«Ми повинні потроху ставати і Херсоном»

13:26
187
views
фото Олександра Шулешка, «УЦ».

Війна різко скоротила кількість спікерів, які спілкуються з народом. В ефірі «Єдиного телемарафону» – президент та ще кілька вже добре знайомих облич. А хочеться чути своїх, місцевих, які мешкають поряд, бачать наші проблеми з вікна, а не зі столиці.

Розмова з начальником Кіровоградської обласної військової адміністрації Андрієм Райковичем вийшла короткою – телефони дзвонили безперервно, і, судячи з уривків фраз, усі дзвінки були терміновими та важливими.

– Андрію Павловичу, є питання, які хвилюють більшість пересічних українців, а є ті, що найбільше турбують мешканців соціальних мереж. І ці питання не завжди збігаються. Тож перше питання, так би мовити, з Фейсбуку: на Кіровоградщині барабанів не купують в широкому сенсі? Чи не робить наша місцева влада таких відвертих дурниць?

– Якщо говорити про місцеві влади в широкому сенсі цього слова, то керівників громад, їх у нас на Кіровоградщині 49, обирають люди. У громаді зв’язок між керівником і жителями громади найкоротший. Це я вам можу сказати з позиції чинного міського голови обласного центру, а не лише як начальник військадміністрації. Тому, якщо взяти, образно кажучи, закупівлю барабанів, то люди ж такого керівника довго терпіти не будуть і запитають не лише із соціальних мереж, але й віч-на-віч «Які барабани?». Тому відповідь зі знаком оклику «Ні!».

Ми зараз готуємося до чергової сесії обласної ради, і засвідчую: головна зараз фінансова компонента – це допомога військовим, оборонні заходи. І ми від цього не відступимо. Це моя принципова позиція. Серед ключових позицій – це, безумовно, укриття. Я читав у вашій газеті, як зараз в Тель-Авіві в кожній квартирі роблять спеціальну захищену кімнату. Нам би хоча б досягти рівня, який в них є багато років, тому що нам жити з таким ворогом, нікуди ж його не відсунеш від наших кордонів, тому укриття для нас є однією з найважливіших компонент. Це головне і для школи, і для садочка, і для соціальних закладів. Я б тут хотів через вашу газету ще раз, щоб мене почули керівники підприємств великих, щоб мене почули люди, які мають фінансовий ресурс, щоб ми все ж таки не лише сподівалися на бюджет і на державні програми, а свідомо поставилися до того, що треба певні кошти виділяти, тому що на кожному підприємстві, взагалі на кожній території – це люди, які у вас працюють, яких треба захищати. Це наше завдання – серед пріоритетів. А ще – ми рухаємось в зиму, тому готувати теплоенергетику, комунальне господарство, чого один водовід вартий – ці позиції є також безпековими і потребують коштів.

– Однією з головних тем зараз є усунення наслідків Каховської катастрофи. Розкажіть, будь ласка, про термінові та довготермінові завдання, якими доведеться займатися на Херсонщині Україні в цілому й нашій області в тому числі.

– Я вже кілька разів був там. Спочатку поїхав один, з військовими ми там працювали. Україна демонструє, усі території демонструють велику підтримку. Я не буду розкривати вам усі деталі, ми маємо певну територію, якою опікуємося, і про проєкт, який готується, і ваші читачі, і взагалі українці дізнаються пізніше. Ви праві, те, що сталося, не піддається жодним словам, жодним характеристикам, напевно, це по наслідках дорівнює ядерному вибуху, але без радіації.

І що нам доведеться пережити, ми ще не знаємо напевно. Туди одразу поїхали волонтери, одразу громади наші почали перераховувати кошти. Далі поїхали більше півсотні наших рятувальників – з технікою, з усім. Ви розумієте, що це таке, коли заміновані території, коли заходять хлопці в те місце, яке треба відремонтувати, а в дворі міна. Тому там є черговість роботи. Спочатку розмінувати, тобто безпекові питання, а потім зайдуть туди будівельники чи проєктанти, чи ось зараз комунальники.

На долю наших комунальних служб випала дуже складна робота. Хочу вам сказати, що ми свої комунальні служби відправили повністю екіпірованими – і бронежилети, і каски, і чоботи, і інструменти. Там вода все знесла, тому потрібно багато такої спеціалізованої техніки, якої, на жаль, у нас нема, тому що ми не стикалися з такими речами. Там така кількість мулу, сміття, каміння, болота, яке доведеться ще прибирати! А на сонці вже до 40 градусів спеки. Що робиться одразу з цим болотом?.. Щодня я отримую відео від наших бригад. Це дуже важка робота.

