Мрія лікаря і воїна Мануйлова

Кіровоградська обласна філармонія вміє приємно вражати сюрпризами. У відкритті «Травневих музичних зустрічей» брав участь військовослужбовець Максим Мануйлов. Чарівний голос, своєрідна харизма, природний талант. Ну як з ним не поспілкуватися? Ви ж пам’ятаєте легендарний фільм нашого Леоніда Бикова «В бій ідуть тільки “старики”» і цитату з нього: – Ми коли-небудь почуємо кращого соліста Першого українського? (…) – Так це запросто!

– Максиме, як ви опинилися у філармонії?

– Я приїхав у Кропивницький після поранення до лікаря на консультацію. Було багато вільного часу до відправлення автобусу, вирішив походити по місту і зайшов до філармонії. На службовому вході охоронцю сказав, що хочу поговорити з адміністратором з приводу того, що хочу тут співати. В цей час зайшла заступниця директора філармонії Оксана Буртова, я пояснив, чого прийшов, розповів про себе. Вона завела мене до себе в кабінет, покликала колежанку, і я їм заспівав.

Пані Оксана сказала, що, можливо, мені підійде тональність оркестру. Врешті за кілька днів мене запросили на репетицію. Я познайомився з Наталією Хілобоковою, ми спробували попрацювати з оркестром «Концертіно». Це були одночасно співбесіда і прослуховування. Ми співпали. Я став їздити у Кропивницький на репетиції.

– Ви знали, що братимете участь у відкритті фестивалю? І що це подія.

– Для мене був визначним той факт, що я співатиму у супроводі оркестру. Згодом зрозумів, що це перший концерт фестивалю. І це було для мене відповідально.

– Сподіватимемося, що Максим Мануйлов стане солістом нашої філармонії. Розкажіть детальніше про себе.

– Народився в Тюмені, з двох років живу в Україні, у Вознесенську. Навчався в гімназії, в музичній школі – фортепіано, вокал. Хотів вступити до консерваторії, але туди сімнадцятирічного хлопчика не пустили, тому що ще можлива мутація голосу. Через це я пішов у медицину, до того ж старший брат був лікарем.

Відучився шість років, два роки інтернатури, працював сімейним лікарем. Під час інтернатури був Майдан, я туди їздив. В 14-му звернувся до військ­комату, щоб мене мобілізували. Військової кафедри не було, тому не хотіли мене брати. Я їм набридав пів року, поки не взяли на посаду солдата. Це було 11 лютого 2015 року, і це була Нацгвардія, де я служив фельдшером. Був біля Широкиного, сиділи в окопах, у Слов’янську служив. В 2016 році демобілізувався. І повернувся до обов’язків сімейного лікаря. Зі Слов’янська я привіз дружину, з Маріуполя – кота.

– Якою була робота після служби?

– Працював, інколи проводили музичні вечори, де я грав на фортепіано і співав авторські пісні. Коли почалася повномасштабна війна, в перший день я пішов до військкомату і мобілізувався. Почав служити у львівській 80-й десантно-штурмовій бригаді, був стрілком-санітаром.

– Яки були функції?

– В Богородичному я перебував на стабілізаційному пункті, у двох кілометрах від нуля. Бійців привозили з пораненнями, кровотечами, я їх стабілізував: накладав пов’язки, зупиняв кровотечі, ставив катетери, щоб у відносній безпеці для здоров’я відправити далі. На Харківському штурмі я був з усіма, ми йшли вперед і вперед. Ті 50 кілометрів я пройшов зі своєю 5-ю десантно-штурмовою ротою в перших рядах.

– Де ви були поранені?

– Під Бахмутом. Я був у складі резервно-штурмової групи, ми опинилися на лінії вогню, і нас накрило мінометом. Багато кого вбило, мені осколок залетів у правий колінний суглоб, зламав ногу Ті, хто мене винесли, побігли допомагати іншим. Три години я повз дуже повільно, поки наші мене не витягли.

Мене привезли в Костянтинівку, потім в Житомир, потім у Вознесенськ. Витягли осколок. П’ять місяців на милицях. Повернувся до своєї частини. Потім мене перевели в іншу бригаду. До фізичної роботи мене не залучають. Веду журнал, доглядаю хворих. Я виріс у посаді: був стрілком-санітаром, зараз – медсестра.

– Навіть не медбрат?

– Такої професії і посади немає. Попросіть людину, яка каже, що вона медбрат, показати трудову. Немає такого визначення – медбрат. Я не страждаю з цього приводу.

– Ви у філармонії виконали дві пісні – «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» і «Дивлюсь я на небо». Чому саме ці?

– Такі пісні неможливо вивчити за тиждень-два. Я їх вже знав, вже співав, готував до конкурсу імені Магомаєва, який мав відбутися в Україні. Але не склалося.

– Які у вас наміри стосовно співу, мистецтва і нашої філармонії?

– Хочу співати. Хочу брати участь в міжнародних конкурсах оперного співу. Дякую кіровоградській філармонії за можливість спробувати себе на великій сцені, бо філармонія – це серце музики міста й області. Це місце, де грають класику, справжню музику. А це головна музика.

Повторюся: я вперше співав у супроводі оркестру. Раніше – лише під «мінусівку». Коли під тебе підлаштовується оркестр, коли розумієш, що поряд двадцять прекрасних музикантів, і вони для тебе і під тебе грають, це неймовірно. Я про це мріяв. Мрії збуваються.

Хочу брати участь в наступних фестивалях «Травневі музичні зустрічі» в Кропивницькому. Співати і слухати учасників, бути частиною цього музичного дійства. Покличете – обов’язково приїду.