За якість освіти відповідають

15:14
596
views
фото Ігоря Демчука, «УЦ».

Навіть наш славетний театр імені Кропивницького не часто приймає одночасно так багато вченого народу, як це сталося минулої п’ятниці. Приводом було 100-річчя Центральноукраїнського педагогічного університету імені Винниченка, до якого заклад посилено готувався як мінімум місяць, про що пересічні кропивничани здогадувалися з вивіски «100 Р» на фасаді старого корпусу.

На урочистості в театрі завітало чимало поважних гостей – місцеві політики, чиновники, правоохоронці, підприємці. Словом, представники різних сфер, які тривалий час підживлюються випускниками педагогічного вишу. Прийшли й колишні працівники. Було зворушливо спостерігати, як у фойє знаходили одне одного літні інтелігентні люди, котрі багато років поспіль викладали в одному закладі.

Ректор університету Євген Соболь, розповідаючи з театральної сцени про знаний в Україні бренд «ЦДПУ імені Винниченка», зауважив, що це – «заслуга усіх тих працівників, які протягом існування закладу забезпечували освітній процес».

Трохи згодом міський голова Кропивницького Андрій Райкович, взявши слово, назвав поіменно найвидатніших представників вишу, силами яких і створено цей бренд. Зокрема, мер згадав Олега Поляруша, Віталія Завіну, Болеслава Кучинського, Леоніда Куценка, Василя Марка, а також хорову капелу Володимира Воловенка, оркестр Геннадія Бродського, «Юність» Віктора Похиленка та театр Валерія Дейнекіна.

Головне вітання було від президента, який теж вважає, що ЦДПУ – один з найкращих педагогічних вишів країни. У Кропивницький Володимир Зеленський, на жаль, не приїхав – саме давав прес-конференцію, про яку зараз стільки балачок. Його звернення зачитав заступник керівника Офісу президента Олексій Дніпров. Фраза «ваші випускники – вчителі, перекладачі, юристи, соціальні працівники, музиканти, олімпійські чемпіони, прем’єр-міністри» посіяла в залі інтригу. Відомо ж бо, що з українських прем’єрів один лише Марчук вчився тут. Невже й Шмигалю знайшли заміну з наших?

Було озвучено президентський указ про відзначення найдостойніших працівників університету державними нагородами. Ордени «За заслуги» III ступеня отримали доцент кафедри української мови та журналістики Ольга Крижанівська та завідувачка кафедри перекладу, прикладної та загальної лінгвістики Лариса Ярова. Орден княгині Ольги ІІІ ступеня – доцент кафедри природничих наук, хімії, географії та методик їх навчання Юлія Бохан. Ще декільком присвоєно почесні звання – заслужених діячів науки і техніки, культури, освіти, фізкультури і спорту. Вручено грамоти Кіровоградської обласної ради, обласної державної адміністрації, Кропивницької міської ради.

Голова облдержадміністрації Марія Чорна, вітаючи колектив університету, зізналася: «Завжди з гордістю говорю, що одна з моїх освіт – філологічна, яку здобула тут. Наш університет готує найкращі педагогічні кадри».

Голова обласної ради Сергій Шульга – він теж тут вчився на педагога – оголосив, що запроваджує іменну стипендію для студента-відмінника. Розмір стипендії – п’ять тисяч гривень, її голова облради видаватиме протягом нинішнього навчального року зі своєї зарплати. Також Сергій Шульга повідомив, що візьме успішного студента собі в радники, на громадських засадах. Зачитав і вітального листа від голови Верховної Ради Руслана Стефанчука.

фото Ігоря Демчука, «УЦ».

Міський голова Кропивницького Андрій Райкович вручив працівникам університету нагороди міської ради. Найвищу – відзнаку «За заслуги» І ступеня – завідувачеві кафедри української та зарубіжної літератури Григорію Клочеку.

