Продовжуємо рубрику, в якій наші земляки, представники різних кіл творчої інтелігенції розповідають, над чим вони нині працюють, які мають плани, про що мріють. Сьогодні на запитання відповідають…
Масажистка Римма Адаменко:
– За останній рік я перемогла на двох чемпіонатах з масажу – міжрегіональному в Одесі та всеукраїнському в Рівному.
Зараз готуюсь до чемпіонату майстрів, працюю над підвищенням своєї кваліфікації, проводжу навчання. Як і більшість, займаюсь також волонтерською допомогою військовим. Беру участь у різних акціях та проєктах, завдяки яким відбувається збір допомоги. Пройшла курси реабілітологів.
В планах на найближчі кілька років – відкриття власної студії масажу та участь в чемпіонаті світу з масажу.
Акторка, співачка, викладачка Наталія Половинка:
– Цьогоріч знову брала участь у театральному фестивалі Традиції DREVO з прем’єрою вистави за Григорієм Сковородою «Розмова Птахів» від Театрального центру «Слово і голос». В цій виставі поруч з акторами-співаками «Слово і голос» діють Тарас Компаніченко і Хорея Козацька з Києва, Лабораторія степового розспіву «Євшан-зілля» з Запоріжжя, народний співак Олексій Заєць з Київщини і піаніст-віртуоз Сергій Кудринецький. Прем’єра відбулася за підтримки Гете Інституту в Гарнізонному храмі, серці Львова, де молимося за нашу Перемогу і де проводжаємо наших воїнів. Костюми створила відома дизайнерка Оксана Караванська.
Вистава привернула велику увагу, і журнал Voque Ukraine розмістив фотографії та інтерв’ю зі мною про «Розмову птахів».
Наступний прем’єрний показ відбувся у Львівській опері у версії вистави-дефіле «”Розмова птахів: розумне чи вічне”. Наталія Половинка та Оксана Караванська». Тут доєдналися до нас балерини, їх дефіле ввійшло в драматургію вистави.
В червні на запрошення Посольства України в Ватикані, отримавши благословення від Папи Римського, ми здійснили благодійний проєкт: зіграли в Римі виставу Haute Couture «Птахи співають і в час війни» (скорочена версія вистави) для дипломатичного корпусу, Владик українських Церков, лідерів українських громадських організацій Італії. Ця подія викликала великий резонанс і загострила увагу міжнародної спільноти на ситуації в Україні і сприяла наступним дипломатичним крокам Посольства України при Святому Престолі.
Цьогоріч Міжнародний інститут театру (ITI) святкував Міжнародний день театру в Китаї, де я взяла участь у святковому дійстві у складі театральної команди Міжнародного Інституту ім. Єжи Гротовського (Вроцлав). У спільному театральному дійстві я співала духовні наспіви і традиційну весільну пісню-плач України.
Нині йде робота над постановкою античної трагедії, назву залишаю в таємниці. Вона визвучує всі виклики цього часу і оголює його головне питання: де сьогодні знаходить свою вісь людина?
Моя мрія і моє найбільше зусилля – перемога людини і людяності в мені в час, коли світ летить у прірву.
Режисерка та літераторка Людмила Третяк:
– Для мене ще один день – це ще одне маленьке життя, ще один шанс щось змінити, скоригувати, а може, просто прожити його, наповнивши змістом на свій розсуд.
Отже, за останній час. Лютий – захист магістерської, захистилась на «відмінно». Травень… Люблю його, бо в цей час все пахне трояндами й коханням. А для народного аматорського театру «Златопілля» (режисерка О. Покладюк), в якому граю 15 років, травень пахнув ще й перемогою на Міжнародному фестивалі «Яскраві таланти весни» в м. Кам’янці-Подільському. Дипломом І ступеню в номінації «профі» та сертифікат на участь у Міжнародному фестивалі в Болгарії ми завоювали уривком з «Кайдашевої сім’ї» Нечуя-Левицького.
Серпень – отримання диплому з відзнакою магістра публічного управління та адміністрування. Збагатилась моя життєва скарбниця на гарних людей, яких зустріла під час навчання, та теплі спогади, в яких знову була студенткою.
Солодкий липень пропустила… Мабуть, вперше за всі роки роботи в культурі була у відпустці цілих два тижні, бо зазвичай відпустки мої зводяться до кількох днів між репетиціями та заходами.
Ну, ще тільки вересень. Отже, до кінця року має бути багато подій. Тож, далі буде…
Планів маю завжди багато, але вони стосуються виключно роботи. Прагну не дати жодному дню бути пустим, рядовим, без спогадів. Щодо мрій… Колись мріяла бути затребуваною, постійно зайнятою, потрібною людям, перебувати весь час у вирі подій. Мрія збулася і так природно приросла до мене, що буває, кілька разів на день доводиться «перевзуватися в повітрі». В цьому році поставила галочку проти ще однієї – побувала у Венеції. Я ж так люблю море! Вже в перші хвилини тут хочеться творити, бо воно надихає! А ще через пів години ти збираєшся на Венеціанський карнавал.
Ще маю мрію – дім на колесах… І гайнути з сім’єю в подорож по всій Україні (ми ж її всю не бачили). Набутися, наговоритися з дітьми, ночувати, де прийдеться, лиш би зорі і рідна земля під ногами. Але то все мої витребеньки. Найбільша мрія – наша Перемога. Я точно стрічатиму її на площі рідного міста, не спатиму, щоб і хвилини не пропустить з той великої події.
Дуже хочу нову збірку. Я її не планую, скоріше виношую, як дитину (як і дві попередні). У неї вже є назва, і я знаю, якою має бути палітурка. Не хочу забігати наперед, скажу лише, що в неї будуть мої очі і зображення тотемної тварини на обкладинці. Щодо змісту, то я – невиправний оптиміст, тож мої герої страждатимуть, кохатимуть, шукатимуть істину, але обов’язково будуть щасливими в кінці історії…
Ювілей на батьківщині