Скрипка плакала й сміялась

14:26
0
942
views

Так дійсно було 21 березня в театрі ім. Кропивницького, адже в рамках всеукраїнського туру зі своєю авторською програмою «Світ очима скрипаля» виступав відомий музикант Святослав Кондратів. Відверто можу сказати, що той, хто не був на цьому концерті, має дуже сильно пожалкувати.

Святослав почав займатись музикою в 6 років, закінчив львівську музичну десятирічку, а потім музичну академію. Як зізнався під час концерту сам скрипаль, його першими слухачами були звичайні дворові пацани. «Гей, скрипалю, а ну йди сюди! Заграй нам!» – і він грав. А потім була робота в декількох музичних колективах і пошуки себе, свого стилю й своєї музики.

Перша частина всеукраїнського туру «Світ очима скрипаля» відбулася восени 2017 року, вони побували з концертами у 10 містах Західної України та у Вінниці. Зараз продовжують виступи вже в Південній та Центральній Україні. Програма цих концертів складається повністю з власних творів Святослава Кондратіва. Він багато подорожує й у кожній країні знімає відео, до якого пише музику, і складається розкішна картинка, яка максимально передає почуття автора. На превеликий жаль, концерт у Кропивницькому не зміг передати цих відчуттів, адже в нас нема великого світлодіодного екрану, розповіла концертний директор Святослава Людмила Шорошева. Оренда його дуже дорога, і це знач­но вплинуло би на ціну квитків. На мій суб’єктивний погляд, відсутність відеоряду зовсім не завадила слухачам. Кожен міг заплющити очі й представляти собі пекучі піски Сахари та сучасний Нью-Йорк, замріяну Венецію та неперевершену гостинну Барселону, любов усього життя музиканта – Львів і веселі кабаре Одеси…

Концерт був дійсно чудовим. І сам Святослав, і його музиканти (два гітариста, клавішниця та ударник) виклались навіть більше, ніж на 100 відсотків. А потім, після концерту, Святослав із задоволенням підписував усім бажаючим свої диски, які можна було придбати тут же, у фойє театру, і нікому не відмовив у проханні зробити з ним фото.

Незважаючи на те, що музиканти одразу ж після концерту мали від’їжджати до Черкас, де в них наступного дня був черговий виступ, час для ексклюзивного інтерв’ю нашому виданню Святослав все ж таки знайшов.

– Пане Святославе, старше покоління звикло до того, що скрипаль – це обов’язково чорний фрак, метелик, струнка постать, і літає рука зі смичком. Сучасні музиканти грають по-іншому. Чи змінилась якість виконання зі втратою такої консервативності?

– У мене теж літає (сміється)! Статика завжди легша, ти став, як вкопаний, і граєш, а тут треба увагу концентрувати на всьому, бо ти ж ходиш, пританцьовуєш. У виконавському плані це набагато легше, але в плані репертуару – він не такий важкий, мабуть, в порівнянні з класичними творами, і це дозволяє якось міксувати це все й досягати хорошого результату.

– З кого почалась така свобода виконання – з Ванесси Мей чи, може, з наших Василя Попадюка, Остапа Шутка?

– Я думаю, що набагато раніше це все було. Можна навіть заглибитись в історію. Раніше як було? Ось візьмемо Сарасате, наприклад, або Паганіні. Вони були скрипалями, які самі писали музику й самі виконували. Тоді були такі традиції. Це були такі скрипалі – і композитори, і шоу­мени. Людина, яка пише музику й сама виконує, її інтерпретує інакше, ніж усі інші виконавці. А потім уся академічна школа, так би мовити, звузилась до самого виконавства. Вона пішла таким шляхом, що дуже мало виконавців пишуть музику для скрипки. Тобто розділилися: композитори окремо, виконавці теж. І це накладає певну несвободу: ти ж не писав цей твір і не знаєш, як можна його розкрити. Композитор має право на будь-яку інтерпретацію, а ось виконавець трохи обмежений… Я думаю, що така свобода почалася ще з тіх часів, з тих скрипалів, які самі писали, самі грали, і вони були тоді теж сучасні, правда? Це для нас вони вже класики (сміється).

– Наш час – це час змішення жанрів, і в музиці теж. Дуже рідко можна почути, наприклад, чисту, академічну класику. А як це вплинуло на репертуар для скрипки?

