Сумні нотатки футбольної осені

Чемпіонат УПЛ та єврокубкові турніри пішли на чергову перерву, пов’язану з матчами збірних. Цю паузу ми зустріли, м’яко кажучи, у не дуже гарному настрої. І якби не класний виступ українських футзалістів на чемпіонаті світу, то все виглядало б взагалі дуже сумно.

Єврокубкове дно

Коли ми аналізували нову систему проведення Ліги чемпіонів і Ліги Європи та оцінювали шанси наших команд, то говорили про те, що в стартових матчах «Шахтарю» та «Динамо» буде дуже важко. Та все ж певні надії на те, що здобути очки з кризовими «Болоньєю» та «Гоффенгаймом» вийде.

«Гірники» в першому турі таки зіграли в «суху» нічию на виїзді з командою, від якої, у порівнянні з минулим сенсаційним сезоном в серії А, де було здобуте п’яте місце, мало що залишилося. Пішов піднімати «Юве» на вершину наставник Тьяго Мотта та більшість лідерів. Ну а новому алленаторе Вінченцо Італьяно поки не вдалося адаптувати новачків, які прийшли на зміну тим, хто творив успіх, та поставити класну гру. До зустрічі з «гірниками» «Болонья» не виграла жодного матчу в своєму чемпіонаті, тричі зігравши внічию і програвши «Наполі» – 0:3. Не виграли «россо блю» і в команди Маріно Пушича. Але чемпіони України в цьому двобої відверто відскочили. Хоча, забий Судаков пенальті вже на третій хвилині за фол проти Егіналду, все могло скластися в інший пазл. А так, окрім цього моменту, в нападі у донеччан і пригадати більше нема чого. Ніякі тренерські ідеї абсолютно не працювали. Натомість господарі поля, особливо в другому таймі, декілька разів відверто вибачили суперників. Ну й голкіпер «Шахтаря» Дмитро Різник в окремих моментах зіграв просто блискуче. Так що тут «Болонья» точно втратила, а команда Пушича здобула. До речі, після цього хлопці Італьяно виграли в серії А в «Монци» і відібрали очки у переможця Ліги Європи – «Аталанти».

Саме проти бергамасків «гірники» проводили свій другий номінально домашній поєдинок у Гельзенкірхені. І тут потрібно визнати, що виглядали наші чемпіони на фоні команди, яка має певні проблеми й наразі посідає 12-те місце в серії А, абсолютно безпорадно. Свідчення тому –жодного удару в отвір воріт конкурентів. На початку сезону, коли «Шахтар» невдало стартував у чемпіонаті й вже відпустив найближчих конкурентів на відстань 6 очок, були розмови, що Пушич планує вивести свою команду на оптимальний рівень якраз до Ліги чемпіонів. Ну якщо цей рівень такий, який ми побачили в Бергамо, то все виглядає просто жахливо. Та ще й Пушич пішов на незрозумілі експерименти зі складом, залишивши в запасі Бондаренка та випустивши вперше в основі Гранта. От тільки це користі не принесло. Було так і незрозуміло, чи в три центрбеки грали номінальні господарі, чи ні. Мало того, що на полі є Бондар, який «привозить» чи не в кожному матчі й незрозуміло за що викликається в збірну, так тут ще й вийшов Грант, який не знав, куди бігти й кого тримати. Більше того, як з’ясувалося, Грант більше грав на правому фланзі, що для нього взагалі не властиво. Та й взагалі в цей вечір на поле в «гірників» був якийсь абсолютний хаос, коли гравці залишали свої зони. Користі від цих змін, коли Степаненко часом опинявся на позиції центрального нападника, а Судаков – на фланзі захисту, абсолютно не було. Як наслідок у захисті виникали постійні прогалини, а про напад взагалі краще мовчати. Так що для такої організованої команди, як «Аталанта», навіть в її не найкращому стані,  не склало особливих складнощів розібрати по запчастинах цей майже непрацюючий двигун Пушича. І це ще добре, що все закінчилося з рахунком 3:0 на користь італійської команди.

«Шахтар» виглядав розібраним, некерованим  і  апатичним. Судаков продовжує себе успішно знецінювати, бразильці абсолютно не розуміють, як їм грати, фізичний стан залишає бажати кращого, а претензій не можна пред’явити хіба що Різнику, якого залишають на «розстріл» конкурентам.

