«Історія – це дуже глобальне поняття»

13:49
779
views

Директор Благовіщенського НВК №2, вчитель, який ввійшов у топ-10 Global Teacher Prize Ukraine, Олександр Чучаєв викладає всесвітню історію для десятикласників у проєкті «Всеукраїнська школа онлайн» від Міністерства освіти і науки України.

Про історію та вчителювання з Олександром Чучаєвим спілкувалася журналістка «УЦ».

– Олександре, як відбувається викладання у «Всеукраїнській школі онлайн»? Які особливості цієї платформи?

– Ця платформа почала свою роботу наприкінці 2020 року, але наповнення її розпочалося значно раніше – на початку листопада. Я був у хвилі перших вчителів, яких запросили долучитися до розробки матеріалів для всіх класів. Спочатку ми пройшли навчання щодо того, як наповнювати курс та які мають бути уроки, потім вивчали акторську майстерність у роботі перед камерою, тому що ми всі – звичайні вчителі, які працюють у класах, і особливого досвіду роботи на камеру не мали. Після цього було навчання з інклюзивності – розроблення уроків, доступних для дітей усіх категорій. Далі нам сформували команди супроводу. Мені допомагають методист, експерт Українського інституту розвитку освіти, літредактор, людина, яка відповідає за перевірку інклюзивності,і менеджер, який керує всім цим процесом.

Уроки ми пишемо наступним чином. У мене є календарне планування, погоджене Міністерством освіти та Українським інститутом розвитку освіти. Відповідно до цього плану та програми закладів загальної середньої освіти, я розробляю урок таким чином, щоб розповісти про основні тенденції за 7-10 хвилин, тому що хронометраж кожного уроку не має перевищувати 10 хвилин. Написавши текст уроку, я передаю його методисту. Він вичитує та вносить до нього правки. У середньому на один урок їх виходить близько 100-120 – літературних, змістових тощо. Коли методист погодив текст, ми передаємо його експерту, який опрацьовує зміст матеріалу на його відповідність програмі та доступність для сприйняття учнів. Після цього я розробляю візуальну частину уроку: відеохроніки та фрагменти, світлини, карти, схеми – загалом увесь необхідний візуальний ряд. Далі знімаємо відео. Зйомки проходять дуже швидко. Це, мабуть, один із найлегших етапів у всьому процесі. Згодом на спеціальну систему приходить відео з усіма вставленими матеріалами. Ми його переглядаємо, вносимо правки, редагуємо, і потім воно виставляється на платформу.

Окрім цього, я розробляю конспект уроку, де розписую основні дати та події, а також даю різні творчі та аналітичні завдання, які формують певні компетенції на роботу з картами, термінологією, роздумами тощо. Учні їх опрацьовують самостійно. Також по кожному з уроків створюю тести на закріплення матеріалу.

– До цієї платформи може мати доступ будь-який учень?

– Так, і не тільки учень, а й вчитель і будь-який бажаючий може стати слухачем. Зареєструватися дуже просто – буквально 1-2 хвилини. Після цього можна обрати будь-який курс та предмет, який вам потрібен, з 5 по 11 клас. Усе це цілком безкоштовно.

– Скільки учнів дивляться ваші уроки? Чи є зворотній зв’язок від них?

– Так, зворотній зв’язок є від учнів із моєї школи та від знайомих. На платформі ми не вказуємо власної електронної пошти, тому почитати відгуки від інших слухачів змоги немає. Перегляди відеоуроків регулярно сягають 5-6 тисяч, тобто кількість слухачів чимала.

– Які методи викладання використовуєте і в своїй школі, і під час онлайн-уроків?

– У живому форматі дозволити собі використання якихось методик можна більше. Я, наприклад, дуже люблю комікси, і в школі зі своїми учнями структурую інформацію за допомогою них, а також, застосовуючи ментальні мапи, блок-схеми, скетчноутинг тощо. Таким чином використовую різні методики, щоб ефективно працювали і ліва, і права півкулі мозку й можна було краще запам’ятовувати певну інформацію.

У відеоуроках я спонукаю дітей до того, щоб вони брали маркери і за моєю розповіддю робили кольорові блок-схеми, чи то ментальні мапи, таблички… У фрагментах уроків ми вставляємо коротенькі комікси, щоб діти у вигляді картинок могли запам’ятати ту інформацію, яку ми передаємо. Часто використовую техніку асоціацій, а також зв’язку із сучасністю. Викладаючи всесвітню історію, я намагаюся підтягнути її до сьогодення й пов’язати з Україною. Наприклад, у курсі 10-го класу ми вивчаємо міжвоєнний період між Першою та Другою світовими війнами й аналізуємо, які помилки людство допустило в процесі відходу від Першої світової й підходу до Другої світової війни. Насправді ж деякі з цих помилок людство повторює й сьогодні. В уроках я звертаюся до роздумів видатних особистостей, їхніх цитат, історичних анекдотів, карт. Це методики, які я використовую у звичайному класі й намагаюся трансформувати у формат відеоуроку.

– Як викладаєте суперечливі моменти світової історії?

– Таких моментів є багато, але як вчитель я не маю права викладати власні судження стосовно тих чи інших подій. Тому намагаюся максимально показувати різні точки зору західних і вітчизняних істориків, щоб вималювати всебічну картину, а учні мають сформувати власне бачення. Або ж обходжу якісь гострі та проблемні точки, спонукаючи учнів самостійно проаналізувати та вивчити інформацію. Таким чином, якщо ми можемо показати якусь тему з усіх боків, то авжеж ми робимо це. Але, якщо ми обмежені в певній нормативній та доказовій базі, то намагаємося уникати подібних питань, аби не викликати порожніх дискусій і популізму.

