День морської піхоти Україна відзначає 23 травня. Цього року глава держави зустрівся з воїнами у столиці, привітав зі святом, вручив нагороди. У вітальній промові президент зазначив, що морські піхотинці – одні з найбільш сильних та справді гордих складових Сил оборони, які проявили себе надзвичайно сміливо в боротьбі за українську незалежність. І наголосив, що інші підрозділи можуть покладатися на українську морську піхоту.
Серед запрошених на урочистості до столиці був наш земляк Анатолій Коваленко. Ми зв’язалися з матросом Коваленком (військове псевдо Ящір) телефоном, привітали і поставили кілька запитань.
– Анатолію, розкажіть про свій шлях до морської піхоти.
– На початку повномасштабного вторгнення у військкоматі лише записали мої дані. Тому коли мої товариші створили добровольче військове формування «Чорний Ворон», я до них долучився. Брав участь у всіх оборонних заходах Кіровоградської області.
З військкомату час від часу телефонували, говорили, що їм потрібні або медики, або інші спеціальності, на яких я не знався. Коли запропонували морську піхоту, я пішов. Після відбору нас відправили на навчання у Британію. Потім я потрапив у 35-ту бригаду 88-го батальйону. Так став морпіхом.
– Поясни мені – людині, що не знається на військовій справі: як піхота може бути морською?
– Морська піхота належить до елітних військ. Вона всюди: на суші, на морі і в повітрі. Морські піхотинці підкорюють всі стихії. Не всіх туди беруть. Якщо взяли, то є особливі вимоги. Це фізична витримка, мозок має бути на місці, морально треба бути готовим до виконання завдань. Взагалі завжди бути гідним.
– Вас навчали британці три роки тому. Зараз ви могли б навчати воювати європейців?
– Ну якщо в України зараз хочуть купувати військові технології, це багато про що свідчить. Так, ми маємо певний досвід, можемо ділитися ним з європейськими колегами. Нас навчали і тактиці, і медицині, і збереженню життя за українськими вимогами, враховуючи сучасну війну.
Зауважу, що мені було легко навчатися. Далося взнаки моє багаторічне захоплення туризмом і альпінізмом, здатність витримувати навантаження, орієнтуватися на місцевості. Звідси і Ящір.
– На яких напрямках був ваш підрозділ?
– Донецьк, Херсон, Вугледар, Курахове, Кринки. Де гарячі точки, там морська піхота.
– Яке воно, братерство морської піхоти?
– Мабуть, як у всіх: підтримка, взаємодопомога. У нас всі, в основному, розсудливі, привітні і, головне, вмотивовані.
– А ще красиві. Судячи із загального фото на вітанні президента, вас відбирають ще й за фізичними ознаками.
– То так здається. Різні люди є: і маленькі, і пухкенькі. Головне, щоб людина була хороша.
– Що для вас найскладніше, найстрашніше?
– І складно було, і страшно не раз. Для мене найскладніше бути без родини. Найважливіше – мати родинний тил, людей, які в тебе вірять, чекають на тебе. Мені з цим пощастило. До мене часто, починаючи з 23-го року, приїжджає дружина Юля. Вона з тих дружин, що буде подавати патрони. І донька Ліза була в нашому розташуванні, і навіть теща.
– Чим ви займаєтеся під час відпусток?
– Відпустки завжди мало. І це постійна метушня: машину відремонтувати, кран поміняти, умовно, лінолеум перестелити. А ще приділити увагу рідним. Люблю проводити з ними час. І мої жінки дуже смачно готують, люблю все домашнє.
– Щось дратує у Кропивницькому? Наприклад, здорові чоловіки у кав’ярнях.
– Я намагаюся про це не думати, відсторонитися від цього. Навіщо мені нервувати ще й під час відпустки? Друзі, родина, своя мушля.
– Нерідко в інтерв’ю військові нарікають на командирів – неграмотних, безрозсудних. Як у вас з ними?
– В нас чудове командування, починаючи із сержантського складу і до комбата. Тих, хто вище, не знаю, але всі достойні. З цим нам пощастило.
– Ви у розмовах між собою звинувачуєте у чомусь президента?
– В жодному разі. Це президент нашої країни, його законно обрав народ. І адекватним людям зрозуміло те, що не він розв’язав війну.
– Щодо рекрутингу. Вам же потрібні бійці?
– Так, потрібні. Запрошую до нас у морську піхоту. Хочете захищати країну у числі гідних, мужніх – ласкаво просимо! Потрібні люди з головою, руками. Коли є можливість вибору, краще цим скористатися, а не чекати, коли спіймають на вулиці. Є водійські права – можеш бути водієм, добре граєш у комп’ютерні ігри – сідай за БПЛА. Всіх обучать необхідному, підтримають. А згодом і берет вручать.
– В морській піхоті берети вручають, а не видають?
– Саме так. Мені вручили через два роки служби. Це треба заслужити. У морпіхів є традиція: після вручення берету треба 33 рази штовхнути землю – віджатися від підлоги.
– Про що мрієте? Відповідь очевидна, але все-таки.
– Всі хочуть додому. Щоб війна скоріше закінчилася. І обов’язково перемогою. Ми разом її досягнемо. Вірю, що мрії збуваються.
– А які плани?
– Не можна зараз планувати тривале післявоєнне, мирне життя, не на часі. План у всіх один – повернутися до родини.
Леся Карнаух на міжнародній конференції: ДПС змінює філосо-фію роботи – від...