У гостях у корифеїв

13:05
585
views
фото Ігоря Демчука, «УЦ».

Цьогорічне театральне свято «Вересневі самоцвіти» на Хуторі «Надія» виявилось якнайближчим до духу та філософії задуму – народне театральне свято.

Коли їдеш у такі меморіальні місця, неодмінно з’являється бажання зануритися в час і простір, бо ти бачиш краєвиди, які були тут і 100, і 200 років тому, тебе гріє те саме сонце, поряд тече та сама річка, і до самого хутора тягнеться та сама балка, вздовж якої кіньми чи волами їхали господарі хутора та їхні гості. Ми мимоволі якби очікуємо зустрічі з мешканцями старого хутора, уявляємо їх і думаємо про них. Саме ці думки й матеріалізувалися в цьому році, адже на вході нас зустрічали не хто інший, як господарі «Надії» і їхні гості. Зрозуміло, що це актори театру корифеїв, але ж це театр, це диво перевтілення й достовірності одночасно, тому гріх було не запитати у Миколи Садовського (актор Євген Скрипник), що відчуває він у місці, де народжувалися персонажі, які доводиться грати на сцені: «Знаєте, це місце сили, нереальної сили. Ми приходимо в церкву до Бога, в якого вірили й не знали, де його шукати, от, можливо, тут відчуваєш щось подібне».

фото Ігоря Демчука, «УЦ».

На таких заходах не обійтися без офіціозу, але найщиріші враження отримуєш від людей, коли вони не перед мікрофоном. З’ясувалося, що голова Кіровоградської обласної ради Сергій Шульга тут не вперше: «Я буваю тут з родиною, з дітьми. Театр – це наша культура й традиції, тому це місце можна називати сакральним для театралів. На останній сесії обласної ради ми прийняли рішення про створення парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва „Тобілевичі” в селі Арсенівка. Думаю, що ми об’єднаємо ці дві локації та зробимо великий туристичний маршрут». Знову ж таки по дорозі головний режисер Кіровоградського обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Кропивницького Євген Курман сказав, що на цьогорічному фестивалі: «Театр виходить на рівень професійного спілкування з представниками потужного театрального процесу в Україні. Крім репертуару, у нас відбудеться колоквіумне спілкування, що найважливіше».

фото Ігоря Демчука, «УЦ».

Неймовірно, але навіть серед театральних зірок першої величини є люди, які приїхали на Хутір «Надія» вперше. Враження директора, художнього керівника Київського національного Молодого театру Андрія Білоуса непідробні та щирі: «Я тут вперше, ось щойно приїхав, тому враження дуже трепетні, відчувається, що це якесь священне місце для всього українського театрального світу. Я вбираю в себе енергетику цього місця, відчуваю якусь причетність до життя корифеїв. У нашому Молодому театрі є дві вистави за трьома творами Карпенка-Карого. Це „Безталанна” (називається „Зачарований”) і „Хомо Ферус”, за п’єсами „Наймичка” і „Сто тисяч”».

Якраз на порозі хати, де були написані ці твори, ми взяли інтерв’ю в голови Спілки театральних діячів України, заслуженого діяча мистецтв і народного артиста України Богдана Струтинського, який не приховував збудження: «Слухайте! Тут особливі відчуття, я сприймаю все тут з придихом, хвилюванням, але й з фантастичною гордістю, що ми, українці, маємо таке сильне коріння. Прикро, але раніше я тут не був, це мій гріх. Я пишаюсь, що ми причетні до такої історії, але, можливо, як сучасники ми сьогодні недостатньо популяризуємо корифеїв. Ми маємо робити більше, від національної спілки ми зробимо тут якусь міжнародну школу для режисерів і навіть профінансуємо, бо їм потрібно починати тут». Між іншим, голова Кіровоградської обласної державної адміністрації Марія Чорна продублювала ідею, запропонувавши виводити фестиваль «Вересневі самоцвіти» на міжнародний рівень.

За 51 рік існування фестиваль на це заслуговує, до речі, на урочистостях багаторічній берегині музею, Валентині Василівні Тобілевич, яка 1 жовтня відзначатиме 80-річчя з дня народження, вручили подарунок – годинник. Але родзинкою свята стала не офіційна частина, з традиційними виступами керівництва області та покладанням квітів, а приїзд у гості до Івана Карповича Карпенка-Карого (заслужений артист Олександр Ярошенко) братів – Миколи Садовського (Євген Скрипник), Панаса Саксаганського (Олександр Малахатько), а також Марка Кропивницького (Олексій Дорошев) з Марією Заньковецькою (Дар’я Завгородня) та Затиркевич-Карпинською (Людмила Швець). Їх зустрів батько Карпо Адамович (Ігор Тарнавський), Юрко Тобілевич (Андрій Попадюк) та Софія Віталієвна (Надія Мартовська). Причому дійство пройшло там, де все відбувалося в дійсності 130 років тому, під кронами цих же дубів, які були тоді хіба що набагато меншими або щойно посадженими руками корифеїв.

Але й це ще не все, бо історична реконструкція «Один день з життя Івана Карпенка-Карого на хуторі “Надія”» знайшла й своє екранне втілення, тобто екранізовану версію, яку пізніше й побачили гості та учасники фестивалю на сцені Театрального поля. І це вже зовсім інший формат і рівень подачі матеріалу, про який потрібно вести окрему розмову. Одне скажемо, що «кіно» вийшло серйозним і професійним. Очевидно, наступного року потрібно чекати на екранізацію чергового епізоду з життя корифеїв, бо воно «заходить» глядачам неймовірно органічно, а головне – перспективно й у плані розробки тематики.

Але це вже високе мистецтво, яке одночасно стоїть на плечах і титанів, і самодіяльних акторів, які цього року з’їхалися для участі у святі з усієї області. Загалом в області налічується близько 500 самодіяльних театральних колективів, для яких і був організований справжній карнавал, з проходом перед глядачами і привітаннями.

Подивитися було на що, адже актори були в неймовірних сценічних костюмах і образах – справжнє буйство вересневих самоцвітів і характерів. До проходу багато колективів встигли виступити на кількох сценах, і глядачі залишилися задоволеними. Але ще більше задоволення ми отримали від спілкування з акторами, зокрема з наймолодшими, 6 і 8 років, сестрами Соломією та Килинкою Балабан з Вільшанки, або з найстаршим учасником фестивалю, 86-річним Володимиром Васильовичом Фударем з Осичківського сільського клубу «Гомін», який на фестивалі вперше, але театр вважає найкращим у своєму житті: «Коли я на сцені, я ніби віддаю людям себе самого». Як і корифеї…