Думка, що минулий сезон донеччани провели на фізичному багажі, закладеному Патріком ван Леувеном, отримала ще більше підтвердження. Лідерам «Шахтаря» нідерландський фахівець не сподобався своєю жорсткістю та вимогливістю, і, звісно, вони зраділи, коли головного тренера не без їхньої участі звільнили. Пушич, який відразу показав себе лагідним і компромісним (чого вартують по чотири дні відпочинку), на цьому фоні їм здавався чудовим варіантом. І, коли Маріно виграв чемпіонат та Кубок України й непогано виступив у Лізі чемпіонів, здавалося, що таке рішення керівників клубу Палкіна та Срни було дуже вдалим. Але справа в тому, що Пушич вперше  отримав таку відповідальність. Може, він гарний асистент і тренер для другого дивізіону Нідерландів. Але, стоїло йому вперше провести передсезонну підготовку та продовжувати бути для футболістів зручним, як всі побачили, до чого це призводить.

До нового сезону «Шахтар» підійшов неготовим ні фізично, ні тактично, ні ментально. І, як наслідок, провали на всіх фронтах. І мене абсолютно не переконав розгром черкаського ЛНЗ – 5:1 в останньому турі з чотирма голами Судакова. Просто черкащани продемонстрували, як не потрібно діяти проти «гірників», і ми побачили, що команда Карраско абсолютно небоєздатна, коли мова заходить про серйозні двобої. Хоча ця перемога може трохи вгамувати розмови про відставку Пушича.

Але попереду матчі з лондонським «Арсеналом», мюнхенською «Баварією»  та швейцарським «Янг Бойз». І, якщо поразку від мюнхенців  Маріно ще можуть пробачити, то невдача в грі з швейцарцями та особливо з киянами, яка відбудеться 25 жовтня, може стати для боснійського фахівця останньою.

Питання про відставку Олександра Шовковського поки що не піднімається. Але, після впевненого початку сезону, коли вдалося здобути путівку до групового етапу Ліги Європи, стався відчутний провал. І ось уже в матчі з резервним складом «Лаціо» ми побачили, що кияни виглядають неконкурентоспроможними.  Так, були непогані моменти. Але вони виникли, коли «лаціалі» ще в першому таймі закрили гру – 0:3. А ось протистояння з німецьким «Гоккенгаймом» взагалі абсолютно вбило. Справа в тому, що ця команда наразі є одним із аутсайдерів Бундесліги, пропускає чи не в кожному матчі й не виглядає загрозливо. Та й нічого особливого гравці німецької команди не продемонстрували.  Це не була така собі руйнівна та потужна сила, проти якої нічого не зробиш. Але на фоні такого доволі слабенького конкурента динамівці були абсолютно безбарвними. Кияни припускалися великої кількості помилок, відкривали зони між лініями, програвали більшість єдиноборств і не могли пройти своїх візаві один у один. І, головне, ми поступалися суперникам у фізичному плані.

Ну а про безлад в центрі захисту зараз  не говорить навіть ледачий. Майже всі голи в останніх матчах приходять саме після провалів центрбеків. Багато авансів роздавали Михавку, але з німцями Тарас зіграв відверто погано. Попов був трохи кращим, але не без відчутних помилок. Не вгадав Шовковський з Михайленком, який не став помічником Бражку в опорній зоні. Не було швидкості на флангах, і абсолютно загубився Ванат. Заміни також на командні дії не вплинули. Небезпеки біля воріт конкурентів практично не виникало.  Віднайти того, кого можна виділити серед динамівців у цій грі, майже неможливо. Можна сказати про Ярмоленка та Буяльського, але вони в цьому матчі участі через ушкодження не брали. Інші чи то злякалися бренду німецької Бундесліги, чи дійсно зараз перебувають в таких жахливих кондиціях, отже, маємо поразку від команди, яка, попри всі свої проблеми, виграла без надзусиль. Та й матч останнього туру УПЛ,  який кияни виграли в «Кривбаса» – 2:1, абсолютно не продемонструвавши якісної гри, залишив дуже багато питань. Тим не менш, саме «Динамо» стало одноосібним лідером нашого чемпіонату (це також свідчить про нинішній рівень турніру) з перевагою над «Поліссям» та «Олександрією» в 2 очки й над «Шахтарем» у 6 пунктів.

