Привід поспілкуватися із Наталією Ковтун, матір’ю загиблого на війні героя, був особливий навіть з огляду на наше страшне сьогодення. У Знам’янському міськрайонному суді розпочався розгляд справи стосовно Олександра К., обвинуваченого в шахрайському заволодінні частиною компенсації, яку Наталія отримала від держави. Йдеться про понад мільйон гривень.
Андрій Ковтун народився 6 листопада 1996 року у селищі Знам’янці Другій тодішнього Знам’янського району. Наталія розповідає, що виростила його сама. Намагалася, щоб дитина не відчувала нестачі ні в чому. Протягом року возила синочка в райцентр, де він займався в танцювальному гуртку. А коли гурток став платним, змушена була забрати, бо не було з чого платити, і віддала в футбольну секцію. З одинадцяти років Андрійко самостійно їздив у райцентр займатися футболом, яким дуже захопився. У школі навчався добре, з усіх предметів найбільше подобалася математика. Бачачи, як нелегко доводиться матері, ще школярем знаходив підробітки – то рекламу розносив, то на збирання городини наймався. Вивчившись у Кропивницькому на банківського службовця, працював у Києві, в Одесі. Обзавівся авто. Останніх п’ять років перед великою війною трудився у Польщі. Мати раділа за сина, а він допомагав їй. З одруженням не поспішав, хотів спершу заробити на житло. Плани зруйнувала війна. На початку російського повномасштабного вторгнення Андрій звернувся у військкомат, попросив мобілізувати. Улітку призвали. Після місяця підготовки відправили на Донеччину. Воював стрільцем-санітаром у складі десантно-штурмового батальйону. Однокласники купили йому бронежилет і дрон. Коли випадала можливість, Андрій телефонував матері.
– Востаннє ми поговорили зранку 27 грудня, – згадує мати. – Я сказала, що відправила посилку. 29 числа – мій день народження. Андрій мав зателефонувати, привітати мене. Я чекала цілий день, але він не подзвонив і не написав. Я подумала, що він – на позиції. 30 числа написала йому. Відповіді не було. Зателефонувала синовому побратимові і почула: Андрія немає. Загинув 27 грудня близько чотирнадцятої поблизу Красногорівки. Два кульових і осколкове поранення. Після похорону я два тижні не ходила на роботу. Жити не хотілося, плакала. Депресія. Трохи прийшовши до тями, заходилася збирати документи. Понеділки і п’ятниці в мене – вихідні, у ці дні їздила в Знам’янку. Найскладніше було довести, що я – мати. Свідоцтво про народження, де значуся як мати, не брали до уваги, вимагали витяг з реєстру. Дістала я той витяг, пред’явила…
За словами Наталії, усі документи вона зібрала сама. Їй сказали, що 15 мільйонів гривень компенсації отримає згодом, кількома виплатами. Треба було почекати, та кума порадила їй знайомого, який начебто допоможе пришвидшити процес.
– Я його раніше бачила в нашому селищі два рази. Він допоміг людині тут купити хату і зробити ремонт. Не сам ремонтом займався, робітників наймав. Йому від сорока п’яти до п’ятдесяти років. Приїхав до мене на машині. Хвалився великими зв’язками у Києві й Кропивницькому. Обіцяв посприяти в якнайшвидшому отриманні компенсації. Ніяких документів не складав. Усе слова, слова…
Ось як в обвинувальному висновку описано дії Олександра К. Розповівши про свій великий досвід у вирішенні таких справ, про зв’язки з впливовими людьми, Олександр Віталійович повідомив Наталії, що без його участі вона не отримає нічого, тому в її інтересах – заплатити йому 20 тисяч доларів за клопоти. Та й повірила. У січні 2024 року на банківський рахунок Наталії почали надходити кошти від держави. Частину їх жінка обміняла на долари і вручила Олександрові К. Потім було ще кілька траншів, і щоразу частину грошей Наталія віддавала Олександрові К.
– Він розповідав, що гроші, які йому даю, ідуть на підтримку ЗСУ, – пам’ятає Наталія Ковтун. – Казав: якщо не даватиму грошей, закінчаться державні виплати. Казав, через мене загинули люди, бо не дала гроші на бронежилети. Погрожував, що приїдуть до мене військові й розберуться. А ще казав, що прослуховує мій телефон і що може визначати, де перебуваю.
Наталія каже, що довго вірила Олександрові, хоча один знайомий уже прямо говорив їй, що зв’язалася із шахраєм. Нарешті зрозуміла: гроші отримує без стороннього сприяння. Поїхала в Кропивницький, звернулася до правоохоронців. Ті вислухали і почали негласну операцію. Наталія допомагала збирати докази.
– У вересні 2023 року він приїхав до мене по гроші, я винесла й віддала йому 300 тисяч гривень. Звідкись узялися правоохоронці, затримали його і повезли. Згодом забрали його машину. В ізоляторі він недовго пробув, відпустили.
Недавно я побачила його в суді. Ми не спілкувалися. Процес тільки почався. Не знаю, що він казатиме на своє виправдання.
У червні 2023 року Андрія Ковтуна посмертно нагороджено орденом «За мужність» III ступеня. «За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку», – йдеться в указі президента. Нагороду вручено матері в урочистій обстановці. Того літа вона активно спілкувалася з Олександром К. Якщо обвинувачення підтвердиться в суді, ким його назвати?
Автоцивілка для УБД та ветеранів: хто отримає компенсацію та як це...