Олексій Гончаренко: «Намагаюсь бути перфекціоністом у всьому»

12:36
753
views
Фото Олексія Каприці, "УЦ".

За останні роки одним із найбільш впізнаваних політиків України став народний депутат від «Європейської солідарності» Олексій Гончаренко. Він бере участь у ток-шоу, жорстко критикує президента України, веде авторську програму на телебаченні й свої сторінки в соціальних мережах, його позбавили слова в Парламентській асамблеї Ради Європи, він відкриває в різних містах просвітні «Гончаренко-центри» і якраз з цієї нагоди завітав у Кропивницький, де встиг дати ексклюзивне інтерв’ю газеті «Україна-Центр» та розповісти про своє політичне життя-буття на телеканалі «Вітер».

– Для початку, Олексію, що це за історія з пограбуванням чи крадіжкою в потязі?

– Так, буває й таке, життєва історія. Позавчора ввечері я сів на потяг Одеса – Ковель і, коли вранці прокинувся, щоб виходити в Здолбунові, це під Ровно, бачу в себе на телефоні купу повідомлень, що знімали гроші чи розраховувались моїми картками. Заглядаю в сумку, а з сумки витягли невелику сумочку з грошима та моїми банківськими картками. Слава богу, що вночі банк автоматично заблокував мої картки, коли почалися ці зняття.

– Вам поталанило.

– Так, проте вони все-таки встигли розрахуватися, але не так багато. І щастя, що не вкрали всю сумку, там документи й усе інше, тому в усьому поганому можна побачити й щось добре. По цих повідомленнях я звернувся до поліції, переслав їм усі ці повідомлення, по них вони знали час, де, коли та за що розраховувалися, і мені вже повідомили, що визначили особу, вони знають, хто це, і зараз шукають, картки мої навіть знайшли, бо він їх там десь скинув…

– Не думав, що це може трапитись з народним депутатом?

– Це може трапитись з будь-ким.

– А чого б ще не хотів Олексій Гончаренко, щоб трапилося з ним?

– (Задумався.) Гончаренко не хотів би… Ну, звичайно, Гончаренко не хоче, щоб були якісь особисті неприємності в його родині, я хочу, щоб мої рідні та близькі були здорові, це найважливіша річ для кожної людини, тому я поставив би це на перше місце, а на друге місце я б поставив те, що я не хотів би, щоб моя робота, а я вкладаю своє життя в політику, не дала конкретного результату. Я хочу давати конкретний результат, як, наприклад, ці «Гочаренко-центри», заради якого я зараз і приїхав у Кропивницький, бо це є конкретний результат моєї роботи.

– Ви сказали, що на першому плані родина, сім’я, це все зрозуміло, але якось нічого особливо про вашу родину й невідомо…

– Будь ласка, я одружений, в мене двоє дітей.

– Щасливо одружений?

– Щасливо одружений, двічі щасливо одружений.

– ?

– Ні, маю на увазі дітей, я одружений один раз, але в мене двоє синів, одному 15 років, іншому скоро буде три роки. Ми з моєю дружиною разом навчалися в Одеському державному медичному університеті, познайомилися ще на першому курсі й відтоді все життя разом, і я щасливий.

– У вашій родині цікаво переплелися долі, я вже не кажу про батька та все інше, а ось діди…

– Так.

– Один воював у Червоній Армії, а інший – в УПА.

– Так, це по лінії дружини.

– Як Україні вийти з отакої ідеологічної пастки чи ями?

– Я думаю, що відповідь наступна. Якраз така родина, як моя, а вона далеко не єдина, таких родин тисячі в Україні, демонструє, що немає ніякого конфлікту між вояками УПА і тими, хто воював в Червоній Армії. Головне – це любов до України, і кожен з них захищав Україну, як вони це розуміли, виходячи з тих реалій, в яких вони народилися й виросли. Дійсно, в моїх дітей два прадіди, один прадід – це мій дід, який був полковником Радянської Армії, родом з Черкащини, біля Смілої є село Вербовка, майже Кіровоградщина, а інший прадід – зі Львівщини, воював в УПА, його вбили енкаведисти, родину репресували та вивезли в Сибір, по дорозі померла його молодша донька, тіло якої просто викинули з потягу. Тому це трагічна історія України, і відповідь наступна – нас мають об’єднувати Україна й майбутнє. Я впевнений, що і один прадід моїх дітей, і інший дуже любили Україну, і це головне.

– Будь-яка політична сила, особливо проукраїнська, мабуть, мала би визнавати якісь історичні помилки, які й сьогодні заважають. Ви ж знаєте, як нещодавно педалювали тему дивізії СС «Галичина»?

– Так.

– Це була помилка, чому її не визнати та йти далі?

– Звичайно, а хто з цим сперечається?

– Є такі.