Хоча, якщо команда Олександра Шовковського не додасть в усіх компонентах, то в Лізі Європи перемоги над латвійським РФШ, який відіграв два м’ячі в «Галатасарая» й здобув почесну нічию (2:2) та чеською «Вікторією», яка, також поступаючись в два м’ячі, розійшлася миром на виїзді з німецьким «Айнтрахтом» (3:3), а потім ще здобула нічию з «Лудогорцем» (0:0), не виглядають реальними. Є ще «Ференцварош», який також програв два стартові матчі, але має кращу різницю, ніж в «Динамо».

Так що команда Олександра Шовковського зараз на передостанньому 35-му місці в Лізі Європи, а «Шахтар» посідає 25-ту позицію без особливих шансів на покращення.

І знаєте, всі ці виправдання  важкою логістикою, недостатнім часом для відновлення та тренувального процесу, важкі умови для підготовки вже не працюють. Життя футболістів та тренерів значно краще й спокійніше, ніж у переважної більшості  українців, та й зарплату вони отримують гідну. Тож бажано, щоб вони просто краще виконували свою роботу, віддавали усі можливі сили та не виглядали «хлопчиками для биття». А то виходить, що ось так програють вони, а соромно й прикро українським уболівальникам.

Падіння чи стагнація?

Багато хто з фахівців вважає, що причиною таких провалів у єврокубках є суттєве падіння рівня чемпіонату УПЛ. Українські лідери не звикли грати в умовах великої інтенсивності, вони не отримують належної  конкуренції. А  потім ми бачимо, що лідер УПЛ виявляється просто не готовим до поєдинків навіть проти таких суперників, як «Гоффенгайм». І начебто боротьба за призові місця розгортається більш цікаво та напружено й зараз передбачити трійку призерів доволі важко. Але тут питання: чи це суперники стали кращими, чи «Шахтар» із «Динамо» опустилися до їх рівня? Я дивлюся майже усі матчі УПЛ і можу стверджувати, що по-справжньому цікавих та захоплюючих поєдинків у нашому чемпіонаті дуже мало. А переважна більшість ігор – це важка та нудна боротьба між абсолютно безбарвними суперниками. Звісно, є суттєві причини того, що майстерність футболістів відчутно падає, що їм краще зіграти простіше, ніж проявити креатив.

Тут і довготривала гра без уболівальників, які все ж хоча б іноді надихають футболістів на якість. І відсутність класних легіонерів, у яких раніше було чому повчитися, і недостатній рівень якісної тренувальної роботи, на який просто не вистачає часу, і клуби-ліфтери, які існують лише на амбіціях своїх власників без виконання елементарних вимог регламенту, і кваліфікація тренерів, яких, як і арбітрів, скоро будуть брати чи не зі шкільної лави без необхідного досвіду, і дефіцит талановитої молоді в ДЮСШ (не випадково ж матчі в чемпіонаті U-19 завершуються з рахунками 10:0). Звісно ж, в умовах війні добре, що футбол взагалі існує, але ми ж повинні думати про майбутнє й остаточно не втратити попередні досягнення.

Якщо подивитися на нинішню турнірну таблицю, то тут в лідерській групі, окрім «Динамо», учорашній борець за збереження прописки в еліті «Олександрія». Але це вже  зовсім інша команда, яка позбавилася романтичних ілюзій про незрозумілий ротаньстайл (це визнав і сам головний тренер), яка завдяки гарним трансферам зробила ставку на досвідчених ветеранів та майже безкоштовних бразильців, яка відмовилася від неефективного контролю м’яча, яка чудово використовує найкращі якості своїх лідерів, яка більше працює від суперника й сконцентрована на результаті. Але для того, щоб в такому темпі пройти всю дистанцію й замахнутися на більше, ніж бронза, олександрійцям може не вистачити глибини складу та варіативності тактики. Вже відчувається, що конкуренти потроху пристосовуються до нової моделі гри Ротаня й перемоги приходять на межі можливостей.

Нагадаю, що таким же шляхом два сезони тому йшов «Дніпро -1», який мав значно кращий склад виконавців та фінансові ресурси, ніж «Олександрія». І тоді команді Олександра Кучера не вистачило сил на фініші. А у відборі до Ліги чемпіонів дніпровці відчутно провалилися. Олександрійці ж в останньому абсолютно нічийному протиборстві з «Рухом» наприкінці матчу отримали «подарунок» від голкіпера суперників Ледвія, яким класно скористався Філіпов. Але потім абсолютно непотрібний фол від Кампуша та реалізований пенальті від Краснопіра коштували команді Ротаня перемоги та одноосібного лідерства.

