Два осколки біля аорти

Ми домовились про інтерв’ю, і от мені назустріч в кардіо­логічному центрі Кропивницького доволі бадьоро йде симпатичний молодий чоловік. Якби я не знала, яку операцію він переніс лише 5 днів тому, ні за що би не повірила. Тож повернімося на ці 5 днів.

До головного редактора «УЦ» зателефонував кардіохірург Павло Васильович Кіструга і розповів, що до кардіоцентру приїжджає лікар із інституту Амосова, аби прооперувати пораненого військового. Ми не могли не скористатись можливістю поспілкуватись зі столичним професором.

Отже, Віталій Іванович Кравченко, завідувач відділом хірургічного лікування патологій аорти Інституту серцево-судинної хірургії імені Амосова.

– Пане Віталію, розкажіть, будь ласка, з якого приводу ви до нас приїхали?

– Ми маємо допомогти молодому військовому, який був поранений в результаті бойових дій – у нього осколкове поранення з проникненням в грудну порожнину. Осколки розташовані в районі дуги аорти, дуже близько до магістральних судин. Як показує наш досвід, такі уламки, окрім механічного пошкодження, входять у тіло з високою температурою, і цей термобарічний ефект також змінює стінку судини, формує пролежень, і в 90-95 відсотках потрібно ще або пластику робити, або, не дай Боже, протезування. Тому фахівці, які займаються вилученням таких уламків, мають бути готовими до ускладненого перебігу операції. Це буде традиційна хірургія, не малоінвазивна, і ми дуже сподіваємось, що не доведеться прибігати до залучення апарату штучного кровообігу.

– В якому стані зараз хворий?

– Він у стані середньої тяжкості через поранення, але рухливий, доволі активний, проте ми обмежу­ємо цю активність, адже є ризик травмування магістральної судини. Він орієнтований на необхідність проведення такої операції, бо при такому тісному співприляганні бажано видаляти ці уламки.

– Чи доводилось вам вже робити подібні операції?

– Так, треба розуміти, що при пошкодженні магістральних судин шанси вижити у військових не дуже великі. Але в нашому випадку людина залишилась жива, і є шанси на порятунок.

– Які перспективи у хворих після таких операцій?

– Курс реабілітації – і це звичайна людина.

Далі в нашому інтерв’ю була перерва, і от через 5 днів спілкування ми продовжили вже з Павлом Васильовичем Кістругою і Вадимом, якому лікарі подарували друге життя.

– Я прооперував вже багато військових з різними захворюваннями серця з початку повномасштабного вторгнення, але такого роду операція, що пов’язана безпосередньо з бойовими діями, у нашому кардіоцентрі зроблена вперше, – розповідає лікар. – Звісно, стандартною її назвати важко, бо це бойова травма, інородне тіло в грудній клітці. План операції був намічений заздалегідь за даними комп’ютерної томографії: уламок був візуалізований в грудній частині аорти, там, де її дуга, в місці відходження судин, які здійснюють кровопостачання верхніх кінцівок і головного мозку. Небезпека була в тому, що уламки розташовувались безпосередньо в місці переходу дуги аорти в магістральні судини. Складнощі також були в тому, що уламок застряг безпосередньо в сполучних тканинах, які щільно його собою прикривали, і деякий час пішов на пошук цього уламка. Насправді їх виявилось два, можливо, був один і фрагментувався на дві частини: 2-3 мм і десь міліметрів 5-7. Ми їх знайшли і видалили, в принципі, це й було завершення операції.

– Тобто обійшлося без пластики аорти?

– Слава богу, магістральні судини не були ушкоджені, уламки застрягли в парааортальній жировій клітковині біля зовнішньої стінки, тому не було ризику кровотечі. Операція тривала десь годину – півтори. Пацієнт у відділення інтенсивної терапії приїхав уже в свідомості.

– Які перспективи у нього по реабілітації?

– За рахунок того, що був сере­динний доступ, тобто через грудну кістку, це триватиме від двох до трьох місяців. А все решта – без ускладнень, тобто дозоване фізнавантаження і подальший конт­роль лікарів.

Далі ми вже розмовляли з Вадимом, і він розповів про своє поранення. Звісно, тільки те, що можна.

– Ми із побратимами виконували бойове завдання на Донецькому напрямку, під Покровськом. У цей час почався масований обстріл з мінометів, і дрони-камікадзе літали, і FPV-дрони. Одного побратима тяжко поранило FPVшкою в спину, у нього також був поранений таз, другий був 200-м. Ми закріпилися в будинку і чекали на підхід другої групи, а також мали евакуювати наших хлопців.

Приїхала «коробка», ми з побратимами почали грузити на рампу 200-го, я підняв руки – і в цей момент біля мене упала міна. Розумієте, я був у броні, а уламки залетіли під неї. Ось на мені та кофта, в якій я був.

Вадим показує дві дірочки на флісовій кофті.

– Воно залетіло так, що навіть не поцарапало шлейки броніка! І сталося так, що ми загрузили моїх побратимів, вони поїхали – а я, сам 300-й, залишився. Я на колінах доповз, щоб заховатись під деревом, до мене підбіг мій побратим, роздів мене, оглянув, наложив бандаж, крові майже не було. У нас в аптечках є набір ліків – знеболювальні, протизапальні, я з’їв цю жменю таблеток, а евакуювали мене аж через три доби. І весь цей час я продовжував виконувати бойові завдання…

На війні все дуже динамічно, сидіти на одному місці дуже небезпечно, бо зараз ти розташувався в якомусь будинку, а через 20 хвилин на тебе йде контрштурм, і ти мусиш хоча би з двору в двір переміститись, щоб в тепловізор тебе не побачили…

– А хто вас евакуював?

– Фактично ми самі евакуювались, ротний передав, що через півгодини буде «коробка»… Спочатку мене на «Бредлі» привезли на стабілізаційний пункт, навіть не знаю куди, там мене оглянули і сказали, що я народився в сорочці, дали чистий одяг, зробили перев’язку і повезли в Дружківку, в лікарню, а вже звідти переправили до Запоріжжя. Там зробили КТ, прооперували. Вони розраховували дістати ці уламки, але в них не вийшло. Сказали: вибач, ці осколки там плавають, нічого страшного, будеш жити. Через декілька днів підготували до евакуації і привезли сюди, в Кропивницький, в обласну лікарню. Там завідувач торакальним відділенням (Сергій Бондарчук. – Ред.) зацікавився моїм пораненням, зробив повторні обстеження і зв’язався з інститутом Амосова в Києві. Там подивились і сказали, що дуже небезпечно, треба видаляти. Перевели мене сюди, до кардіоцентру, підготували, прооперували – і ось я перед вами.

Далі до розмови знов підключається Павло Кіструга:

– Щоб не перевозити хлопця в Київ, на рівні директорів нашого кардіоцентру Ганни Сухомлин і інституту Амосова Василя Лазоришинця було прийняте рішення про спільну операцію у Кропивницькому, до нас приїхав доктор медичних наук, завідувач відділенням патології аорти Віталій Кравченко, і ми разом з ним зробили цю операцію.

Не можу не сказати, які враження у мене залишились після розмови з цим мужнім воїном. Я не є дуже релігійною людиною, але в даному випадку впевнена на 100 відсотків: у нього є дуже сильний янгол-охоронець…