Цей рік дійсно увійде в історію футбольної Кіровоградщини. На професійному рівні ФК «Олександрія» заробив своє перше срібло УПЛ, а серед аматорів футзалісти кропивницького «Хлібодару-А2» здобули золото чемпіонату України. Також чемпіонами України в сезоні 2024-2025 років стала футбольна команда «Агротех» із Тишківки. А нещодавно тишківці виграли ще й аматорський Кубок України.
До цього визначного подвійного успіху своїх підопічних привів один із найкращих гравців у історії кропивницької «Зірки», а зараз талановитий тренер Олександр Мизенко. Ми попросили Олександра Вікторовича ексклюзивно для «УЦ» розповісти про переможний шлях «Агротеху».
Про першу значущу перемогу
– Я прийшов до «Агротеху» чотири роки тому. У них були непогані умови для футболістів, але не було результату. Команда ніяк не могла потрапити до трійки призерів у чемпіонаті Кіровоградської області. А президент клубу Серій Саусь – людина дуже амбітна. Він почав шукати тренера, який здатен покращити ситуацію. Я був не єдиним кандидатом, адже казали, що результат я здатен зробити, але характер важкий. Президент клубу все ж ризикнув довірити саме мені створювати нову команду. Як бачите, ми порозумілися та разом досягли серйозного успіху.
Коли очолив команду, то довелося підбирати гравців під свою модель гри. До цього попередні тренери залучали виконавців із Херсону, і декілька непоганих молодих гравців було. Завдання поставили фінішувати в трійці. Але після стартової перемоги вони зазнали чотирьох поразок поспіль. Президент клубу зневірився й хотів просто всіх розігнати. Та я запевнив, що ми спробуємо виправити ситуацію. Моє призначення відбулося після першого кола тих змагань. Довелося піти на кардинальні зміни, відрахувати багато гравців, і в нас залишилося, здається, 12 футболістів. Але нам удалося зібратися й пройти далі два кола без поразок. А там було чотири кола. Якби не ті стартові невдачі, то могли претендувати на чемпіонство. А так фінішували третіми й уперше в історії клубу здобули бронзові медалі чемпіонату області. Радощів було багато. Президент навіть в якості заохочення хлопців до Єгипту відправив.
Про президента клубу, умови та складнощі
– Узагалі хотів би відзначити, що всі наші успіхи досягнуті, в першу чергу, саме завдяки любові до футболу нашого керівника клубу Сергія Сауся, його підтримці та великому бажанню зробити дійсно чемпіонську команду. Нам були створені всі умови для того, щоб ми відчували себе впевнено. Десять хлопців, у тому числі і я, працевлаштовані в фірмі Сергія Івановича. А після повномасштабного вторгнення ми як працівники підприємства отримали бронювання від мобілізації. Адже фірма нашого президента має статус об’єкта важливої критичної інфраструктури. Ми завжди допомагаємо чим можемо. Особливо під час збору врожаю. Взагалі не відмовляємося від будь-якої роботи на підприємстві. Ну, звісно, в міру наших сил і можливостей.
Єдина проблема зараз для нас – це неможливість проводити повноцінний тренувальний процес. У нас у команді три діаспори: криворізька, олександрійська та кропивницька. Добре, що кропивничан зараз десять. І хоча б із ними можна працювати та тримати їх у тонусі. До Тишківки всім щоденно їздити далеко, а в Кропивницькому важко знайти нормальні умови. Тут футбольних полів небагато, і вони практично завжди зайняті. Хоча завдяки нашому начальнику команди Олександру Співаку, з яким пройдений цей нелегкий, але дуже позитивний шлях і який зробив чимало для цього злету, ми маємо майданчик для тренувань.
Про участь у футзальному чемпіонаті та неприємний інцидент
– Набираємо форму через матчі чемпіонату та Кубку України, чемпіонату Кіровоградщини, а в зимовий час – через поєдинки футзального чемпіонату, який був важливою частиною нашої підготовки. Футзал допомагає в швидкості прийняття рішень. Та й у хлопців була можливість заповнити велику перерву. Ми не залучали до футзальних змагань провідних виконавців, але ушкоджень в жорсткій боротьбі в наших гравців було чимало.
Хоча я вважаю, що футзал і великий футбол – це абсолютно різні види спорту, які потребують окремої підготовки та окремого підходу до виховання гравців. Хоча не буду заперечувати, що було дуже приємно здобути перемогу й в останньому футзальному чемпіонаті області.