«Олександрію» після непростої перемоги над «Ворсклою» – 2:1 випередило за найкращою різницею забитих та пропущених м’ячів житомирське «Полісся». Хоча, на мою думку, «Полісся», рівень якого ми побачили в єврокубках, поки більше піар-проєкт. На полі ж команда Імада Ашура цілком залежна не від якихось тренерських задумок, а від натхнення двох футболістів – Назаренка та Гуцуляка. І цікаво буде подивитися, що станеться з житомирцями, якщо вони вимушені будуть грати без своїх лідерів або в них настане спад.

Рівень іншого претендента на третю силу –  «Кривбасса» – ми побачили в нинішній єврокубковій кампанії, де вони вилетіли без шансів. Та й «Кривбас» після цього суттєво здав позиції, і тепер його шанси на повторення бронзового успіху мінімальні.

ЛНЗ також багато проголошує, але поки лише будується, що і підтвердив абсолютно провальний поєдинок проти «Шахтаря». Черкащани дуже грамотно провели селекцію, віднайшли непоганих африканських та балканських легіонерів і тренера зі своїм стилем – іспанця Андреса Карраско. Та поки що цей стиль працює лише епізодично в окремих матчах і говорити про їх суттєвий прорив дуже передчасно.

Молодий «Рух», незважаючи на суттєві втрати через травми, продовжує бути чи не найпривабливішою за якістю гри командою. Але цій молоді не вистачає стабільності, через що вони минулого сезону втратили єврокубкову путівку. Та є надія, що з поверненням своїх провідних виконавців саме команда Віталія Пономарьова буде лише додавати.

Далі йдуть команди, яким нічого не потрібно, але які й на виліт не претендують. Перш за все, це «Зоря», де Юрія Коваля  на тренерському містку змінив Младен Бартулович, та «Ворскла», які грають виключно на результат. Але тут щільність в турнірній таблиці така, що кожен може опинитися в небезпечній зоні.

Потрібно віддати належне Олександру Бабичу, який зібрав «Чорноморець» з того, що було, але створив боєздатний вольовий колектив, здатний  перемагати на жилах.

Навколо «Карпат» Владислава Лупашка дуже багато розмов і галасу. Та поки підтвердження заявам головного тренера, що команда прагне грати в сучасний комбінаційний футбол, ми не бачимо. Але чи вистачить терпіння в президента клуба та вболівальників на довготривале будівництво, яке колеги пов’язують з уже доволі скандальним проєктом РАSS,  – це велике питання. Поки що «леви» скоріше ближче до групи вильоту, ніж до тих, хто претендує на щось серйозне.

У зоні перехідних матчів зараз перебувають «Колос», який поступово перебудовується й розуміє вимоги свого наставника Олександра Поздєєва, «Лівий Берег», який вже здивував усіх своєю організацією гри та злагодженістю попри малодосвідчений склад виконавців, та «Верес», який показав усім, як потрібно грати проти нинішнього кризового «Шахтаря», здобувши нічию, та мав шанси на перемогу. У цій трійці, на мою думку, важче за всіх все ж буде «Лівому Берегу», президентом якого є відомий на Кіровоградщині Микола Лавренко. Не виключено, що в зону перехідних матчів, незважаючи на свій нинішній героїзм, може опуститися «Чорноморець», якщо не буде підсилення.

На мою думку, головними претендентами на пониження в класі наразі є «Оболонь» та «Інгулець». Але в «пивоварів» зі зміною Віталія Іващенка на Сергія Шищенка з’явилися позитивні зміни й навіть перша перемога. А у «Інгульця», який досі не перемагав, попри те, що він «вигризає» свої нічиї, немає ні глибини складу, ні можливостей підсилення. І тут не допоможуть всі матчі на своєму горезвісному стадіоні в другому колі. Та й тренерська кваліфікація Василя Кобіна викликає певні сумніви.

А ще саме цей клуб має президента, який нецензурно ображає журналістів, погрожує їм фізичною розправою й впевнений в своїй безкарності. Асоціація спортивних журналістів України звернулася до УАФ з вимогою дати належну оцінку діям і вчинкам Олександра Поворознюка. Він звинуватив нове керівництво українського футболу в корупції та намагався шантажувати УПЛ зняттям команди зі змагань, якщо не виконають його вимоги. Коли ж ультиматум не прийняли, Поворознюк «включив задню». І допоки такі люди будуть щось вирішувати в нашому футболі й взагалі перебувати в інформаційному полі – позитивних змін чекати не варто.

