом. На жаль, гастролювати з цією виставою не можемо, адже декорації у нас стаціонарні. Ми вибудували цілу вулицю, яка продовжувалася в глядацькій залі. На сцені – функціональні двоповерхові будинки, з яких виходили герої. Були чудові світлові ефекти. Ми навіть запахи використовували: коли події відбувалися в пекарні, глядач відчував запах свіжої випічки. Тобто мюзикл вийшов інтерактивним.

Зрозуміло, що цей проєкт масштабний, вартує певних коштів.  Ми вдячні міській владі, управлінню культури за розуміння і підтримку. Вони допомогли нам показати, що на місцевому рівні можна зробити якісний творчий продукт. Багато глядачів вважали, що приїхав якийсь столичний театр, і були вражені, що на сцені лише олександрійці.

– Зрозуміло, що з початком повномасштабної війни життя в «Світлопільському» суттєво змінилося.

– Так, звичайно. Спочатку ми, як і всі, були розгублені, зупинили всі заходи. Зараз десять разів думаємо, чи доречно порушувати ту чи іншу тему.

З перших днів війни ми розпочали волонтерську діяльність. На базі палацу культури утворилася волонтерська спільнота, яка продовжує діяти. Наші «Павучки», підрозділ волонтерської спільноти «Піксель», плетуть маскувальні сітки, кікімори, кавери. Ще волонтери шиють рушники, пояси, виготовляють окопні свічки. Плели килимки спочатку для фронту, а зараз їх продають на базарі, виручені гроші вкладають в матеріали. З початку війни лише на базі «Світлопільського» було сплетено понад тисячу маскувальних сіток.

Коли почала відновлюватися основна діяльність нашого закладу, більшість заходів відбувається на благодійній основі – ми збираємо гроші для допомоги ЗСУ. Є у нас співробітники, які на фронті. Практично в кожного є родичі, які воюють. На жаль, серед них є загиблі.

– Кількість глядачів на ваших заходах свідчить про те, що людям необхідно відволіктися, що вони потребують тепла, світла. Тобто «Світлопільський» несе світло?

– Так і є. Спочатку всі наші заходи були присвячені темі війни. Згодом ми зрозуміли: щоб жити далі, допомагати захисникам, треба десь брати сили, заряджатися оптимізмом, адже він має велике значення. Ми згуртувалися, сконцентрувалися і врахували потреби глядачів.

Власне, заряджати оптимізмом глядача ми почали не мюзиклом, а раніше. Восени театр юного глядача «Апельсин» презентував виставу «Моє українське весілля» за мотивами серіалу «Скажене весілля». Гаслом цієї вистави були слова «Сміємось – значить, не здаємось». Глядачі після вистави дякували за те, що мали можливість відволіктися, поновити сили, перезавантажитися. Народний аматорський театр також презентував комедію «Чорторий» за п’єсою місцевого автора, і вона мала успіх.

– Зрозуміло, що у вашого комунального закладу є план заходів. Але ж, враховуючи війну, такий план не може бути перспективним?

– Перспективні плани ми складаємо, як того вимагає законодавство. Але вони, звичайно, коригуються. Від чогось відмовляємося, щось своє додаємо. Задумок, ідей багато. Хочеться організувати на нашій базі фестиваль. Плануємо театралізовані концерти, музичні вистави. Наші театральні колективи готують прем’єри. Ми маємо працювати, займатися своєю основною діяльністю. Якщо вже робити культурний контент, він має бути сучасним, таким, щоб перевершив сподівання глядачів, був корисним для людей.

Ми всі, кожен на своєму місці, наближаємо Перемогу. І вона має бути на всіх фронтах, на культурному в тому числі.