 Що стосується стратегії, безумовно, це катастрофа не лише українська, це європейська, це світова катастрофа. І тому, безумовно, будуть державні програми, будуть великі міжнародні програми, туди, на Херсонщину, зфокусуються погляди і фінансові і, мабуть, наука туди піде зовсім нова, інакше не вийде.

 Але ось друга частина вашого питання – Херсонщина, як і Кіровоградщина, як і Дніпропетровщина, і Одещина – житниці. Ми є в тій п’ятірці, які дійсно годують країну, і не лише. Ми мусимо тут з аграріями переглядати території, нам треба плече підставити не лише комунальній службі. Нам треба кут зору поміняти, і ми повинні потроху ставати і Херсоном. Це правда.

 У нас інший клімат, але ви згадайте, які в нас були тепличні господарства раніше. Я та й ви дуже добре пам’ятаєте часи, коли кожне господарство в нас мало свої баштани, свою городину, а саме це зараз на часі. І держава це бачить, тому зараз з’являються і проєкти «Сади Перемоги», і тому переїжджають сюди переселенці з півдня. Нам же їм і роботу треба дати. А джерело роботи в нас – земля. І це дуже добре, що до нас переїхав Херсонський аграрний університет. Наш аграрний департамент зараз працює над програмою, яка буде пов’язаною з городництвом, з тепличним господарством. Ви зрозумійте, що це не просто тепличку поставити. Я ж не про це говорю. Я говорю про великі масштаби, які можна в нас на базі певних господарств створювати. Я тільки-но сьогодні говорив про це з Валерією Фурмановою, і вона каже: до 40 власників і фермерів готові потенційно взятися за цю роботу. І нам доведеться робити це.

– Дякую. Ще одна складна проблема. Фермери вже зіткнулися з нестачею кадрів. Кажуть, що збирати врожай не буде кому. Посіяти було, а збирати не буде. Чи є у вас можливість та плани допомоги нашим годувальникам?

 – Звичайно, важка проблема, але я хочу, щоб мене кожен зрозумів. Мобілізація – це дуже складний процес. Кіровоградщина в трійці тих областей, які найбільше мобілізували (відносно кількості жителів області) на фронт людей. Так, це є. Ми дійсно провели посівну кампанію, і повірте, провели її складно, але в штатному режимі. Я свідомий, що ми не будемо оголошувати лозунги типу «Дівчата – за кермо “Джондіра”!». Але є над чим думати. Я вже говорив, що певні програми допомоги фермерам є. Уряд їх реалізує, і наша область, фермери доволі активні. Але мені важко відповідати на питання, коли я бачу, скільки джипів їздить містом, а за кермом комбайнів хлопців не вистачає… Ми щільно комунікуємо з нашими територіальними центрами комплектації – і розуміємо, і подаємо на бронювання, і говоримо про це з урядом. Але це не так просто…

– Останнє питання. Чимало людей повернулося з війни пораненими, контуженими, комісованими, але живими, слава Богу, і дієздатними. Чи не варто їх побільше залучати до роботи в бюджетних структурах? Бо в наших різних кабінетах так багато молодих здорових хлопців…

– Перше, я вам скажу, що з таких кабінетів теж багато хлопців пішло на фронт. І загинули, на жаль, ми маємо вже втрати. Друге. Я б дуже хотів, щоб не складалося ось таке загальне враження, що ось, сидіти отут, в кабінеті, це якась робота ні про що. Виховати грамотного управлінця, спеціаліста – нелегко. Повірте мені, нелегко. І кадровий голод в управлінських структурах надзвичайно великий. Тут не захмарні кошти, у державних адміністраціях, у районних також. Ми запрошуємо на роботу, і не факт, що кожен пройде. Згоден, тим, хто повернувся з війни, треба дати нормальну роботу. Але найперше: їх треба психологічно реабілітувати. Їм треба допомогти дійсно повернутися до життя. Оце проблема, оце проблема, яка… абсолютно не менша, ніж укриття, абсолютно. І ми про це думаємо. І всі центри допомоги врятованим, уся реабілітація, яку ми облаштовуємо, усі психологічні служби – це саме те, про що я кажу. І як доведеться міняти аграрні навчальні заклади, так змінюватимуться й медичні заклади, і педагогічні, соціальні – усе з поправкою на війну.