Без надії сподіваємося

Попереду в збірної України два чергових матчі Ліги Націй проти збірних Грузії та Чехії. Сергію Реброву, який нещодавно втратив батька, точно зараз не позаздриш. Через травми наш тренерський штаб не може розраховувати на Віктора Циганкова, Віталія Миколенка, Олександра Зінченка,  Руслана Маліновського, Тараса Степаненка, Володимира Бражка та Олександра Піхальонка. Натомість до збірної викликали Олександра Сватка, Віталія Буяльского та Калюжного з ФК «Олександрія».

Враховуючи те, що національна команда залишилася без опорних півзахисників, то не виключено, що ми можемо побачити історичну гру представника олександрійців у складі головної команди країни. Нагадаємо, що востаннє за збірну України з гравців Кіровоградщини грав Юрій Мартинов із «Зірки» в далекому  1995 році в рамках відбіркового циклу до чемпіонату Європи 1996 року зі збірною Хорватії.

Також привернуло увагу повернення до складу Олексія Гуцуляка, який блискуче проявив себе в складі «Полісся» в чемпіонаті УПЛ.

А ось зовсім свіже повідомлення УАФ: Сергій Ребров довикликав до збірної України Олександра Назаренка та Дмитра Різника – Андрій Лунін не зможе допомогти партнерам через вірусну інфекцію, а Андрій Ярмоленко знову зазнав ушкодження.

Враховуючи всі ці втрати, можна сказати, що в найближчих матчах ми побачимо зовсім інший склад збірної, якій, після двох стартових поразок, потрібні лише дві перемоги для того, щоб розраховувати на подальшу боротьбу за перемогу в групі. І тут не потрібно гучних заяв, а необхідно дійсно зіграти на межі власних можливостей для того, щоб повернути повагу до національної збірної. Звісно, хочеться сподіватися на краще…

І трохи позитиву наостанок

Тут, звісно, слова подяки нашій футзальній збірній, яка здобула бронзу чемпіонату світу. Хоча, після стартової поразки від Аргентини – 1:7, мало хто вірив у такий підсумковий успіх.  Але хлопці Олександра Косенка зібралися, зробили висновки з помилок та спокійно пробилися до плей-офф, здолавши Анголу – 7:2 та Афганістан – 4:1.   Звісно, нам трохи підфартило, коли Венесуела здолала Іспанію в 1/8 фіналу. Але ж щастить сильнішим, що ми й підтвердили, коли не залишили шансів венесуельцям – 9:4. А потім, у півфіналі, українці ледь не обіграли майбутніх чемпіонів світу бразильців.  Бразильці не були сильнішими, їм просто більше пощастило.

Це була гра, де Україна знову продемонструвала свій незламний дух. Грати так проти п’ятиразових чемпіонів світу, команди, що не програвала в основний час 40 матчів поспіль, – це варто величезної поваги. І це збірна країни, де навряд чи хто згадає чемпіона України з футзалу, де команди не дограють у першості через фінансові проблеми, де передстартові збори перед чемпіонатом світу – це щастя і де зарплата головного тренера національної команди була значно нижча, ніж в гравців футбольної УПЛ.

Але ці хлопці дійсно грали за рідну країну, для людей, які їх палко підтримують, і з повагою до себе. Так, українські футзалісти  поступилися за рахунком бразильцям – 2:3, але вони показали себе воїнами, якими ми маємо пишатися. І абсолютним підтвердженням цього настрою стала бронзова перемога над французами – 7:1. А бразильці, знову поступившись за грою, витримали натиск Аргентини, зберегли свою мінімальну перевагу (2:1) і вшосте стали чемпіонами світу.

Цікаво, що  в українській бронзовій збірній грають переважно представники національного чемпіонату. Значить, можна гідно готувати гравців попри всі проблеми, попри відсутність особливого інтересу до національної першості, попри важкі умови для підготовки. Важко зараз згадати: яка наша команда в ігрових видах спорту здобувала медалі світового чемпіонату? Тому давайте привітаємо цих справжніх бійців з величезним успіхом і подякуємо їм за те, що вони підняли нам настрій на тлі футбольних невдач.