– Це, знову ж таки, чисті штампи. Що було класикою в ХІХ сторіччі? Тодішні ж композитори не називали себе класиками. Все зараз буде мінятись, і всі наші поняття про класику теж дуже швидко поміняються. Вони вже зараз міняються! Класична музика в недалекому майбутньому отримає зовсім інші витоки, яких ніхто й не очікує. Це я кажу як людина, яка пише музику й відчуває її, в якої багато друзів-композиторів сучасних. Тобто зараз усі в страшенному пошуку, і що буде, скажімо, років через п’ять, ніхто не знає. У класичній музиці – так це точно.

Ну а мікс жанрів завжди був. Візьміть, наприклад, Верді. Він теж був новатором у опері, почав мікшувати народні мотиви якісь, і ніхто його не сприймав спочатку, мовляв, що це таке – це нетрадиційно, де класичні, біблейські теми? А він брав сучасні сюжети. Тобто мікс – це завжди те, що дозволяє привнести новизну, рухати музику далі й бути сучасним і затребуваним. А класика традиційна, законсервована вимагає такого ж слухача. Як музикант, я розумію, що, якщо зосередитися тільки на класиці, аудиторія буде з кожним роком все меншою й меншою. Треба старатися мікшувати.

– А як ви прийшли до вашої унікальної манери виконання?

– А чим вона унікальна? (Сміється.) Вона просто моя, така, як я, напевно. Я себе почуваю вільно зі скрипкою. Ця музика сучасна, ритмічна, з якимись танцювальними мотивами, і я собі не можу уявити, що я стою, як вкопаний, і граю якусь таку нудну музику. Це був би нонсенс! Може, якби я виконував би Моцарта чи Гайдна… Хоча того ж Моцарта зараз треба виконувати геть інакше! Навіть мій педагог у львівській музичній академії завжди казав, що зараз Баха грають не так, як сто, і не так, як тридцять років тому. Це вимога часу.

– Сьогодні ваша програма цілком складалась з ваших творів. А чи пишуть композитори зараз музику спеціально для скрипки?

– Звичайно, пишуть сучасні композитори. Але в такому жанрі, як у мене, не пише ніхто. Я в Україні єдиний скрипач, який працює в жанрі pop-violine, який сам пише й виконує свою музику. Поки що в нас таких нема. Може, будуть з часом, але це надзвичайно цікаво. Дивіться, люди приходять, і вони не знають цієї музики, і це їм цікаво, вони отримують задоволення. Я дуже люблю класичну музику, але зараз людям потрібно інше, обов’язково треба їх зацікавити цим. І для мене це велика радість, що я можу писати й на сцені це виконувати.

– Ви багато гастролюєте. Чи відрізняється публіка в різних містах і країнах? Адже є міста, так би мовити, консерваторські, зі старими традиціями, коли музиці вчать змалку, а є такі, де класична музика, скажімо так, на останніх ролях.

– В принципі на концерт приходять люди, які люблять музику. Тобто в місті на концерт йде підготовлена публіка, але, звичайно, є якийсь відсоток людей, які, скажімо так, випадково попадають. Але це не в кожному місті. Тому публіка відрізняється в різних містах. В одному з міст – не пам’ятаю, чи в Мелітополі, чи в Херсоні, - публіка була така незвична, дуже весела, реагувала, так би мовити, не академічно, але їй дуже сподобалось. Люди черпають емоції на концерті, відпочивають, заряджаються – і це добре. Це такий жанр, який охоплює і професіоналів, і просто любителів музики, і навіть людей, далеких від неї.

– Сьогодні одна з ваших дуже чуттєвих композицій називалася французькою Elle – «Вона». А чи приходилось вам коли-небудь грати для однієї-єдиної слухачки? Якщо так, то що ви грали?

– (Сміється.) Перед мамою, напевно. Колись виступав перед нею кожен день. Мама чула весь мій репертуар! Ну а насправді наша професура нас вчила, що неважливо, скільки людей у залі, і цей тур це показує. Є зали аншлагові, є не настільки заповнені, але для мене, дійсно, не має значення, якщо навіть він буде напівпорожній. Адже я знаю, що наступного разу він буде повним, бо це тільки перший тур.

Дійсно, Святослав правий. Адже, і я в цьому впевнена, ті кропивничани, хто був на цьому концерті, не тільки самі прийдуть на наступний, але ще й друзів приведуть. Тому виникає пропозиція до організаторів цьогорічного фестивалю «Кропивницький» – а чи не зробити вам концерт Святослава Кондратіва однією з його родзинок? Він і його колектив із задоволенням приймуть запрошення.

Фото Павла Волошина, «УЦ».

Ольга Березина

Ольга Березина

Литредактор.