Олімпіада-2026. Тріумф особистостей

Перший тиждень Олімпійських ігор у Мілані та Кортіна завершився. Спочатку поділюся спостереженнями за головним медійним скандалом цих Ігор.

Непохитний Гераскевич

Про «Шолом пам’яті», через використання якого Міжнародна федерація бобслею та скелетону відсторонила українського скелетоніста Владислава Гераскевича від основних змагань (чотири тренування Влад успішно провів й навіть в останньому заїзді показав перший час), вже написано та сказано чимало. Ця тема на певний час стала головною не тільки в Україні, але й в світових ЗМІ.

Безумовно, це рішення втішило наших ворогів. Чи є в цьому вердикті російський слід? Можливо. Адже світовий спорт довго перебував під впливом російських грошей. Це дається взнаки й тепер: російських спортсменів допускають в нейтральному статусі, а в деяких видах їм навіть повертають всі права.

Ідеально було б, якби Гераскевич здобув медаль й гордо підняв над головою цей шолом на п’єдесталі або після фінішу, коли його дискваліфікація була б вже неможливою. Нині ж МОК таким чином вирішив унеможливити інші прецеденти, коли атлети йдуть проти системи та висувають власні умови. І хоча українця підтримали спортивні зірки, політики і прості люди, які уявлення не мають, що таке скелетон, фактично система виявилася сильнішою. Ніхто зі змагань на знак протесту не знявся.

Та й не треба цього робити, попри те, що такі заклики від прихильників радикальних рішень в Україні лунали. Вчинок атлета ще раз продемонстрував, наскільки важливими та впливовими є саме спортивні івенти. Думаю, що в жодній галузі такий протест не мав би такого резонансу й такої аудиторії. Це до питання: чого вони туди попхалися й навіщо витрачати гроші, якщо не боротися за медалі?

А Владислав Гераскевич, наголошу, під час війни став чи не найупізнаванішим та найпопулярнішим українцем не тільки у нас, але й в світі, отримавши державну нагороду – Орден Свободи та призові від бізнесменів. І якщо Влад піде в політику, підтримка з будь-якого боку йому гарантована. Але краще нехай залишається в спорті й на наступній Олімпіаді у Франції таки здобуде олімпійську медаль.

Що засмутило, то це показові демонстрації на вулицях, де всі в єдиному пориві вийшли підтримати та засудити. Це дуже щось нагадало…

У нас все ще є надія

Звісно, на багато медалей ми не розраховували. У нас на зимових Олімпіадах із нагородами завжди проблеми. Так що в більшості видів для українців переважає головний олімпійський принцип. Нині, на жаль, найслабкіші – наші представники у лижних перегонах, вони постійно опиняються серед кругових. Більшого, судячи з результатів сезону, ми очікували від Віталія Калініченка та Євгена Марусяка в стрибках із трампліну. Та кваліфікацію у стрибках із нормального та великого трампліну хлопці не пройшли, до тридцятки найкращих не потрапили. Двоєборці Дмитро Мазурик і Олександр Шумбарець, які спочатку стрибали з трампліна, а потім із урахуванням результатів бігли лижну гонку переслідування, виступили в міру власних сил. Дмитро фінішував 27-м, а Олександр 30-м із 36 учасників змагань.

Попри невисокі місця, все ж приємно було спостерігати, коли в гірськолижному спорті, де багато учасників змагань взагалі не фінішувало, тричі – в швидкісному спуску, супергіганті та гігантському слаломі – фінішу дістався Дмитро Шеп’юк. Настя Шепіленко фінішувала в даунгілі саме тоді, коли розбилася Ліндсі Вонн. Катерина Коцур була конкурентною в слоупстайлі, де не вистачило трохи складності для потрапляння в фінал. Тут Катя посіла 14-те місце. Після цієї відносної невдачі Катерина пообіцяла здивувати усіх в своїй улюбленій дисципліні фрістайлу – бігейрі. І таки здивувала. Дебютантка Олімпійських ігор із першого разу пробилася до фіналу й побореться за нагороди серед дванадцятки найкращих на планеті. Більшість українських атлетів про таке досягнення лише мріє.