Правда, дуже прикро, що саме через нашу команду наприкінці сезону виник певний скандал, коли ми не зіграли свій останній матч, який вже не мав ніякого турнірного значення. Зазначу, що в нас просто не вистачало повного складу футзалістів через травми та дискваліфікації. І ми, погодивши цю ситуацію з суперниками, повідомили організаторам, що погоджуємося на технічну поразку. Звісно, якби ми знали, який резонанс це викличе з боку певних людей, то, звісно, перенесли б цей матч. А те, що ми потім зіграли товариський футбольний матч, у чому нас звинуватили, то це вже наша справа. Нам потрібно було готуватися до головних матчів сезону. І, як показав час, ми правильно розставили пріоритети.
І потім, дивіться, зараз такий час, коли кожен робить, як йому краще. Ось зараз команда з Охтирки відмовилася грати проти нас в черговому турі аматорського чемпіонату України, зрозумівши, що їм технічна поразка нічим особливим не загрожує. І це не поодинокий випадок.
Хоча повторюся, як переможці футзального чемпіонату області ми повинні були зіграти той поєдинок. З етичної точки зору ми, можливо, були не правими, але зі спортивної, чесно кажучи, не хотілося ганьбитися.
Я чув, що після цього інциденту збираються внести зміни до регламенту обласної футзальної екстраліги, щоб унеможливити такі випадки в майбутньому. Ну що ж, ми й тут, мимоволі, стали тією командою, яка спонукала зміни. Хоча негативу в цьому було більше. Але я впевнений, що цю ситуацію просто використали для нагнітання пристрастей. До речі, я не впевнений, що ми зможемо грати в наступному чемпіонаті області з футзалу.
Про обласні футбольні звитяги
– Але повернемося до того, як ми будували цю команду, яка спочатку виграла чемпіонат, а потім і Кубок України серед аматорів. Після тієї бронзи на обласному рівні в подальшому ми тричі вигравали фестиваль та чемпіонати області, не програвши жодного матчу. Хоча часи були важкі. Спочатку коронавірус, а потім війна. Звісно, що в нашого президента футбол був далеко не на першому плані. Тут потрібно було думати про господарство, коли неврожай, а тепер і ЗСУ він дуже багато допомагає. Але нам вдалося переконати його в тому, що ми здатні на більше, ніж перемоги в чемпіонаті області.
А через ігри в обласній першості ми підтримували ігровий тонус, давали можливість пограти тим, хто на Україну або вже не тягне, або ще не дотягує, ну й переглядали тих, хто дійсно здатен підсилити наш колектив. Суперникам здається, що, отримавши солідну перевагу в рахунку, начебто маємо зупинитися. І навіть ображаються, коли ми продовжуємо грати в повну силу й забивати ще більше. Але я вимагаю від футболістів інтенсивності та швидкості. Без постійного руху досягти зараз успіху неможливо. Нам потрібно робити ривки не на тридцять, а на шістдесят метрів. Якщо не будемо пресингувати й відбирати м’яч, то ми не витягнемо. Якщо дати собі послаблення в одному матчі, то це може сказатися в інших іграх. Ось тому я постійно закликаю хлопців тримати себе в тонусі.
Про формування складу
– Ще на початку нашого шляху мені вдалося запросити до нас у колектив відомого футболіста Олексія Чичикова, який став ще й моїм помічником у тренерському плані. Підтягнули до нас ще декількох відомих кропивницьким, та й не тільки уболівальникам місцевих вихованців – Ігоря Загальського, Данилу Фальковського, Дмитра Фатєєва, Павла Пастухова, Єгора Кривошея. Молодь почав підключати. І потроху сформував непоганий колектив. Але після того, як ми виграли два чемпіонати області, хлопці почали роз’їжджатися. Але ті, хто хотів, залишилися. Зокрема, на щастя, продовжили виступати за «Агротех» Загальський та Чичиков. Паша Пастухов спробував свої сили в Тростянці, а потім був у Полтаві, де отримав травму. Хотів навіть закінчувати. Але вмовили його залишитися, мотивуючи тим, що будемо пробувати свої сили в аматорському чемпіонаті України. І Павло став справжнім лідером нашої команди й багато в чому допоміг у здобутті чемпіонського звання.
