«Ми знаємо, що нас не візьмуть»

Його дописи в соцмережах сповнені оптимізму. Як йому це вдається, адже живе в Миколаєві? Ігор Данилов – наш колега, є незалежним журналістом. Коли ворожі ракети прилетіли в Кропивницький, в Миколаїв прилетіли також. А до цього літали чи не щодня. Ми поговорили з колегою про те, як він переживає війну, чим живе його місто, на що нам всім сподіватися.

– Ігорю, у твоє місто ракети прилітають дуже часто. Як ви з цим живете?

– Знаєш, на місці російських ракет я в наше місто вже не літав би. Літають, літають, а жодного сенсу немає. Люди вже не реагують так, як реагували раніше – у перший місяць. Буває, що ракети влучають у центр міста, є деякі руйнування, шок, коли на місці, припустимо, готелю залишаються руїни.

Я мешкаю в районі, куди до певного часу нічого не прилітало. А три тижні тому за три-п’ять хвилин ходу від мене влучило в будинок, вісім людей загинули. Не можу сказати, що до цього звикли. Але городяни якось пристосувалися, продовжують жити.

– Багато людей залишили місто?

– Виїхало більше половини. Місто не було блоковане, була можливість добровільно евакуюватися в напрямку Одеси. Масово не повертаються, але й відтік людей знизився. Можливо, один автобус з людьми у день-два виїжджає. Ми впевнені, що ворог нас не візьме. Буде лякати. У напрямку Херсону луплять, але не можуть дійти до будь-якої точки Миколаєва. Більше страждають передмістя, це так, і там небезпечно. Гатять, як правило, з третьої ночі до шостої ранку.

– Сховищами городяни користуються?

– Уже практично ні. У багатоповерхівках людей майже не залишилося. Ті, хто залишився, звикли. Я, приміром, під час нічних обстрілів користуюся берушами, щоб поспати. Ми знаємо, що сигнал повітряної тривоги звучить, коли є загроза повітряного чи авіаційного удару. А коли стріляють з Херсонської області, долітає за три хвилини. Буває так: бабах! – і пішла сирена.

– Як ви живете? Що з комунальними послугами? Як з роботою?

– Місто напівпорожнє, роботи обмаль. Літні люди отримують пенсію, гуманітарну допомогу – приїздять машини. Подорожчав проїзд в маршрутках.

Ми звикли жити без нормальної води в кранах. Є три «види» води. Перший – у кранах замість дніпровської – з лиману. Її можна використовувати для технічних потреб. Другий вид – привозна. Її везуть волонтери, її можна пити. І можна купити питну воду. А ще в місті зробили багато свердловин. Це стало нормальним для лікарень, для приватного сектору. Ідеальний варіант – дніпровська вода. Але це вже після звільнення Херсонської області.

– Чи є колабораціоністи? Вони явні?

– Ніхто на вулиці відкрито не скаже, що чекає приходу «асвабадітєлєй». Можливо, на деяких кухнях подібні розмови є, як і в інших містах. Взагалі дуже змінилося ставлення до росії та росіян. Навіть ті, хто ставився лояльно, тепер категорично проти.

Всі розуміють, що кожний обстріл є результатом розвідданих, отриманих завдяки пацюкам, які є в кожному місті. Такі запроданці були й є. Наша обласна влада вирішила на кілька днів закрити Миколаїв на в’їзд-виїзд і вичистити місто від пацюків. Усіх про це вже попередили. До мене дійшли чутки, що декого вже пов’язали.

– Чого чекають мешканці Миколаєва?

– По-перше, визволення Херсонської області. Ми знаємо, що нас не візьмуть. А сусідів необхідно визволити. Миколаївщині, як і всій Україні, стане легше, коли Херсонщина повернеться. А далі – визволення і інших окупованих територій.