Без десяти сто…

15:46
0
315
views

Есть в мире такие люди, которые за свою жизнь успевают примерить на себя различные амплуа, охватить своим вниманием большое количество людей, несколько раз добиться немалых высот. Наш земляк Владимир Петрович Шурапов именно такой. 12 октября в театре Кропивницкого он в кругу близких и коллег отметил своё 90-летие. Почему именно в театре? Да потому что огромную часть себя и своего творчества он оставил именно в этом храме искусства, проработав в нем с 1993-го по 2013 год завлитом.

 

Владимир Шурапов родился в бабье лето 3 октября 1928 года в тогдашнем Зиновьевске. После войны служил в десантных войсках, окончил истфак Одесского национального университета им. И.И.Мечникова.

Об удивительной судьбе и памяти Шурапова в своем поздравительном выступлении упомянула заведующая отделом искусств библиотеки им. Чижевского Светлана Ушакова: «Думаючи про Шурапова, задаєшся питанням – звідки в нього такий харизматичний характер і така енергія, щоб популяризувати театр, видавати книжки? Сьогодні на фотовиставці, присвяченій ювілею, я побачила унікальну фотографію 1916 року, де тато й мама ювіляра в театральних костюмах. Його рідні ще до того, як він з’явився на світ, захоплювались театром. Все життя людина жила в нашому місті та працювала на це місто.

Тепер ще один аспект. Є такий проект “Голоси з війни”. На сайті бібліотеки ви знайдете його розповідь. Володимир Шурапов залишився тією дитиною, яка пам’ятає кожну секунду окупації, ту вулицю Шевченка, ті підводи, на яких вивозили військовополонених. Це неймовірні розповіді. Він розповідає, що комендатура, яка знаходилась на площі, отримала завдання підірвати її. І от 7 листопада вони з хлопцями (а він був наймолодший) хотіли зробити якусь акцію і ніяк не могли нічого придумати. Аж ось поклали замотану в газету цеглину і написали латинською “динаміт”. Потім збоку дивилися, як перелякані німці звідти драпали, і сміялися. А наступного дня перших сто містян, які йшли через цю площу, взяли в заручники та розстріляли…»

Немалый вклад Владимир Петрович сделал и в развитие региональной журналистики – писал для газет «Заря коммунизма», «Кировоградская правда», был корреспондентом областного радио, старшим редактором областного телевидения. Он первым создал клуб краеведов и принимал участие в написании «Історії міст та сіл УРСР». В 1974 – 1991 годах работал помощником главы областного совета.

Автора рассказов, пьес, песенных текстов, 40 статей в «Енциклопедію сучасної України», переводов, члена всемозможных журналистских, литературных и театральных сообществ, лауреата премий им. Ястребова, Винниченко, Маланюка, заслуженного работника культуры Украины поздравляли по-домашнему тепло и уютно. Чтобы встреча не была официозной, главный режиссер нашего театра Евгений Курман срежиссировал ее в формате домашней гостиной. Сидя на уютном диване у столика с торшером, Владимир Петрович с супругой Ниной Николаевной как бы встречали гостей.

Одним из них стал заведующий мемориальным музеем им. Кропивницкого Николай Галицкий, который резюмировал свое поздравление поэтическими строками: «Без десяти сто – це ще не вік, аби за цим був путній чоловік».

Директор мемориально-литературного музея им. И. К. Карпенко-Карого Екатерина Лисняк поделилась практически личным: «Наша дружба з родиною Шурапових триває вже 25 років. Чому я кажу з родиною? Тому що Володимир Петрович і Ніна Миколаївна – це дві частинки одного цілого, і вони нероздільні. Ми мали можливість приходити до нього додому, як до себе. Він став нам батьком, другом, радником. Багато дав і нашому музею, і особисто нам. Завжди, коли ми приходили в гості до Шурапових, нас зустрічали гарною пляшкою вина, цукерками, завжди були цікаві бесіди і взагалі складалось враження, що це рідні нам люди».

Поздравить юбиляра специально из Хутора «Надія» приехала вдова правнука Карпенко-Карого Валентина Тобилевич. Вспоминала, что Шурапов всегда безотказно помогал ей во всех творческих начинаниях.

Праздник не удался бы без песен, которые Владимиру Петровичу подарили актеры театра – Елена Табак, Олеся Бушмакина, Александр Ярошенко и Евгений Скрипник. Алексей Дорошев прочел рассказ Шурапова «Мої лелеки», который у многих гостей вызвал слезы.

Собравшиеся договорились тем же составом обязательно отметить 100-летие Владимира Петровича Шурапова – так что ждите нового материала.

Фото Инны Додоновой.

Маша Ларченко

Маша Ларченко

Журналіст «УЦ».