Ашот Арушанов: «Думок про виїзд з країни не було і близько»

Ми вже записували з ним інтерв’ю. Це було давно, до війни, ще у 2009 році. Тоді темою розмови було його захоплення мотоциклами, ризиковані подорожі, цікаві люди. А ще мотофестиваль «Тарасова Гора», президентом якого він є. Сьогодні актор, байкер Ашот Salvador Арушанов привернув нашу увагу своєю волонтерською діяльністю – він є керівником благодійного фонду «Тарасова Гора».

Зв’язалися, поговорили. Чудова українська мова, змістовні відповіді на запитання.

– Ашот, де ви були і що робили 24 лютого 2022 року?

– Це був четвер, вночі я спав міцно, тому зранку не чув ані вибухів, ані сигналів, поки не зателефонував товариш. Він завжди розмовляв російською і жартував з мене (я перейшов на українську ще 16-го року за позивом душі). А тут чую: – Він це зробив, він напав на нас! – Ти про що? – не одразу навіть зрозумів. – Путін, він напав на нас, це війна, Аш! Люди валять з Києва. Він плакав. Я виглянув у вікно – і дійсно, одеська траса була повна авто в бік  виїзду. Не налазило на голову: 21 сторіччя, одна країна вторгається і атакує іншу, яку називає «братською». Бомбити і вбивати, щоб когось там врятувати… Як таке може бути?

Цілий день намагався це усвідомити. Досі так і не зрозумів. Дзвінки рідним і близьким, як і всі, мабуть. Спілкування з «двоколісними» друзями в чаті, поки є можливість. Гуртування. Думки, де буду більш корисним в такий час. (Думок про виїзд з країни не було і близько). Намагання заспокоїтись у фізичних тренуваннях. Поставив собі найвищий час в планці на ліктях – 15 хвилин. Якщо вистою я – вистоїть і країна. Вистояв.

Дізнався, де роздають зброю. Наступного дня, після спілкувань по телефону і вживу з близькими, в обід поїхав на пункт видачі автоматів. Простояв у черзі до вечора, зустрів багато знайомих, в основному мотоциклістів. З одним з них, коли під вечір було зрозуміло, що до нас черга ще не скоро дійде, вирішили повернутися наступного дня. А завтра, тобто в суботу зранку був перший приліт по багатоповерхівці, в якій до того працювала моя сестра. Вона попросила вивезти її з донькою в Черкаси (а за тиждень і до кордону), а мені лишилась її автівка. Відтоді за кермом авто і провів перші місяці.

– Як і коли виник байкерський волонтерський рух? Кого він об’єднав?

– Забезпечували спочатку ТрО на блокпостах, було, і їжу розвозив. Потім їздили з Гайде Різаєвою на щойно деокуповані території, потім вже став їздити на схід, возити і цивільним, і військовим. Згодом автівки на фронт почав возити. Був записаний волонтером в трьох різних фондах, в решті відкрив свій. Точніше, мені його чоловік сестри подарував. Ну, скажімо, змусив таки мене все для цього підготувати і оплатив усі витрати,  і в 23-му році вже, крім феста «Тарасова Гора», з’явився і однойменний благодійний фонд. Бо я так ще б 20 років не відкрив.

Ну, взагалі-то, фронту я почав допомагати ще з 14-го року. Коли хлопці щось просили, після фестивалю купував – відправляв. Одному з таких «двоколісних» з Кіровоградщини досі допомагаю, за весь час відправив найбільше допомоги – від авто до всіляких потрібних гаджетів, як то тепловізор, айпод та інше.

Ще 15-го року зібрав 12 мотоциклістів, і ми повезли нашим «двоколісним» мікроавтобус з їжею та іншим необхідним. Доїхали до Селідово. На жаль, зараз там вже ворог.

В основному, кошти на все збираю через свій закритий чат мотоциклістів, який має назву «Моцикльори». Тому в мене на сторінках майже ніколи немає ніяких зборів. Тільки перепости, про які мене просять.
З фондом стало легше отримувати гроші від компаній, в основному, де у керма стоять теж мотоциклісти. Наші меценати Сергій Одинець, Микола Дікун та інші. Дякую всім за небайдужість і участь. Також стало можливим отримувати авто з-за кордону, наприклад, від дружнього литовського фонду, де директор теж мотоцикліст. Крім грошей, вони нам взагалі вантажівку привезли, яку ми відремонтували і передали у підрозділ, де вона стала у нагоді.

