Медреформа: що далі?

З початку квітня поточного року українська система охорони здоров’я вступає в другий етап медичної реформи, але не завадило б дізнатися про хід виконання першого етапу реформи, тим більше, що все на світі (у прямому сенсі) сплутала пандемія коронавірусу. Через це стало взагалі незрозуміло, на якому рівні перебуває медична галузь України, чого досягли завдяки реформі та що робити далі?

Про це ми розмовляємо з Сергієм Дьячуком, головним лікарем комунального підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги м. Олександрії». Свого часу він закінчив Дніпропетровський медичний інститут, біля 20 років працював лікарем-психіатром психіатричної лікарні м. Олександрії, потім заступником головного лікаря Олександрійської ЦМЛ, заступником міського голови м. Олександрії, заступником міського голови м. Кіровограда. Як бачимо, досвід і знання достатні для об’єктивної оцінки ситуації.

– Сергію Степановичу, 1-й етап медреформи (МР) можна вважати закінченим чи залишаються питання?

– В основному так, точку неповернення пройдено. Але є питання, які будуть вирішуватися в процесі. Це нормально для будь-якої реформи. І вони стосуються тільки медиків, пацієнтів не стосуються.

– Тоді що це дало медичній мережі міста, як вона трансформувалася, у чому позитив і негатив як для працівників, так і для людей? Можливо, є цифри?

– У місті був створений заклад, як окрема юридична особа (пізніше перетворений в комунальне неприбуткове підприємство), – Центр первинної медико-санітарної допомоги, у складі якого налічується 7 медичних амбулаторій, розташованих у різних районах міста. Для людей реформа дала можливість обрати собі лікаря незалежно від місця проживання, при необхідності вирішувати свої питання з цим лікарем через електронні засоби комунікації, у тому числі й виписувати ліки в електрон­ному вигляді, записуватись на прийом та інше. Для працівників – це перш за все підвищення заробітної плати та стимул будувати з пацієнтами такі відносини, щоб з ними заключили декларації якнайбільше пацієнтів. Негативів немає, є питання, які потрібно вирішувати, але це, так би мовити, поточні питання, їх не могло не бути. Щодо цифр, то з лікарями нашого Центру декларації наразі підписали 65448 пацієнтів, це гарний показник. Збільшилася й заробітна плата працівників, у середньому вона 12-13 тис. грн, як кажуть, «чистими». Це показник.

– Гроші, як і обіцяли, пішли за пацієнтом чи загубилися по дорозі? Іншими словами, чи виправдовує себе Національна служба здоров’я та чи виконує держава свої зобов’язання перед громадами в плані фінансування медицини? Як з держзамовленням?

– НСЗУ фінансує одну декларацію на рік, а не один випадок. Тому людина, яка підписала декларацію, може звертатись до свого лікаря стільки разів, скільки необхідно. Гроші по дорозі загубитись не можуть, усе йде в електрон­ному режимі. Щодо зобов’язань держави, то, на мою думку, її позиція неправильна. По-перше, проводити реформи, будь-які та будь-де, без додаткового фінансування неправильно. Наприклад, на реформування поліції було виділено кілька десятків мільярдів гривень, тоді як на медреформу мало що нічого не дали, так ще й скоротили видатки в держбюд­жеті на медицину. По-друге, держава практично «звалила» реформування на органи місцевого самоврядування. Це також неправильно.

– Як змінилася й яка зараз ситуація з матеріально-технічним та кадровим забезпеченням?

– З матеріально-технічним забезпеченням ситуація покращилась. З кадровим – не змінилась, у нас комплектація лікарів на рівні 65%.

– Чи збереглись «вдячність» пацієнтів та добровільні внески в фонд закладів?

– Наш центр не приймає благодійні внески більше 4-х років, міський голова заборонив. Міська влада при необхідності проводить додаткове фінансування. Ну а «вдячність», як ви кажете, – це справа спілкування лікар-пацієнт. Ми живемо в реальному світі людських стосунків, і якщо пацієнт відчуває вдячність і висловлює її в формі невеликого подарунка, то це його особиста справа, але спонукати його до цього лікарям заборонено, бо вони отримують заробітну плату. Тому, якщо лікар буде вимагати «вдячність», це буде хабар, за яким повинна слідувати кримінальна відповідальність.

– Зараз первинка може функціонувати без продовження чи поглиблення реформи?

– Первинка, як і вся медицина, функціонувала до реформи, функціонує в процесі реформи й буде функціонувати після неї. Були і є хворі, вони потребують медичної допомоги. Наш обов’язок – її надати. Безумовно, реформа буде продовжуватись, але це не означає, що медичний супровід громадян повинен погіршуватись. У будь-якому випадку ми робимо все від нас залежне для надання якісних послуг нашим пацієнтам.