Про сумніви стосовно участі в чемпіонаті України
– До речі, президент клубу дуже сумнівався в тому, чи варто нам заявлятися до чемпіонату України. Він не був впевнений у конкурентоспроможності команди на такому рівні. Хоча я розумів, що обласний рівень ми вже переросли. Бачив, що в нас підібрався гарний склад. Додай два-три виконавця – і думаю, що ми б у Першій лізі могли бути середняками. Загалом, спільними зусиллями нам удалося вмовити президента зіграти в чемпіонаті України. Трохи попрацювали над інфраструктурою, щоб виконати вимоги. Зробили роздягальні, озвучку на стадіоні, організували відеотрансляції. А газон на нашому стадіоні в Тишківці, мабуть, один із найкращих не тільки в області, але й в усій аматорській лізі. Ну й ми влаштували для Тишківки справжнє футбольне свято. Нашим людям, особливо під час цієї жахливої війни, потрібно хоч якась розрада. І ми намагалися підіймати місцевим уболівальникам настрій.
Про рівень команд в чемпіонаті України
– Я вам скажу, рівень у минулому сезоні наших суперників був дуже потужний. Достатньо назвати відомих професіоналів Хачеріді, Морозенко, Старгородського, які грали за іванківський «Штурм» з Київщини. Але вони дуже багато грали на чемпіонат та Кубок області, а в чемпіонаті Україні поступилися на власному полі нашим землякам із «Зірки» й навіть не потрапили до плей-офф. У чемпіонаті 2024-25 були дві групи. В Західній зоні – 11 колективів, а в нашій – 9. Потрібно було потрапити до трійки призерів, щоб пробитися до плей-офф. Потрібно зазначити, що в усіх провідних командах аматорської першості виступають переважно досвідчені футболісти, які грали в Першій лізі та УПЛ. Під них створюються непогані умови, в деяких командах навіть кращі за професійні клуби. Звісно, що в аматорах вимоги простіше, а хлопці ще мають бажання та можливості продовжити кар’єру в доволі конкурентній боротьбі. Не дарма ж саме тут виступають Хачеріді, Гармаш, Рибалка, Шестаков та багато інших відомих футболістів. Це в Другій лізі та частково в Першій переважно молодь бігає, а тут все більше будується на досвіді. Хоча в київських командах в аматорах також багато молоді, і футбол у них швидкий та динамічний. Інші грають на досвіді. Боротьби багато, флангових проходів і дуже багато ударів із різних дистанцій.
Про чемпіонський шлях
– Звісно, на початку ми не розраховували, що піднімемося так високо. Сподівалися спробувати, чого ми варті, і набратися досвіду. Додали до команди Максима Ковальова, голкіпера Дмитра Рудика, який дуже й дуже нам допоміг, як і криворізькі хлопці Біжко і Соколан. Останній грав на вістрі атаки. Він, знаєте, такий класичний нападник, як кажуть, старого стилю. Жека більше рухається, піддавлює та замикає. У нас є кому віддати, а йому головне – правильно відкритися й реалізувати свій момент. Взагалі ми намагаємося грати в пресинг, напружуючи суперників та змушуючи їх помилятися. І тут, звісно, потрібна гарна фізична готовність футболістів. В цьому плані нам трохи не вистачало балансу в середині поля. Тому й не очікували, що зможемо витримати темп турніру. Тим більше, що ми не дуже гарно пройшли весняний етап чемпіонату, що є нашою проблемою. Добре, що молодь додала балансу. Я маю на увазі Олександра Співака – молодшого та Олега Манастирного. Згодом до нас приєднався досвідчений Ілля Коваленко, який додав грі креативу.
А взагалі запорукою нашого успіху є те, що ми все робимо із задоволенням, отримуємо задоволення від того, що робимо. У нас у колективі чудова позитивна атмосфера.
В групі ми посіли друге місце, поступившись п’ятьма очками «Олімпії» з Савинців Полтавської області та випередивши за додатковими показниками одеський «Титан». З іншої групи боротьбу за нагороди продовжили п’ять колективів із Львівської, Тернопільської, Хмельницької та Іванофранківської області.