Ще допомагають люди просто з соцмереж. Пишуть, наприклад, в мене є баґі недороблений, чи авто, чи мотоцикл – заберіть, зробить як треба. Приємно, що люди довіряють і знають, що дійсно буде якісно і піде за призначенням. І добре, що Бог посилає мені таких людей, хто віддає і тих, кому воно необхідно. Наприклад, після того, як я все ж таки зареєструвався в TikTok (в який роками не хотів влізати), через стріми і спілкування там вже багатьом хлопцям зміг допомогти. Навіть незнайомим. А інколи і не мотоциклістам.

Просто просять. Якщо можу, то допомагаю. Наприклад, попросили РЕБ, бо літає ворожа техніка, що вилізти не можуть. Думаєш, де такі гроші взяти. І раптом так все складається, що і сам дивуєшся. Так познайомились з творцем гри «Сталкер» Сергієм Григоровичем, він допоміг придбати РЕБ і сам частину заплатив. До речі, він теж катає на байку. А ще частина грошей з’явилась від продажу мотоцикла товариша, який давно живе за кордоном. Слава Богу, разом трошки полегшили там роботу підрозділу.
А ще з самого початку вторгнення за різні донати ми даємо відповідні нашивки з різних матеріалів. Чи просто з прибутку від проданого товару атрибутики фестивалю спрямовуємо кошти на необхідні речі. Наприклад, останнім часом в ТГ-шопі продаються футболки і посуд, з отриманих коштів вдається купувати якісь запчастини на мотоцикли проєкту #мотнафронт. Тому буду радий, якщо кожен, хто читає ці рядки, зайде в ТГ-шоп на нашому сайті і щось собі замовить. Чи напряму замовляйте мені, я сам відправлю, ще й листівку з підписом додам і наліпкою. Вам приємно – нам можливість купити щось для себе і для проєкту.
Цим проєктом ми займаємось з Павлом Черненком та декількома небайдужими хлопцями. Ремонтуємо мотоцикли, які нам передають люди, обкатуємо самі і веземо в підрозділи, де вони необхідні. Конкретно під різні цілі і задачі. А в цьому році завдяки американському фонду, який купує двигуни, переробляємо «Дніпри» в дизельні. Такий мотоцикл і їсть менше палива – 2,5-3 на 100 км, і більш  виносливий, та й солярку в армії легше знайти. Паралельно і електромотоцикли проходять теж через нас до війська.

– А що з легендарним кафе «Скушай шо-то у Ашота»? До кафе «Вірменія» маєте стосунок?

– Кафе «Скушай шо-то у Ашота» давно немає. Була спроба подібного кафе в Києві, але воно не пішло, з містом мабуть не склалось. До кафе «Вірменія» стосунку не маю. Заходимо, як буває по дорозі, знаю хазяїв, хороші люди. Нещодавно там передавав авто військовому, етнічному земляку. Символічно:  від вірменина вірменину у вірменському кафе. Серед багатьох інших, наші нашивки там теж є.

– Ви ж знімаєтеся в кіно…

– Так, я ще й актор. За часи вторгнення нарешті вийшов «Довбуш», де я грав гуцульського вірменина-корчмаря. По суті, себе у 18-му сторіччі.  І як тоді опришкам допомагав, так зараз війську. Бо як сказано у фільмі, боротьба триває…

Радий, що знявся у Саніна (теж мотоцикліста, до речі). Прикро, що світ побачив тільки версію для кінотеатрів, всього 2 години, а режисерська версія – більше 3-х з половиною годин. Уявляєте, наскільки прийшлось підрізати фільм. Ну, і мою роль зокрема. Чекаємо і надіємось, що колись і повна версія вийде у вигляді міні-серіалу.

В серіалах теж знімався, і не раз. У «Словʼянах» грав Аварського кагана. «Мангровий Гай» нещодавно вийшов, грав ветерана грузинської війни. Ще б хотів, щоб подивились короткометражний фільм «Паспорт», він є на Ютубі. Актуальний, події відбуваються зараз. Хто не знайде – пишіть мені на ФБ чи в Інстаграм. Я там грав вірменського батька, який не хоче, щоб його син йшов воювати.

– Коли ви востаннє були в Кропивницькому? З якого приводу?

– Коли їздимо зі сходу на Дніпро, то часто їдемо через Кропивницький. Якщо є час, то бачимось з Артуром Арутюняном. Часто він годує і донатить на паливо, за що подяка йому велика. І всім, хто допомагає нам допомагати війську, величезна подяка. Бо тільки разом переможемо.

Про українських вірмен маю сказати. Багато вірмен зараз воюють. І багатьох нагородили. На жаль, посмертно.