– Кажуть, що електронний запис і електронний документообіг – це фікція, людям незручно, все одно виникають черги. Це так?

– Дозволю собі не погодитись, бо інколи кажуть неправду. Я ці питання відстежую щодня. Але по Інтернету поки що записуються мало, лише до 15-ти пацієнтів на день, хоча ми маємо можливість приймати запити від усіх пацієнтів, що для них було б зручніше – надіслав запит і приходь у свій час. Ми дотримуємося графіку електронного прийому, що підтвердилося й у результаті анонімної журналістської перевірки.

– Сімейні лікарі мають можливість працювати автономно, в режимі приватної практики?

– Так. Двоє наших колег стали приватними підприємцями, тобто відкрили свою приватну практику.

– Чи можуть головні лікарі самі встановлювати розмір заробітної плати собі та персоналу?

– Самі лікарі ні, але умови оплати праці працівників обумовлено в колективному договорі, і вона напряму залежить від діяльності медзакладу, кількості декларацій, якості лікування.

– Головні лікарі закладів вторинної ланки, тобто центральних районних лікарень, кажуть, що первинка, тобто сімейні лікарі, перекладають відповідальність на вторинку, часто не приймають хворих, а ті звертаються до ЦРЛ, за що ніхто не платить.

– Це запитання до них. Нехай наведуть приклади. Можливо, тут є щось особисте, бо лікарі вторинної ланки не відчули позитиву від першого етапу реформи. Наші лікарі як працювали, так і працюють, тому направляють хворих у стаціонари лише за показаннями. З кожним таким випадком, про які кажуть колеги, потрібно розбиратися на місці.

– Як працює дистанційна медична допомога чи в місті Олександрія це неактуально?

– Для нашого міста це неактуально. Але ми отримали два комплекти для телемедицини, один уже працює в селищі Олександрійське, там молодий лікар, йому це цікаво. Другий плануємо передати на Пантаївку, коли там завершиться будівництво амбулаторії.

– На якому етапі комп’ю­теризація медзакладів?

– Що стосується нашого центру, то всі робочі місця завдяки міській владі комп’ютеризовані.

– А програма «Доступні ліки» діє?

– Так. І дуже добре. Нею користується ось уже два чи більше років маса людей, і вони задоволені.

– Таке запитання: все начебто гарно, але, з іншого боку, чи здатні органи місцевого самоврядування витримати фінансове навантаження для підтримки місцевої медичної галузі?

– Міста, на мою думку, можуть підтримувати медичну галузь, що вони й роблять. Але загалом – це обов’язок держави. Не можна все перекладати на місцеві бюджети, наприклад, ремонти, придбання транспорту, дитяче харчування та навіть придбання памперсів. Тому ми вдячні місцевій владі за підтримку, але це повинна робити держава, а потім, не всі ж громади мають такі можливості, як деякі міста?

– З чим ви підійшли до другого етапу медичної реформи, чого чекаєте, що повинно бути, що не так?

– У нас є певні побоювання, але поки що незрозуміло, що та як буде відбуватися на вторинному рівні. Вторинний рівень – це стаціонари та спеціальна допомога. Скажімо, сімейний лікар направляє хворого на консультацію до вузького спеціаліста, а ось хто буде оплачувати його роботу – незрозуміло.

– А ви можете сказати, чи виправдала себе реформа в умовах епідемії коронавірусу?

– Реформа тут ні до чого. Ну, окрім того, що зруйнована сан­епідслужба. Це погано, працювати значно складніше, бо багато питань потрібно вирішувати на рівні структури, а не окремих лікарів-епідеміологів, а структури, маю на увазі СЕС, якраз і не залишилося.

– Нинішня тенденція до закриття чи оптимізації місцевих закладів охорони здоров’я – це наслідок реформи й до чого це призведе? Чи врахували досвід практиків?

– Це питання не до мене. А от що реформатори не звертали уваги на думку практиків, на їхні зауваження, то це факт. Я і сам звертався, і колеги, надсилали пропозиції. Ініціатори, та ж Супрун (Уляна Супрун, в/о міністра МОЗ України. – Авт.), мабуть, вирішили, що в Україні не існує ні Конституції, ні трудового законодавства, тому заявляли, що сімейний лікар повинен працювати 24 години на добу 7 днів на тиждень. Звучить гарно, але ж це люди, працівники, у яких робота та відпочинок і регламентуються, і гарантуються, так? Але нас просто не почули, і це питання не врегульоване.

– Коли медреформу можна буде вважати завершеною?

– Ми ж не знаємо, і нам ніхто не каже, що намагаються побудувати. Тому це питання залишається без відповіді. Ні, скажу, що реформу можна буде вважати вдалою, коли всі громадяни України матимуть можливість звертатися й отримувати доступні послуги, а лікарі – працювати й бути задоволеними результатами праці.