Прихистило Панчеве

10:18
2977
views

Сорок домашніх тварин – собак, котів, шиншил та папуг – вивезла з Харкова, який обстрілювався, родина Кудрявцевих. Притулок їм дали в селі Панчевому на Кіровоградщині. Там же зупинилося ще кілька сотень біженців.

 

Про це ми дізналися від кропивничанина Володимира Лебедєва, який у Facebook повідомив, що очолювана ним громадська організація «Дім милосердя» доставила в Панчеве гуманітарку для 70 переселенських сімей. А Кудрявцеви для свого зоопарку отримали ще й 670 кілограмів кормів та 300 – хімзасобів.

– Тільки не пишіть про нас, бо люди несуть останнє, а в нас усе є, – просить Тетяна Кудрявцева на початку телефонної розмови. Автор цих рядків обіцяє написати: Кудрявцеви нічого не потребують. Та далі з’ясовується, що переселенка попросила про це швидше із скромності.

– Наша квартира – в дев’ятиповерхівці на Салтівці. 12 квітня був сильний обстріл. По будинку і навколо – 40 влучань. З «Градів». У нашій квартирі знесло балкон, вікна повилітали. Дев’ятьох убило на подвір’ї. Трупи, кров, жах.  Виносити тіла дорослим допомагали діти. Мама моя – їй 82 роки, живе через два будинки від нашого – чула крик жінки, якій ногу відірвало, після того не спала кілька ночей. 13 числа – знову обстріл. Ми в підвалі ховалися. Очей не зімкнули. Багато людей виїхало перед нами. У нашому під’їзді, де 36 квартир, залишилося три сім’ї. Вибираючись, сусіди віддавали нам ключі, щоб доглянули за їхніми котами, собаками, кроликами, папугами. У нас своїх чотири лабрадори. На початку думали: виїжджати  не будемо, залишимося до перемоги, бо хто нас візьме з чотирма собаками? Ще й служба порятунку тварин віддала собаку. Ветклініка закрилася – ми й звідти тварин забрали. Тримали усіх у квартирі, в клітках, підписали кожну, де чия тварина. Потім вирішили: виїжджаємо із довіреними нам тваринами. Тільки собак – шістнадцять. У тому числі – кілька щенят-шпіців, яких треба було годувати за спеціальним графіком. Їх з собакою-матір’ю залишила дівчина із сусіднього будинку, вирушаючи в Польщу.

Маємо автомобіль, Citroen Berlingo, ним і поїхали. Я, чоловік, син 15-річний, мама. Речей взяли мінімум – не мали часу збиратися, та й місця в машині обмаль через тварин.  Їх  помістили в багажнику. Деяких – у банках, у відрах. Дорогою зупиняли військові, просили показати, що веземо. Я попереджала: відкрию багажник – потім всіх не зберемо. Військові заглядали туди із салону. 

Поїхали на Полтаву, далі – на Кременчук. Сподівалися, знайдемо житло. Марно. Поїхали до Кропивницького. Телефонували людям, які пропонували житло. Вони, почувши про тварин, відмовляли. А з Панчевого дівчина погодилася. Сказала, нас чекає вільний будиночок, хоч і без зручностей. Про плату й слухати не хотіла. Прибули в Панчеве. Будинок – прибраний. І натопили для нас, і їсти приготували. Хто саме? Таня Босько та інші волонтери. Дуже вдячні їм, та й усій громаді села.

Кудрявцева каже, що її родина вже оформилася в Кропивницькому районі як переселенці. Щоправда, належних соцвиплат ще не отримали, але Тетяна не нарікає:

– Країні важко, грошей немає. Волонтери дають продовольчі набори раз у місяць. У Новомиргороді є дядя Вася, допоміг з холодильником. І клітку привіз – у нас же тварини. Правда, двох собак і двох папуг ми віддали місцевим жителям. Перший місяць годували тварин на волонтерські пожертви. Потім мама пенсію отримала. Недавно хлопці з «Дому милосердя» привезли нам продовольство й тваринам корм. Тут невелика ділянка, то я відро картоплі посадила – люди дали. І цибулю, моркву, петрушку, кріп. Чоловік влаштувався зварником у фермера. Задоволений. Усе добре. Сьогодні прокинулися, а на порозі – мисочка з полуницею. Сусіди принесли. Не знаю, хто саме.

Розповідає Тетяна Босько:

–У березні до нас почали прибувати переселенці. Зараз їх тут – 60 родин. А було майже 90 – частина повернулася додому. Першу ми поселили родину із Сєвєродонецька, вони розповіли своїм знайомим про Панчеве. Я з односельцями підшукувала вільні хати, домовлялася з господарями. Прибирали, фарбували, ремонтували. Перед заселенням в хатах був і посуд, і постіль, і совки, навіть хатні капці. Саша Щербина, підприємець з Новомиргорода, забезпечив відрами, каструлями, все – новеньке. Дядя Вася, теж з Новомиргорода, допоміг холодильниками, меблями, він їх ремонтує. Дядя Вася – наш скарб.

На прохання назвати прізвище знаменитого дяді Васі Тетяна Босько задумується, обіцяє довідатися й повідомити згодом. Зате перелічує своїх односельців-волонтерів:

– Віта Панкул, Оля Панкул, Ваня Флоря, Каріна Бруснік, Юля Леонтенко, Лєна Богза, інші.

Також Тетяна розповіла, що її чоловік, фермер, на початку великої війни пожертвував кількома свинями.

– Ми їх переробили на тушонку для воїнів.

За словами Тетяни, її чоловік влаштував шістьох переселенців у своєму господарстві. Вони добре заробляють. Щоправда, не всі біженці знаються на сільській роботі, тому й не цікаві фермерам. І все ж Тетяна Босько переконана:

– Хто хоче працювати, той знайде роботу. І в селі, і в місті.

Недавно поховали переселенця з Луганська. Ніби й не хворів, і не такий вже й старий, 69 років. Подзвонили його родичі о п’ятій ранку: «Так і так, дєдушка помер. Таня, що робить?» Ми з чоловіком все організували. У переселенців нема за що хліба купить, а тут – ховати родича. Їхній будинок у Луганську горів двічі – 2014 року й цієї весни. Нема куди повертатися. Вирішили залишитися. Людей наших хвалять. Є тут гуртожиток, будемо клопотати, щоб за рахунок держави відремонтувати й поселити в нього цих людей. Треба щось робити для них.

Через годину після цієї розмови Тетяна Босько написала: «Дядя Вася – Лірниченко Василь Петрович».