Найбільш титулований з гостей був Олег Рафальський – доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України, академік Національної академії педагогічних наук України, директор Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. Кураса НАН України. Його добре знає старше покоління працівників нашого педуніверситету як свого колишнього колегу (викладав тут історію у 1980-х – 1990-х роках). Він теж похвалив наш педвиш:

– Приємно, що колективу університету вдається останнім часом давати гідну відповідь викликам часу щодо якості освіти.

Професор Рафальський закликав колектив педуніверситету до активнішої наукової взаємодії з інститутом, який він очолює.

– Багато років тому між нами укладено угоду про співпрацю. Ваші викладачі захищають у нас кандидатські та докторські дисертації. Свіжий приклад. Ваша випускниця Олена Дмитренко вступила у листопаді в нашу аспірантуру, спеціальність «Політологія». Перед від’їздом я видав наказ про зарахування її до складу науковців інституту імені Кураса. Думаю, настав час оновити нашу угоду, наповнити її новим змістом. До ваших послуг – майже 200 наукових установ НАН.

На переконання Рафальського, працівники ЦДПУ, штурмуючи науку, не повинні почуватися нерішуче, бо наука не поділяється на академічну й вузівську, столичну та провінційну.

– Наука не має меж. Вона або є, або її нема.

Олег Рафальський вручив відзнаки НАН України ректору Євгену Соболю та ще кільком працівникам ЦДПУ.

Промови виголошувалися й відзнаки вручалися між виступами місцевих артистів. Час від часу на заднику сцени появлявся напис «Столітні традиції якісної освіти». Декому з присутніх це гасло здалося дещо заїждженим (мовляв, столітніми традиціями якості хваляться і пиво-, і миловари, і виробники рюкзаків), але автор цих рядків їхнього єхидства не поділяє.

Дехто з колишніх студентів закладу дав нашому виданню бліц-інтерв’ю. Запитання були такі: чому вступили саме в цей виш? Чи важко було навчатися? Чи задоволені тим, що здобули тут освіту?

– 1985 року я вступив на історичний факультет Кіровоградського педагогічного інституту, – розповів депутат обласної ради Ігор Волков. – Чесно скажу, не стільки для того, щоб стати педагогом, а тому, що гуманітарна сфера близька мені. Педінститут став стартовим майданчиком для подальшої освіти. На п’ятому курсі мене зарахували до Одеського університету. За загальними правилами, треба було спочатку закінчити педінститут. Але коли я в Одесі показав свої оцінки в педінституті, ознайомив з дисциплінами, які тут вивчав, ректор університету сказав, що зробить виняток і зарахує. В Одесі я здобув фах політолога й викладача соціально-політичних дисциплін у вищих навчальних закладах. Чи важко було вчитися в педінституті? По-всякому доводилося. Я навчався за новою, експериментальною спеціальністю: «Історія й іноземна мова». Вимоги щодо іноземної у нас були майже такі, як і на факультеті іноземних мов. Непросто було. Пишаюся тим, що першу освіту здобув тут. Знаю багатьох випускників нашого педагогічного, які стали успішними. Хто – в освіті, хто – у політиці, хто – у бізнесі.

– Я вступила 1996 року на історичний факультет, бо перед тим здобула друге місце на обласній олімпіаді з історії, це давало мені право на вступ за результатами співбесіди, – пригадала директор комунального закладу «Кіровоградський обласний соціальний центр матері та дитини» , громадська діячка Інна Жолобова. – Історію люблю зі школи, і вчитися в інституті цікаво було. Гарна пора! Багато часу провела в бібліотеці. Бувало, ідемо в читальний зал по одну монографію ледве не всім потоком – нас п’ять груп було. І нині спілкуюся з колишніми однокурсниками. Наприклад, з Олександром Чорним, який працює викладачем в університеті, ще й малює. Пригадую, як він на першому курсі до Дня студента зробив колаж, а там – і декан Тарас Іванович Бабак, і Нінель Михайлівна Бокій, й інші. На викладачів нам пощастило. Наприклад, Лариса Мартіївна Філоретова викладала історію України. Її чоловік, Віктор Миколайович, покійний, теж читав у нас, хороша людина й класний викладач. Я з червоним дипломом закінчила університет. І хоч не довелося працювати вчителькою, аніскільки не шкодую, що здобула педагогічну освіту.