Завжди очікуємо успіху в біатлоні, де маємо найбільші медальні олімпійські здобутки. Та нині наша команда це – переважно середняки, яким до лідерів далеченько. У першому виді програми – змішаній естафеті, все ж був міні-шанс. Але із жінок не змогли стартувати Юлія Джима та Христина Дмитренко, а Олександра Меркушина з Оленою Городньою значно поступалися суперницям ходом при непоганій стрільбі. У чоловіків гарно працювали лижі. Та три промахи Дмитра Підручного відразу відкинули команду на 11-те місце. Віталій Мандзин при одній хибі провів гарний етап і підняв нас до чільної шістки. А все, на що вистачило дівчат, – це восьма підсумкова позиція. В індивідуальних гонках пробиватися навіть до двадцятки найкращих нікому не вдалося. І це при тому, що Підручний з Мандзиним начебто цілком конкурентноспроможні. Але не дуже вдала стрільба зводить нанівець усі зусилля. У жінок перспективними з точки зору потрапляння до масстарту виглядали 17-те та 18-те місця в індивідуальній гонці Олександри Меркушиної та Христини Дмитренко. Але те, що в спринті, де Меркушина стала 42-ю, а Дмитренко – 54-ю, найкращим вже було 24-те місце досвідченої олімпійської чемпіонки 2014 року Юлії Джими, – факт красномовний.

Санкарі, випробувавши непростий трек в особистих змаганнях (тут найкраще за інших виступив дует Олени Стецьків та Олександри Мох, який посів сьоме місце), чудово проявили себе в командній естафеті. В останньому виді програми із санного спорту Юліана Туницька, Ігор Хой та Назарій Кочмар, Андрій Мандзій та фінішерки Олена Стецьків і Олександра Мох посіли сьоме місце. І ці два результати саме в санному спорті поки є найкращими для України на цій Олімпіаді.

Після чудового виступу на чемпіонаті Європи Кирило Марсак, який є єдиним представником України в фігурному катанні, натхнено відкатав коротку програму на Олімпіаді. Одинадцяте місце при вдалому виступі в довільній програми відкривало для українця гарні перспективи. Тим більше, що суддівство справляло враження об’єктивного. Але вечір довільної програми у фігуристів не став шоу майстерності, а перетворився на парад помилок практично усіх найсильніших фігуристів. Не впорався з хвилюванням й українець, який відкатався погано й за підсумками двох програм став лише 18-м. Та головна сенсація цього вечора, якщо не всієї Олімпіади,  була ще попереду.

Очікувані та несподівані герої

Коли швейцарець Франьо фон Аллмен виграв перше золото цієї Олімпіади в змаганнях зі швидкісного спуску, залишивши позаду головного фаворита та співвітчизника Марко Одерматта, багато вважали це несподіванкою. Хоча саме ван Аллмен був чинним чемпіоном світу в цьому виді гірськолижного спорту. Що потім Франьо забере ще два золота, ніхто передбачити не міг. Правда, в командній комбінації, де один учасник мчить даунхілл, а інший – звичайний слалом, швейцарець посів лише четверте місце в швидкісному спуску. Та його партнер Тангу Неф в слаломі виконав спробу життя, що дозволило за загальним часом випередити усіх конкурентів. А в супергіганстському слаломі Франьо знову, здавалося, не був найшвидшим, але він виявився найефективнішим з точки зору подолання дистанції, що й принесло йому третє золото. Франьо – третій гірськолижник в історії, після Яниці Костелич (Ігри в Солт-Лейк-Сіті 2002 року) та Жан-Клода Кіллі (Гренобль-1968), кому вдалося здобути три золоті медалі на одній Олімпіаді. Крім того, фон Альмен – перший чоловік-гірськолижник із таким досягненням з 1968 року.