– Чи можете назвати кілька найцікавіших, на ваш погляд, суперечливих історичних фактів та прокоментувати їх не як учитель, а як історик?

– Цікавим є питання причин Другої світової війни. Їх було чимало. Після Першої світової війни була введена Версальсько-Вашингтонська система й заснована Ліга націй як організація, яка мала слідкувати за порядком у світі, щоб не виникало глобальних конфліктів. Але ні ця організація, ні ця система не впоралися зі своїми функціями й дали можливості для розвитку агресії радикальних політичних напрямків у Європі. Ще один спектр причин – економічний. Варто пригадати, що на той момент була Велика депресія, і кожна країна думала виключно про свої справи та економіку. Також не будемо забувати про людей, які пережили Першу світову війну та абсолютно не хотіли повторення такої історії, тому Гітлера вони не сприймали як ворога. Вони хотіли миру, а не війни, але, на жаль, це бажання все ж таки привело до того, що визрів конфлікт, і виявився він значно більшим, ніж Перша світова війна. Можна сказати й про позицію деяких країн, наприклад США, які зацікавилися більше своєю внутрішньою діяльністю, але відкинули зовнішні впливи, оголосивши політику ізоляціонізму, не втручалися в ситуацію інших європейських держав і не звертали увагу на те, що роблять Гітлер із Муссоліні у світі.

Тож факторів було дуже багато. Привід можна знайти завжди. Він може бути як штучний, так і природній. А от причини знаходяться значно глибше, їх потрібно шукати, і, мабуть, до кінця ми ще всіх моментів не розуміємо. Тут є як особисті, так і глобальні, геополітичні, економічні та внутрішньополітичні причини.

Окрім цього, Другу світову війну зазвичай розглядають тільки в контексті Європи, забуваючи, що її зародки з’являлися й поза її межами. Це і Африка, і Далекий Схід. Наприклад, у 1931-му році японці напали на Китай і «відтяпали» частину його території, а в 1937-му році розпочали проти Китаю повноцінну та повномасштабну війну, і китайські та багато інших істориків стверджують, що саме 1937-й рік є початком Другої світової війни. Не напад Гітлера на Польщу у 1939-му, а саме напад Японії на Китай, який до максимуму накалив ситуацію в Європі та світі загалом. Таким чином визначення хронології Другої світової війни – один із моментів, який можна вважати суперечливим.

Або ж – формування Берлінського пакту, коли Італія з Німеччиною підписали союз. Після нього був ще й Антикомінтернівський пакт, а пізніше – Троїстий пакт між Берліном, Римом і Токіо, коли об’єдналися три найбільш радикальних режими світу. І чому Європа мовчки спостерігала, намагаючись умиротворити агресора та вважаючи, що це їм вдасться, теж є вельми суперечливим моментом. Але він відбувся, ці події пройшли, і ми можемо їх розглядати як граблі, на які не потрібно стати.

Під час курсу ми даємо чітке уявлення, що історія – це дуже глобальне поняття, і її треба аналізувати з багатьох позицій. Загалом я сприймаю історію цілісно, як людський організм. Якщо в нас виникла якась хвороба, то це ж не означає, що її причина – це те, що ми сьогодні з’їли, наприклад, холодне морозиво. Горло починає боліти тому, що в нас ослабився імунітет, а імунітет може ослабитися від неправильного харчування та інших чинників, які з часом вилилися у хворобу. Так само й історія. Помилка за помилкою призводить до того, що виникають серйозні конфлікти.

– Які, на ваше переконання, помилки, що були допущені в подіях між Першою та Другою світовою війнами, повторюються в сучасній історії, зокрема України?

– На мою особисту думку, тут є декілька моментів. Перше – людський фактор. Те, що ми дуже хочемо миру й боїмося за власні пріоритети, але водночас не замислюємося, що буде з нашою країною та як потім воно може нам повернутися. Друге – це світова дипломатія, наскільки вона відчуває ті зміни, що відбуваються у світі. До прикладу, перед початком Другої світової війни європейцями велася політика умиротворення агресора. Коли Гітлер проводив агресивні дії, усі намагалися його примирити завдяки поступкам та віддачі певних територій. Ту саму Рейнську демілітаризовану зону, Австрію, Чехію, яку розчленували, що й стало однією з величезних проблем для Європи. Тож така політика європейських дипломатів, яка ціною інших зберігала певний час мир, повторюється й сьогодні. Ми бачимо, що зараз коїться в країні з зовнішнім східним агресором, а Європа знову ж таки веде політику умиротворення. І це – одні з ключових помилок. Але мені здається, що сьогоднішні дипломати вивчили основне правило: «Хочеш миру – готуйся до війни». Адже, якщо після Першої світової війни європейці не були готові до ще одного конфлікту не тільки морально, а й матеріально, то сьогодні боєздатні армії у світі є, просто ніхто не хоче допускати подібних конфліктів. Світова спільнота винесла серйозні уроки з подій Першої і Другої світових війн. Тож, поки ми не можемо говорити про те, що щось ми робимо неправильно, але, як не крути, події та конфлікти повторюються, і не завжди, на жаль, ООН є миротворцем, який би зміг владнати ситуацію у світі…