– Закінчивши 1967 року школу № 27 в Кіровограді, подав документи на журналістський факультет Київського університету, – сказав освітянин і журналіст Анатолій Саржевський. – Мій же батько журналістом був. А мама – вчителька. Згодом я передумав і вступив на філфак Кіровоградського педінституту. Вчився залюбки. Правда, і складні предмети були – історична граматика, старослов’янська. Сьогодні я знову відчув себе студентом і викладачем мого рідного педінституту імені Пушкіна.

Чимало випускників педвишу різних років поділилися у FACEBOOK спогадами про своє студентське життя – взяли участь у челенджі з хештегом #100роківЦДПУ, ініційованому головою облради Сергієм Шульгою.

Наприклад, директор комунального закладу «Кіровоградський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського» Віталій Дмитрук написав: «Сподіваюся, що традиції, закладені поколінням епохи Олега Євгеновича Поляруша, дозволять і в майбутньому з гордістю називатися випускником педагогічного університету. Я й мої однокурсники знали кілька етапів становлення: І курс – іспит у Болеслава Вікентійовича Кучинського (окремо згадаю Юрія Федоровича Скляніченка з його філософським баченням суті багатьох речей, не лише мовознавчих); ІІ курс – Горпинич Ніна Григорівна з її фонетичними варіантами // інваріантами; ІІІ курс – “Морфологія” у неповторної Тамари Іванівни Поляруш та історичні аспекти функціонування “юсів” Володимира Кириловича Чернецького (був керівником моєї дипломної роботи); а далі – “Синтаксис” в інтерпретації Горпинича Володимира Олександровича та Ожогана Василя Михайловича, завдяки якому і я долучився до наукової спільноти. І, звичайно, не можу не згадати своїх викладачів, яскравих представників факультету тих часів, які вже є легендами нашого університету та й всієї української науки: Світлану Григорівну Барабаш, Ніну Олександрівну Задорожну, Людмилу Олександрівну Казніну, Василя Никифоровича Ликова, Григорія Дмитровича Клочека, Леоніда Васильовича Куценка, Василя Вікторовича Лучика, Василя Петровича Марка, Володимира Євгеновича Панченка, Олену Олександрівну Семенець та багатьох інших, хто сформував нас саме такими… Окремо хочу згадати нашого куратора Світлану Петрівну Пономаренко й колоритну Аллу Вадимівну Сидорову!!! Багатьох із них, на жаль, уже немає із нами, але ми пам’ятаємо їх, як і нашого однокурсника, незабутнього колегу Олега Тарана…»

фото Ігоря Демчука, «УЦ».

Громадський діяч Анатолій Стоян опублікував вірша, в якому згадав викладачів Анатолія Ніцоя, Петра Безтаку, Арона Розенберга, Марію Рогожу, Григорія Перепелицю, Бреусова, Нінель Бокій, Тараса Бабака, подружжя Загідуліних.

А наш колега-журналіст Петро Мельник, виявляється, закінчив фізмат Кіровоградського педінституту. Його «ювілейний» допис у FACEBOOK – не такий пафосний, як в інших, але душевний: «Прогулювали заняття (бо віддавали перевагу спортивним секціям чи хоч якійсь можливості підзаробити), десятки разів перескладали заліки й екзамени, але після цього матаналіз чи теоретичну фізику знали краще, ніж відмінники. І за це любили Сільвестрова, Ковальова, Ткачука, Костюкевича та інших незабутніх наставників. Найважливіше, чому вони нас навчили, – вчитися й досягати результатів.

А ще в наших спогадах – студентські будівельні загони, романтичні походи, будівництво гуртожитку №4, що на Полтавській. Там ми відшліфовували отримані на будівництвах Союзу професійні навички й починали будувати своє життя… Про яке мріяли.

Спасибі, альма-матер!»