Місто, якого вже немає

У головній книгозбірні Кіровоградської області – імені Чижевського – презентували незвичну й дуже цікаву книжку. «Місто, якого вже немає» авторства Володимира Поліщука, Сергія Невесьолова та Валентини Сємічової про те, що знають майже усі в місті, кому трохи «за» за віком. Легендарні дім Заславського та кінотеатр «Сивашець», Успенський собор та міський трамвай і багато-багато іншого.

На презентацію у день пам’яті Святого Володимира зібралась культурно-краєзнавча спільнота міста. Володимир Поліщук (на фото) був мотором і штовхачем ідеї книги, тим, хто вміє доводити до кінця задуми, також назвали його на презентації. Він проводить дуже велику роботу, іноді здається, він живе в архівах. Йому слово:

– Попередня наша зустріч була у квітні, на книжці про двох наших архітекторів – Шестовського та Шиліна, які працювали в часи, коли архітектором міста був брат письменника Достоєвського, і залишили свій добрий слід.

Ідея сьогоднішньої книги виникла давно, але реалізувати ми її почали на початку року. Робота не була простою, бо коли кілька співавторів, то в кожного своя думка. Чимало зусиль пішло на те, аби зробити якісні фото місць, де були розташовані будинки, про які ми пишемо.

Ми вирішили презентувати цю книгу словами людей, які пов’язані з будівлями, про які ми пишемо. Ідея належить Катерині Лісняк, яка жила у відомому будинку Заславського. Тож хай більше говорять ті, хто пов’язаний з цими будинками.

Думаю, більшість присутніх або все життя прожили в місті, або все свідоме життя, вони спостерігали, як змінюється місто, і хай про це розкажуть.

Слово Олександру Мануйлову, який займається вивченням історії наших церков, автор історії єпархії та кількох храмів:

– Хочу розповісти історію Успенського кафедрального собору. Його будівництво розпочалось ще в часи заснування фортеці Святої Єлисавети. И знаєте, що зараз його немає, на його місці міськвиконком. Історія починається якраз у 1754 році. І, як писав дослідник історії релігії нашого краю Василь Нікіфоров, це сталося й почалося тому, що багато польських поміщиків краю просто виганяли зі своїх сіл священників, які відмовились прийняти Унію.

А майстрів, архітекторів з побудови церков не було, самі ці священники будували храми під подальший розбір та перевіз. Тому й Успенську церкву будували не у фортеці, а, за різними даними, у селі Федорівка неподалік, або Федірці в районі Крилова (нині Світловодськ).

Тобто дерев’яний храм просто перенесли, і вже на свято Успіння 31 січня 1755 року він був освячений. Але, з погляду на те, що будувалась церква на скору руку, незабаром потік дах. Тому духовенство звернулося за дозволом перебудувати храм і збільшити його. І вже в 1781 році храм став трьохпрестольним – на честь Успіння, на честь великомучениці Варвари та Миколи Чудотворця. У 1788-му князь Потьомкін, перебуваючи в нас, провів у полковники пана Красноглазова, і той на честь події вирішив побудувати вже кам’яну церкву, ще більших розмірів. Получив дозвіл і почав будівництво, але не дожив до завершення, як і його дружина. Донька добудувала й передала церкві, і вже у 1801 році храм отримав статус Кафедрального собору. А в 1830-му вийшло «височайше повеління» передати храм 3-му гусарському полку.

Потім його ще багато років перебудовували, розширювали. Один купець зробив мармурові поли в соборі на 10 тисяч карбованців.

А коли прийшли більшовики, вони почали грабувати храми. Із собору було реквізовано 17 пудів срібла, трохи менше золота, багато дорогоцінного каміння. У 1930-му зняли всі 11 дзвонів вагою більше 300 пудів. Церкву закрили.

А в 1943 році в храм попала авіабомба. І в 1946-му було прийнято рішення розібрати його. Але він був настільки міцним, що розбирали три роки. А потім на цьому місці побудували обком партії.

Катерина Лісняк жила в легендарному будинку Заславського, і цього року виповнюється 45 років, як знищили цю пам’ятку архітектури. За розмірами будинок Заславського, мабуть, неможливо порівняти ні з яким іншим.

– Мені пощастило. 17 років я прожила в цьому будинку. Моя бабуся працювала на швейній фабриці й отримала квартиру в ньому десь у 30-х роках. Більшість квартир у будинку Заславського складалися з кухоньки та кімнати або тільки кімнати. Але були й чотирикімнатні з частковими зручностями – водою, туалетом і балонним газом. Будинок мав чотири під’їзди. На першому поверсі розташовувались продуктовий та рибний магазини, – розповіла кропивничанка під час презентації в ОУНБ імені Дмитра Чижевського.

Після знищення будинку Заславського рибний магазин перенесли на 5/5 у першу в місті дев’ятиповерхівку й дали йому назву «Океан».

Принадами невеличкого двору були металеві сходи, які поєднували його з третім поверхом, та колонка з водою.

– Населення нашого будинку було інтернаціональним. У ньому жили українці, росіяни, євреї, поляки. Жили в нас циганка й латишка. До речі, латишка Віра Гульбер була викладачкою музичного училища та відомим акомпаніатором. Вона мешкала разом зі своєю старенькою мамою та великою вівчаркою. До речі, у чотирикімнатній квартирі жив викладач стародавньої літератури колишнього педінституту Володимир Кирилович Чернецький, – розповіла Катерина Лісняк.

Єдиним позитивом для мешканців 45 квартир цієї унікальної споруди було те, що вони отримали квартири зі зручностями. Більша частина мешканців переселилася у будинок по вулиці Волкова, 1.

За словами Катерини Лісняк, вона збирає прізвища людей, які жили в будинку Заславського, і готує публікацію про цю архітектурну перлину міста.

І таких цікавих історій у книжці багато. Знайдіть її та прочитайте. До того ж майже всі книги, які готує Володимир Васильович Поліщук, з’являються у вільному доступі для всіх на сайті бібліотеки імені Чижевського.