Пенсія – це постійний рух

13:00
824
views

Продовжуємо серію матеріалів з умовною назвою «Життя на пенсії». Як правило, пенсіонери називають кілька своїх нагальних проблем, зокрема, це використання вільного часу, здоров’я, відсутність можливостей для реалізації давніх мрій, але інколи пенсіонер ніби й не відчуває перешкод, а досягає навіть більше, ніж в молодості.

До редакції завітав наш давній знайомий Михайло Федорович Ленів, колишній директор школи, окрім того, він активно займався підготовкою спортсменів з такого технічного виду спорту, як «Полювання на лисиць» – його вихованці мають вагомі здобутки. А ще він і досі працює над проєктом «Вересневі самоцвіти» в Арсенівці, звідки пішов рід Карпенка-Карого (Тобілевича). А ще – активно працював у літературному об’єднанні «Степ», вирішував питання фінансування видавничої діяльності. А ще займався тваринництвом. А ще, і ще, і ще…

Надзвичайно енергійний і жвавий, хоча помітно, що літа таки тиснуть на людину, він приїхав до Кропивницького, щоб поділитися своїми думками про життя на пенсії. Зазначимо, що деякі з них здатні викликати неабияку дискусію або хоча б здивувати.

 – Михайле Федоровичу, як давно ви вийшли на пенсію?

– У 1995 році, мені виповнилося рівно 60 років. Я працював завучем 5-ї школи, це 14 років, і 10 років директором 24 школи в Кіровограді.

– На пенсію з охотою вийшли?

– З охотою! Сказав, що ні дня в школі більше не буду, бо я своє відпрацював! Вважаю, що старі в школі не потрібні, потрібна молодь.

– А як же досвід?

– Якщо я відмінник народної освіти, вчитель вищої категорії, то, значить, досвід у мене добрий? 42 роки педагогічного стажу!

– А як щодо передачі досвіду молодим?

– Я вважаю, що передавати молодим досвід – це дурниці. Кожний повинен іти до мети сам! А те, що ми ніби щось передаєм, – це вже ви нав’язуєте своє, а в кожної людини повинно бути власне бачення. Якби хоча б і вам нав’язували, ви б журналістом не стали, а у вас було своє, я ж читав ваші всі статті (сміється).

– Дякую, але, коли приходять молоді вчителі, хто їх буде вчити? Хто це буде робити, якщо директор пішов на пенсію?

– Буде інший директор, який буде їх навчати.

– Тобто ви за те, щоб пенсіонери зразу йшли на пенсію?

– Нехай ідуть, нехай займаються іншим. Справа в тому, що суспільство змінюється. У той період, коли я працював, було одне, зараз інше, зовсім інші вимоги, нічого ми їм не дамо, а якщо й передамо, то це нудота. Зараз зовсім інші вимоги, ви ж краще за мене знаєте.

– Ні в якому разі, ви фахівець у цій справі, а я – ні. Ви зараз цікавитесь життям школи, рівнем освіти, як він вам?

– Я вважаю, що вони беруть те, що є за кордоном, в Англії, і так далі, але не переробляють під наші умови. Я в США взяв тематичну перевірку знань, в Англії взяв роботу без другорічників, але я її переробив. У мене була трьохбальна система перевірки знань, тобто, 3, 4 і 5. Двійки я викинув, я вважаю, що учням ставити двійки та одиниці – це дурість! Що ж ти за вчитель?

Мої учні наперед знали, які я питання їм буду задавати в зошиті. На кожне питання готували відповідь, і дитина знала на 6 днів наперед, коли я її буду викликати. Але в мене не було часу їх запитувати, бо не було коли. Я сильно любив розказувати, я ж фізик, а це експерименти. Тому я викликав шістьох учнів і запитував: «На скліьки вивчив?» «На чотири». «А ти?» «На три чи на п’ять». Ці оцінки й ставив у журнал, це самооцінка.

– Революційно?

– Коли дав учителям відкритий урок, вони крутили пальцями: «Директор здурів, учні обманюють». Я казав, що не мене обманюють, і учням казав: коли будете поступати, отримаєте двійку, то кого ви обманули? Це логіка.

– Ви хочете сказати, що поламали загальноприйняту та затверджену міністерством систему оцінювання?

– Зовсім поламав! Зараз також знання не в школі оцінюють, а спеціальна комісія. Тому я готував їх до цього, до такої форми оцінювання, давав їм знання, а не оцінку.

– Добре, ви вийшли на пенсію, пішли з охотою, так? Потім зайнялися громадською діяльністю, вам було що робити.

– Так, було. З покійним Віктором Погрібним (журналіст, письменник, голова літоб’єднання «Степ». – Авт.) працювали над Арсенівкою, в літературному об’єднанні «Степ».

– А якщо в людей на пенсії немає такої можливості, що їм робити? Не всі ж можуть займатися громадською діяльністю?

– Ну, знаєте…А що робити людині, в якої взагалі немає середньої освіти? Що робити людині, яка має фізичні вади, але ж вони живуть, чимось займаються? Кожна людина – це індивідуум, і вона повинна сама вирішувати свої проблеми. Так, є люди, яким потрібно допомагати, є. Я допомагав.

– Ми зараз про пенсіонерів, ось ви зараз чим займаєтесь, коли громадської роботи стало менше?