Та всього цього могло не бути. У 17 років Франьо втратив батька, який був його опорою й брав на себе усі його витрати. А гірськолижний спорт – справа не дешева. Необхідних коштів не було, й хлопець спробував зібрати необхідних 16 тисяч швейцарських франків за допомогою краудфандінгу. Ця ідея спрацювала, кошти зібрали. Перспективний спортсмен продовжив тренування. А вже наступного сезону результати юного гірськолижника поліпшилися настільки, що він отримав державне фінансування. І Франьо почав перемагати на молодіжному рівні, а потім і на дорослому.  Як наслідок фон Аллмена досягнув феноменального успіху.

Якщо ж вже завершувати тему гірськолижного спорту в цьому звіті, то зазначу, що в гігантському слаломі, де фон Аллмен не виступав, золото в легендарного швейцарця Одерматта відібрав представник Бразилії Лукас Піньєйро Браттен. Це перша в історії Олімпіад нагорода спортсмена південної Америки. У цього хлопця шлях до золота виявився ще важчим. Через конфлікт із норвезькою федерацією, яка забороняла атлетам мати особистих спонсорів, Лукас вирішив завершити свою кар’єру в 23 роки.  Та через рік повернувся вже під прапором Бразилії, адже його мати – бразилійка. І він до шести років зростав у країні футболу та карнавалу. Та батько-норвежець через суд повернув право виховувати сина вже в Норвегії. А у вісім років хлопчик захопився гірськими лижами й розпочав свій шлях до головного тріумфу. Олімпіаду в Пекіні Лукас провалив, а наступних чотири роки стали визначальними. Став бразильцем, переїхав у Мілан і здобув титул олімпійського чемпіонома, промчавши в першій спробі так швидко, що сам Одерматт програв цілу хвилину. В другій спробі потрібно було просто не розтринькати перевагу.  Браттену це вдалося. А Одерматт повертається додому без індивідуального золота.

Інші головні герої

Тут в пантеоні – неперевершений норвезький лижник Йоханес Клебо. Три старти, три перемоги, восьма золота олімпійська нагорода й повторення рекорду за кількістю золота співвітчизників Маріт Бйорген  і Бьорна Делі та легендарного винахідника конькового ходу, шведа Гунде Свана. Та попереду була ще естафета. І Йоханес став абсолютним рекордсменом!

У жінок в лижних перегонах просто в домінуючому стилі в скіатлоні та гонці з роздільним стартом перемогла шведка Фріда Карлссон. А другою двічі фінішувала Ебба Андерсон.  І сумнівів у тому, що шведки заберуть золото в естафеті, не було майже ні в кого.

Та на другому етапі Ебба двічі впала, зламала лижу й мусила їхати на одній лижі, допоки тренери не дали другу. У підсумку відставання від лідерів – понад дві хвилини. Просто героїчними зусиллями Фріда Карлссон та Йона Сундлінг витягнули «Тре Крунур» на друге місце. Шведкам не вдалося наздогнати тільки норвежок. Та не думаю, що, перебуваючи в такій феноменальній формі, Карлссон задоволена цим сріблом. Хоча попереду – командний спринт і марафон на 50 км, шанси зібрати більшу золоту колекцію в Фріди залишаються.

До речі, по два золота на цій Олімпіаді вже здобули також представники Франції  Жюлі Сімон та Кантен Фійон-Має в біатлоні, Макс Лангенхан та Джулія Таубіц зі збірної Німеччини в санному спорті, словенець Домен Превц, який все ж підтвердив своє домінування в стрибках із трампліну, американський ковзаняр Джордан Шольц, який з олімпійськими рекордами виграв забіги на 1000 та 500 метрів і нідерландський шортрекіст  Йєнс ван’т Ваут.