А на плей-офф у нас виникла проблема в тому, що травмувалися Загальський та Чичиков і ми вимушені були грати без них. В інших була шалена мотивація та величезне бажання зіграти на максимумі можливостей. У чвертьфіналі були дуже важкі два поєдинки з «Агроном» із Тернопільської області. На виїзді ще Льоха Чичиков грав і забив дуже важливий м’яч, хоча ми й поступилися 2:1. При цьому пропустили другий гол уже в компенсований час. А вдома просто здорово зіграли Паша Пастухов та Євген Соколан, які оформили по дублю. До 80-ї хвилини рахунок був 2:2, але наші бомбардири зробили свою справу. У півфіналі нам протистояв переможець нашої групи – «Олімпія» з Савинців Полтавської області. Але тут за рахунками начебто було значно легше. Ми виграли 3:1 вдома та 0:3 на виїзді. Але просто нам точно не було. Команда там досвідчена, і довелося зіграти гранично зібрано. І нарешті в фіналі на стадіоні імені Віктора Баннікова, який стає після цьогорічного фіналу Кубку України для нас щасливим, завдяки двом голам Сурженка наприкінці першого тайму та Пономаренка на 82-й хвилині, ми здолали «Пробій» з Городенки Іванофранківської області. До речі, про силу цієї команди говорить те, що вони в цьому сезоні посіли перше місце в групі А Другої ліги.
Ну а наш «Агротех» продовжує виступи в аматорському чемпіонаті України, де наразі посідає перше місце серед десяти команд своєї групи. Нам важливо посісти саме перше місце, щоб у плей-офф отримати четверту команду іншої групи. Там три перші команди дуже потужні, і з ними буде важкувато. Але тепер, після здобуття Кубку України, хлопці налаштовані виключно на переможний дубль.
Про кубковий тріумф
– Що стосується кубкових баталій, то тут дуже сподобалася «Рокита» – чемпіони Полтавської області, з якою зустрілися в 1/8 фіналу. Знову нам дісталася досвідчена команда, за яку грали добре відомі шанувальникам футболу Григорій Ярмаш та Павло Ребенок. Про характер і налаштованість команди свідчить те, що ми з п’ятої хвилини грали в меншості після вилучення голкіпера Рудика. Але тричі вдалося вибігти в швидкі контратаки, скориставшись високим захистом господарів поля. Тут нам знову допомогли наші бомбардири Соколан, який забив двічі, та Пастухов. Суперники відіграли один м’яч в компенсований час першого тайму. А за двадцять хвилин до завершення зустрічі отримав ушкодження наш другий голкіпер. У ворота став Євген Соколан і зіграв просто класно, декілька разів реально врятувавши команду. Ми таки втримали перевагу в два м’ячі – 1:3.
Але й другий бій був цікавим. Знову відзначився Павло Пастухов, який відкрив рахунок, а перемогу ми вирвали лише в компенсований час завдяки голу Макса Скорова – 2:1.
Далі були земляки з кропивницької «Зірки», які дали нам справжній бій в Тишківці. Зазначу, що тут мале місце недоналаштування, що позначилося на результаті – 1:1. Та в другій грі ми все розставили по своїх місцях, здолавши молодих конкурентів за усіма статтями – 1:5.
Надзвичайно важкими були два півфінальних матчі проти «Денгофа» з Київської області. Ми до цих протистоянь підійшли не в найкращому стані, програвши два поєдинки в чемпіонаті – «Авангарду» та «Пенюелю». Грали кожен п’ятий день. На першу гру ми поїхали за день до матчу, розуміючи, що потрібне серйозне налаштування. Та й потренувалися повним складом. «Денгоф», до речі, товариські матчі з лідерами Першої ліги «Епіцентром» та «Юксою» внічию зіграли. Ми з ними перший тайм діяли на рівних. А в другому таймі конкуренти стали активнішими. Захищалися ми до п’ятої компенсованої хвилини, коли в господарів пройшла гарна атака лівим флангом та якісним завершенням – 1:0. На власному полі потрібно було відіграватися. А нам не могли допомогти Пастухов та Соколан через травми. Але дуже своєчасно відновилися від ушкоджень Чичиков та Загальський. Якісно діяв Манастирний, який суттєво додав у майстерності та в якості своїх дій.
Саме Олег забив надважливий перший м’яч на 62-й хвилині після важкого та рівного першого тайму. А на 80-й хвилині відзначився Чичиков. Льоха до цього довго не грав, але тут сам сказав, що спробує. І він трьох суперників після кутового перестрибнув і пробив влучно. При цьому, за рахунку 2:0, в суперників було два чудових моменти, але команду врятував Дмитро Рудик. А третій гол, вже коли гості пішли вперед великими силами, провів Кулібаба, який вийшов на заміну.