– Я ще готую виступ на «Вересневих самоцвітах», займаюсь історією, вірші пишу, але це таке.

– Я хочу, щоб на вашому прикладі люди побачили, чим можна займатись на пенсії, крім городу, яким ви також займаєтесь?

– Між іншим, у селі Арсенівка 5 років тому була лише одна корова, у мене. Зараз не залишилося жодної. Нема. Люди не займаються, і я вже коровами не займаюся, бо руки не тягнуть.

– Це важко?

– Це дуже важко, тому ніхто не займається, але ж потрібно! Є в когось одна чи дві, у фермера три корови, але це дуже мало. Коли я прийшов, в Арсенівці було 17 корів, потім одна моя, тепер жодної.

– Ви сказали, що в вас є город, це теж заняття для пенсіонера, але ж здоров’я?

– У мене 12 соток городу, приїздіть, я вас пригощу й покажу.

– Як ви його обробляєте, кажуть, що город потрібен лише для здорових людей?

– Ви можете уявити, що таке 12 соток? Але кращий гербіцид, як казала сусідка, – це сапа. Тому сам сапаю, копаю, збираю, інколи нема куди дівати. Ось 5 відер огірків не було куди дівати, то викинув. А що робити? Шкода, але я трудоголик, не можу не працювати, отримую задоволення від того, що працюю й що роблю.

– А що ви ще вирощуєте?

– Моркву, петрушку, помідори, огірки, картоплю, дині, кабачки, кукурудзу солодку, багато чого, а ще малина, полуниця…

– Це потрібно реалізувати?

– Я нічого ніколи не продавав і продавати не буду.

– А чому не продаєте?

– Тому що складно. Поїхати туди й назад в Кропивницький з Арсенівки коштує 120 гривень, а вторгуєш – копійки. А в селі все є.

– А ніхто не приймає оці продукти на селі, як приймають молоко?

– Ні, що ви!

– А могли б? Про це хтось мав би подумати хоча б на рівні району чи громади?

– Могли б. Взагалі, у мене бізнес-план є, я хочу посадити й вирощувати якісну малину та полуницю, от тоді, може, буду продавати, план є, поливна система у мене шикарна.

– Ага, це шлях на ринок.

– Так, бо раніше я займався коровами, продавав, це гроші. Коли я вийшов на пенсію, у мене навіть ощадної книжки не було. А потім відкрив рахунок.

– А що вам давали корови в фінансовому плані?

– Я ж продавав корови, 11 корів продав. Купували люди, вартість була різна, зараз може коштувати і 10 тисяч гривень одна корова.

– Тобто справа якби вигідна навіть для пенсіонерів?

– Вона вигідна, але їх важко вирощувати.

– Давайте уточнимо, ви вирощували корову з теляти й потім продавали людям, а не здавали на м’ясокомбінат?

– У мене була власна технологія. Гуляла телиця в 2,5 роки, не раніше! Потім, коли корова телилась, я 4 місяці її роздоював, місяців два чухав її за вим’я, щоб вона ногу піднімала, знала це.

– Ого, яка підготовка!

– Так, люди мене знали й замовляли мені дійні корови, і я продавав, десь одну корову на рік. Але заробляв до пенсії непогано.

– Ми готуємо цю серію матеріалів, щоб показати, чим можна займатися на пенсії. Ваш приклад свідчить, що можна поправити матеріальне становище або вирощуванням тварин, або городом.

– Я ж кажу, що хочу зайнятися малиною та полуницею. Зараз розчищаю ділянку.

– Скільки вам зараз років?

– А ви б скільки дали?(Сміється.) 86!

– Солідно, ваші заняття дають вам і силу, і здоров’я? Така собі фізкультура?

– Я вже забув, хто сказав, що рух – це життя. Це правда, без постійного руху життя немає. Інколи чую, скаржаться, що й те болить, і те. А я кажу, що це добре, бо якби нічого не боліло, то це вже кінець (сміється). Між іншим, мені зроблено 5 операцій.

– І незважаючи на це, ви рекомендуєте людям не ходити просто так, а займатися конкретною справою, наприклад, городом?

– Тільки рух і праця, це корисно для людей, як і для мене.

– Але ж це важко, витримати ваш ритм і темп, не всі на таке здатні, потрібно ж і відпочивати? А ще спека і все інше? Який режим роботи?

– Знаєте, це індивідуально, у кожного по-різному. Я, наприклад, сапаю при 40 градусах в тіні, а на сонці ще більше.

– Ми такого рекомендувати не можемо.

– Мені без проблем, у мене руки від сапки, все одно, що у вас від ложки, – не болять! Коли в мене боліла спина, не знав, що робити, то почав копати. За тиждень вилікував спину. Болить спина – беру й копаю, і проходить.

– Це просто караул! Не всі повірять.

– Я казав і лікарям, вони погодилися, що може бути. Рух! А для чого ми бігаємо? Між іншим, немає такого дня, щоб я не пробіг коло. Раніше я бігав по десять кіл на шкільному стадіоні, а зараз в мене в Арсенівці є коло, хоча вже не бігаю, а швидко ходжу.

– Ви й досі живете в Арсенівці?

– Так, там можна мене знайти, я живу біля пам’ятника на місці будинку Тобілевичів, гарно.

– Ну що ж, здоров’я вам і наснаги.