Палаюча Греція

11:41
566
views

Те, що в Греції є все, знають усі, але того, що було в країні цього року, не хотіли ні греки, ні хтось інший. Мова про пожежі апокаліптичного характеру, які накрили батьківщину цивілізації. Для боротьби з вогнем уряд Греції звернувся за міжнародною допомогою, у тому числі й до України.

Днями з палаючої Греції повернулася група пожежників з Кіровоградської області, один з них, Влад Орлов, розповів подробиці відрядження. Цікаво, що він з дитинства не уявляв свого життя поза цією професією, бо його рідні все життя працювали в системі пожежного захисту – мама в диспетчерській службі, а батько був начальником пожежної частини. Влад усвідомлено успадкував сімейну справу, у 2017 році закінчив Черкаський інститут пожежної безпеки та вже третій рік працює на посаді начальника караулу в 2-й Державній пожежно-рятувальній частині міста Кропивницького.

– Влад, давайте одразу про Грецію: як ви туди потрапили, хто був з вами?

– За дорученням президента Кабінет Міністрів вирішив відрядити 100 рятувальників з України на допомогу Греції. У нас у місті почали збирати інформацію щодо осіб, які виявили таке бажання, а також можуть їхати. Можуть – це обов’язкові дві умови: наявний повний курс вакцинації від коронавірусу та закордонний паспорт. З області вирушило 10 чоловік, 8 з Кропивницького та 2 з Олександрії, усі висловили таке бажання.

– Як проходив від’їзд?

– Нам було дано кілька годин для збору особистих речей і документів, ми зібралися в навчальному пункті на Новій Балашівці, де були забезпечені всім необхідним, їжею та водою на тривалий час, захисним одягом і спорядженням. О 2 ночі нас зібрали, і о 4 ми вирушили на Київ. Загін формувався в одній з пожежних частин Києва, усі пройшли ПЛР-тестування. Потім аеропорт Жуляни – і 6 серпня, приблизно о 17-30, ми вилетіли в Грецію.

– Коли зібралися пожежники з усієї України, були зустрічі з однокурсниками?

– Так! Був навіть хлопець, з яким ми навчалися в одному взводі, цікаво було. Через пару годин польоту ми прибули до міжнародного аеропорту Афін. Нам надали 4 комфортабельні автобуси, і ми вирушили до місця дислокації, невеличкого курортного міста на острові Евія, або Евбея. Це другий за територією острів в Греції, після острова Крит.

– З неба було видно пожежі?

– Ми бачили пожежі та сильне задимлення ще з неба, а в аеропорту Афін звернули увагу на попіл, який сипався прямо на нас, сонце теж було в диму.

– Як формувалися ваші підрозділи, бо пожежники роками працюють згуртованими відділеннями, де кожен знає свій маневр, обладнання та порядок дій, а як тут відбувалося формування підрозділів?

– На самому місті роботи, у Греції, нам намагалися ставити завдання так, щоб представники однієї області працювали разом на якійсь ділянці роботи. Формувалися тимчасові групи, назначалися старші. Інколи ми працювали самостійно, інколи входили в групи до 30 чоловік, а бувало, що весь український зведений загін, тобто 100 чоловік, працювали в одному напрямку.

– Отже, ви на місці…

– Ми прибули поромом, нам дали відпочити з 5 ранку, а об 11 ми вже висунулися на місце роботи.

– А яке враження про масштабні пожежі з землі, в безпосередній близькості?

– Лісові пожежі небезпечні швидкою зміною обстановки, миттєвим поширенням полум’я, зміною напрямку й фронту вогню. Горять великі ділянки лісу, не один десяток гектарів. А ще – це гірська місцевість, складно.

– Як ви боролися з вогнем – копали, відсікали вогонь водою, ще якось?

– Ми працювали з нашими грецькими колегами на їхній техніці. У них техніка кардинально від нашої не відрізняється. Стандарти більш європейські, але це не склало для нас ніяких проблем.

– А особисті враження, наскільки близько від вогню доводилося працювати?

– Бувало по-різному, страшенна спека, вдень більше 40 градусів, плюс гірська місцевість, кам’янистий грунт, важкий рельєф, але потрібно було вмикати свою підготовку та витривалість.

– А як щодо відчуття температури від пожежі?

– Звичайно, відчувалося, але наш захисний одяг, яким нас забезпечило головне управління, – американського стандарту, він майже нівелював відчуття температурного впливу на тіло.

– А респіратори доводилося застосовувати?

– Звичайно, коли треба було, адже задимлення велике.

– У ЗМІ була інформація про те, як українці рятували населені пункти. Це про вас?

– Так, ми врятували не одну оселю й не одну господарську споруду. Взагалі, тактика гасіння лісових пожеж передбачає спочатку гасіння за допомогою пожежної авіації, коли йдуть скиди великої кількості води на осередок пожежі, а люди вже з технікою та обладнанням допрацьовують, тобто гасять осередки пожежі, які залишилися після роботи авіації.

– Територія дуже постраждала?

– Так, ми бачили багато осель, повністю знищених вогнем, не одне фермерське господарство. Це важко, адже розумієш, що це чиєсь майно, що могло реально постраждати чиєсь життя.

– Чи не доводилося вам раніше зустрічатися з такими масштабними пожежами?

– У минулому році ми гасили пожежу в Чорнобильській зоні. Теж лісові пожежі, але в нас рівнина, а в Греції гори.

– Що можна сказати про причини таких пожеж?

– Як припускали грецькі колеги, швидше за все – спека, очевидно, предмети нагріваються до температури загоряння.

– А людський фактор? У Турції, Італії казали про підпали.

– Про це нам нічого не казали.

– В якому режимі чи графіку ви працювали?

– Шикування було о 8-40, потім на автобусах на місце, де працювали до вечора, 18 чи 20 години, тобто 12 годин і більше, вночі ми відпочивали.

– Ось таке запитання: ви працювали в гірській місцевості, використовували воду, звідки її брали?

– Авіація використовувала воду з моря чи озер, а ми забезпечувалися водою за допомогою спеціальної техніки, цистерн на 8 чи 10 тонн води, якою її підвозили. А ще в Греції дуже розвинена мережа пожежних гідрантів.

– Навіть у горах, важкодоступних місцях?

– Так-так, навіть у горах є пожежні гідранти.

– І що, вони діють, ви підключаєтесь – і вода є, бо в нас навіть у містах виникають проблеми?

– Вода у гідрантах є.

– А як ви спілкувалися з грецькими колегами?

– Достатньо було знання базового рівня англійської, греки теж нею володіють на базовому рівні, так що не було проблем щодо техніки, термінів.

– А як до вас ставилося місцеве населення? Вони розуміли, що ви іноземці, що ви приїхали з України?

– Ми були в своєму одязі, з нашивками, тому вони розуміли, звідки ми. Ми відчували дуже велику вдячність від народу, навіть коли йдеш відпочивати після чергування, люди просто зупиняли, дякували, тиснули руки, у магазинах теж дякували, вони були дуже вдячними, що ми приїхали не за одну сотню кілометрів зі своєї країни, що в нас у кожного є родина, але ми приїхали їм допомагати.

– У вас закінчився термін відрядження…

– Наше відрядження тривало 11 днів, ми повернулися 16 серпня в Жуляни, близько 20 години.

У першу чергу ми виконали завдання, бо нам зразу було сказано, що будемо працювати, доки цього вимагатиме ситуація. Під час нашого вильоту додому на острові були лише невеликі осередки загорянь, з якими наші грецькі колеги справляються самі.