У фіналі знову на стадіоні імені Віктора Баннікова зустрілися з сарненським «Маяком». Ця команда грає в дуже простий футбол із великою кількістю боротьби, лонгболами, постійним рухом та ударами з будь якої відстані. З такими самовідданими та наполегливими конкурентами дуже важко. Вони не дають продихнути. У нас у першому таймі було завдання взяти м’яч під контроль і за рахунок володіння не давати їм розбігтися. Це дозволило нам володіти беззаперечною ігровою перевагою. Як наслідок – абсолютно логічний гол на 41-й хвилині забив Олег Манастирний, якого заслужено визнали найкращим гравцем фіналу. Ковальов з глибини відпасував на Загальського, який тут же блискуче розпорядився м’ячем. Після тонкої передачі Ігоря Манастирний вирвався на воротаря і, попри відчайдушний підкат захисника, встиг пробити в нижній кут. Хоча з реалізацією в Олега були проблеми. Адже він мав ще три «залізні» моменти й міг оформити хет-трик.
А по перерві сарненці побігли так, що було важкувато. В деяких епізодах дійсно врятував Рудик. Та ще й у нас вилучення було Павла Бовтуненка на 83-й хвилині. Та мінімальну перевагу вдалося втримати й здобути Кубок України. Ну тепер, повторюся, будемо прагнути покласти золото чемпіонату в цей трофей.
Хотів би подякувати всім гравцям, які здобули цей Кубок України. Це Рудик Дмитро, Співак Олександр, Ковальов Максим, Бовтуненко Павло, Біжко Володимир, Шмат Андрій, Марценюк Микита, Чичиков Олексій, Кривошей Єгор, Манастирний Олег, Загальський Ігор, Коваленко Ілля, Пономаренко Роман, Сурженко Максим, Тонконоженко Сергій, Пастухов Павло, Козинець Олександр, Кулібаба Максим.
Про вихід на професійний рівень
– Що стосується подальших планів, то, звісно, хочеться піти на професійний урівень. Тим більше, що команди, які ми перемагали, у цьому сезоні є лідерами Другої ліги. Для підвищення в класі команда готова, а ось інфраструктура потребує покращення та вдосконалення. Адже наш президент не погодиться на те, щоб ми грали десь в іншому місці, а не в Тишківці. Думаю, якщо все буде нормально, то за рік ми зможемо вийти на новий рівень. За цей час зміцнимо склад, підшукаємо резерв та покращимо умови. Ну а президент прагне, щоб команда мала стабільне та постійне фінансування. Для цього є думки налагодити новий проєкт у бізнесі, пов’язаний з вирощуванням та подальшою реалізацією фруктів та овочів. Ну а ми поки знову зіграємо в чемпіонаті області, хоча й були заперечення щодо нашої участі. Ну, погодьтеся, ніхто ж в УПЛ не виступає проти «Шахтаря» чи «Динамо» через те, що вони сильніші. Ну а я розумію, що це тільки початок мого тренерського шляху, і для того, щоб рухатися дал, потрібно навчатися, підвищувати кваліфікацію та набиратися досвіду.
На завершення, скориставшись досвідом та авторитетом співрозмовника, ми провели актуальне бліц-опитування із загальних футбольних питань.
Найкраща команда УПЛ: в даний момент – київське «Динамо».
Найкращий гравець УПЛ: по розумінню гри та потенціалу – це Георгій Судаков.
Найкращий тренер УПЛ: якщо порівнювати умови та можливості, то беззаперечно Руслан Ротань. Хоча тут можна виділити весь тренерський штаб, а не лише головного тренера.
Яка команда посяде четверте місце в УПЛ: «Карпати», які є найбільш перспективним та прогресуючим проєктом.
Найкраща команда в Європі: за якістю гри та збалансованості – це «ПСЖ».
Найкращий тренер в Європі: мабуть, Луїс Енріке, якому вдалося створити команду, що здолала три поспіль представника АПЛ.
Найкращий гравець прямо зараз: дуже подобається Джуд Беллінгем.
Футбольні кумири: Дієго Марадона та Зінедін Зідан.
Особливості розробки дизайнів ресторанів: ціна, стиль, етапи роботи