Виділю в цьому переліку мультимедалістів італійську ковзанярку Франческу Лоллобриджиду. Вона – далека родичка  легендарної італійської кинозірки Джини Лоллобриджити. Та після того, що зробила в Мілані, Франческа стала не менш відомою італійкою, ніж бабуся. Вони встигли зустрітися, коли у Франчески вже були срібло та бронза Пекіна на 3000 метрів і в масстарті.

А на ковзани майбутня героїня Італії стала в 14 місяців, бо батько був ковзанярем. Потім в її житті трапився  мононуклеоз, з яким вона боролося три роки. Майбутня зірка повернулася ще сильнішою й перемагала в усіх можливих змаганнях роллерів. Однак в 2017 році Лоллобриджида остаточно перейшла в ковзанярський спорт.

Франческа дебютувала на Олімпійських іграх ще у 2014 році, але без особливого успіху. А ось в Пекіні – я сам бачив – Лоллобриджида виборола срібло на дистанції 3000 м, а потім ще й бронзу у масстарті. У травні 2023-го року Франческа народила сина Томмазо. Але не могла пропустити Олімпіаду в рідній Італії. І в день свого 35-іччя Лоллобриджида для багатьох несподівано виграла з олімпійським рекордом золото на дистанції 3000 метрів. І щаслива побігла на трибуни, щоб поділитися цією радістю із сином. А за декілька днів Франческа взагалі здійснила те, що задавалося неймовірним. Вона в 35 років знову з олімпійським рекордом здобула перемогу ще й на 5000-метрівці, випередивши найближчу суперницю на 0,10 секунди!

Але є на цих Іграх ще одна феноменальна італійка. 35-річна  Аріанна Фонтана встановила тут епічний рекорд. Аріанна в шортреку виборола медалі на шести Олімпіадах поспіль.  Всього в її колекції тепер – 13 нагород різного гатунку.

Найбільш сенсаційним чемпіоном наразі є Михаїл Шайдоров із Казахстану. Він виграв змагання в чоловічому одиночному фігурному катанні, де помилявся трохи менше, ніж інші. Про рівень виконання та хвилювання на цих змаганнях свідчить те, що після короткої програми майбутній олімпійський чемпіон посідав лише п’яте місце без особливих шансів на п’єдестал. Та це був найфартовіший вечір в житті казахського фігуриста.

Головним же невдахою Олімпіади поки можна вважати іншого фігуриста – Нікіту Малініна. Американець до цього виграв усе, що тільки можливо, стрибав шалену кількість четвертних, майже нне помиляючись. Після короткої програми його перевага над найближчим суперником виглядала вражаючою.

Але довільна в Мілані стала найгіршою в житті Малініна, який примудрився посісти лише восьме місце. Ну й прорив із дев’ятого місця до бронзи японця Шуна Сато також виглядає неймовірним. Єдиним, хто зберіг свою позицію після короткої програми, – ще один японець, срібний призер цієї Олімпіади Юма Кагіяма. Це також особливості саме олімпійських змагань, де нерви не витримують, здавалося б, у найстійкіших атлетів. А феноменальне повернення також сталося в фігурному катанні. Мова про – тепер уже можна сказати напевне – геніального фігуриста  Гійома Сізерона. Він виграв Оліміпіаду чотири роки тому з Габрієлою Попадакіс. Шансів у танцях на льоду проти французів не було ні в кого. Після олімпійського тріумфу пара чемпіонів розпалася. А згодом Габрієла випустила автобіографічну книжку, в якій звинуватила саме Гійома чи не у всіх своїх життєвих проблемах. Сізерон подав до суду, Попадакіс відсторонили від коментування Олімпіади, адже Гійом вирішив повернутися. І вже з новою партнершою, Лоранс Фурнь-Бодрі, знову став олімпійським чемпіоном. А перед Олімпіадою «Нефтлікс» випустив документальний серіал саме про танці на льоду. Цікаво, а хто з олімпійців стане наступним героєм серіалу? Змагання триватимуть ще тиждень, нас очікує ще маса цікавих подій. Побачимо, що буде далі.