– Я засуджую марш на честь дивізії СС «Галичина», немає чого українцям було робити там, до речі, ОУН-бандерівці були проти цієї дивізії.

– Зараз у цих складних стосунках ніхто не розбереться.

– Так, але подивіться, коли намагаються використати дивізію СС «Галичина» у відношенні до всіх українців, я хочу сказати, що це була одна дивізія, а в Русской освободительной армии генерала Власова, яка воювала на боці німців, вояків було набагато більше. І що? Або були хорвати, інші нації, і що зараз?

– Поговоримо про міжнародне життя. Ваша участь у Парламентській асамблеї Ради Європи важливіша, ніж депутатська діяльність в Україні, або вона хоча б не заважає? Я до чого: свого часу комуністи використовували ПАРЕ як майданчик для дискредитації України на рівні Європи.

– Це було неправильно й погано. Взагалі я хочу сказати, це мій другий термін в ПАРЄ, і до цього українська делегація використовувала майданчик у Страсбурзі для суперечок між собою, для внутрішньополітичної боротьби. Як ви бачите, і минула каденція, і ця – трішки інакше.

– Інші країни, в сенсі делегації, теж так себе ведуть чи це лише ми такі?

– Ні, буває. Насправді, буває, але в цілому це дуже неправильно. І в тих умовах, в яких ми живемо, в умовах зовнішньої агресії, на зовнішньому майданчику має бути спільна позиція – за Україну. Я стояв на цих позиціях і в минулій делегації, і в цій, я ніколи не займаюсь у Страсбурзі критикою президента Зеленського не тому, що я його підтримую, в Україні я його критикую відчайдушно та є одним з найбільших його критиків, але в Страсбурзі президент України – то є наш президент, і ми з ним маємо розбиратися всередині своєї країни, а не атакувати його зовні. Зовні потрібно атакувати агресора, який на нас напав, це Російська Федерація, тому я завжди так будую свою діяльність.

– А яка діяльність все-таки важливіша?

– Що стосується того, що важливіше, звичайно, важливіша внутрішня українська робота, тому що це найголовніше, для цього мене обрали люди, але міжнародна діяльність є достатньо важливим доповненням. Я намагаюсь бути перфекціоністом (перфекціонізм – намагання досягти максимального результату. – Авт.) у всьому. Якщо я вже працюю там, то намагаюся працювати добре, ось і все.

– Можна про внутрішню політику? Ситуація з Медведчуком – чим все закінчиться?

– Це я можу лише вітати, що бачу в Україні конкретні кроки по придушенню п’ятої колони, а Медведчук – це абсолютно п’ята колона, це зло, це відкритий ворог України, кум Путіна та взагалі, як я розумію, людина, яка мріє стати губернатором Малоросії при Путіні, це жах.

– А Кива ким буде?

– Кива? Ну, це взагалі…Він буде, напевно, академіком чи професором, у нього, я так розумію, великий шлях в науці, тому я про це навіть казати не хочу, а ось про Медведчука – це дійсно дуже небезпечна людина, і я вітаю ті кроки, він сьогодні нарешті отримав пі­дозру, до речі, одна з кримінальних справ, яка розслідується проти нього Генпрокуратурою, ініційована мною, тому я все це вітаю, але доводьте справу до кінця, щоб це не закінчилося підозрою, має бути вирок суду.

– Таке запитання: який Олексій Гончаренко в житті, в родині? Він диктатор чи ні?

– Та ні-і-і… (посміхнувся), як можна з дружиною-українкою бути диктатором? (Сміється.). Це неможливо! Я, навпаки, дуже демократична людина, а в родині – так взагалі, родина – це така віддушина, тому що це діти, це щастя, це щось особисте, тому що в політиці велика частина життя відбувається на людях. Це потрібно просто прийняти, або не потрібно цим займатися.

– А часу вистачає на родину?

– Я вам скажу так. Звичайно, хотілося би більше приділяти часу родині, і дружина цього б хотіла, щоб я більше був з родиною, але з іншого боку – вона знає, якщо я не зреалізуюсь – не буду щасливим, а якщо я не буду щасливим, а це теж важлива частина мене, то тоді я нічого не принесу в родину, окрім якогось смутку. Тому завжди потрібно шукати баланс, потрібно й зреалізуватися, а це дає лише робота, якесь соціальне життя, але, з іншого боку, ти маєш бути більше часу з близькими, з найближчими. Це завжди баланс, він складний, час від часу трапляються якісь перекоси…

– А на елементарний відпочинок часу вистачає?

– Ви знаєте, я насправді не скаржуся, я займаюся спортом, для цього часу завжди достатньо, дуже люблю музику, люблю читати, у мене на це достатньо часу. Ось і коли їхав у тому потязі, де мене обікрали, я читав книжку Жадана, тому завжди можна знайти час, якщо є бажання…