«Тато на небі, визволяє Україну від поганих росіян»

Олександрієць Максим Ващенко добровільно став до лав ЗСУ у перші дні великої війни. Воював на різних фронтах. Запоріжжя, Донеччина, Херсонщина. Вивчився на оператора БПЛА, йому це подобалося. Загинув 36-річним, виконуючи бойове завдання. Непоправної втрати зазнали батьки, дружина, син, сестра.

Анна Ващенко, розповідаючи про загиблого чоловіка, ледь стримує сльози. А раніше, зізнається, дуже веселою була, цим Максимові і сподобалася.

– Я родом з Чернігівщини. Мешкала і працювала в Києві. У вересні 2016 року виходила заміж моя подруга, мене взяла у свідки. Максим – теж свідок. Так і познайомилися. Він – високий, худорлявий, сильний. Потім розказував, що сподобалася йому очима й веселою вдачею. Які, питаєте, в мене очі? Очі як очі. Сіро-голубі. У жовтні він запросив мене на день народження, а я не прийшла, бо до родичів їхала. Він образився, але ненадовго. Новий 2017 рік зустріли разом, почали зустрічатися. 2018-го одружилися. 2020 року народилася дитина, хлопчик. Вовою назвали.

За словами Анни, Максим покинув рідну Олександрію і влаштувався в Києві, коли йому було років з двадцять. Трудився на складі меблевих тканин та фурнітури, був там за головного. Перед війною працював менеджером з продажу борошняних виробів.

– Максим – відповідальний, серйозний. Що пообіцяє – зробить. Я за ним – як за кам’яною стіною. Перед народженням дитини домовилися, що не удаватимемо доброго й злого поліцейських. Сталося по-іншому. Максим грав роль доброго поліцейського. Особливо коли став військовим. Все ладен зробити для Вови, чого не попросить. До війни ми з чоловіком складали плани. Хотіли придбати будиночок на Київщині, народити ще дитину.

На запитання про чоловікові захоплення Анна відповідає, що той був завзятим рибалкою.

– Любив посидіти з вудкою на березі. І не важливо йому, піймає щось чи ні. Найкращий подарунок для нього – або хороша вудка, або комп’ютерний аксесуар.

Анна каже, що в перший день великої війни вони поїхали в Олександрію, де мешкають Максимові батьки, а 26 лютого він звернувся у військкомат, щоб мобілізували.

– Я його спитала: «А як же ми?» Він сказав, що йде захищати нас і там йому дадуть чим захищати. Такий у Максима характер: коли щось вирішив, ніхто не міг його відмовити. 28 лютого 2022 року почалася його військова служба. А мені наказав їхати з дитиною за кордон. 5 березня ми вирушили в Польщу. Прийняли там нас добре, умови чудові, але хотілося додому, і на початку липня повернулися. Коли Максима мобілізували, Вові було півтора року, він ще не говорив. Ми з чоловіком спілкувалися телефоном, кілька разів він приїздив додому. Радів, бачачи, що дитина починає розмовляти, вчиться рахувати. Приїздив додому чоловік втомленим, але намагався не показувати цього. Ми вдома не засиджувалися, водили Вову на атракціони, влаштовували відпочинок на природі. Щасливі дні. Максим про війну нічого не розказував. Казав, нам про те знати не треба. І ми з дитиною їздили до нього. У грудні 2023 року поїхали в Запорізьку область, Максима туди саме перевели з Донбасу. Повезли йому смачненького – котлет, млинців, борщу. Чоловік любив добре поїсти, йому подобалося, як готую. Винайняли житло, там і проводили час. Свято Миколая відзначили. Потім у травні їздили до нього.

Звісно, Анна пам’ятає останню розмову з чоловіком.

– Я вже працювала, збиралася у відпустку улітку. Говорила з Максимом, що поїдемо до нього, там неподалік турбаза, річка. Ми з малим на тій турбазі мешкали б, тато приходив би.

Анні відомо, що її чоловік на військовій службі вивчився на оператора БПЛА і це йому подобалося. І останнє його бойове завдання було пов’язане із цим. Максим Ващенко загинув 11 червня 2024 року внаслідок ворожого обстрілу. Це сталося в Оріхівському районі Запорізької області. Поховали героя в рідній Олександрії.

– Приїздили військові. На похороні мені було не до розмов. А на сорок днів поспілкувалася з хлопцями. Казали, що Банан, таке його військове псевдо, був відповідальним, надійним.

Вові, коли Максим загинув, було три роки і дев’ять місяців. Нічого йому не сказала, хоч він і питав, чому тата довго немає. У вересні Вові виповнилося чотири, і я сказала: тато ніколи не прийде додому, тато на небі, визволяє Україну від поганих росіян.