І мамина мальва…

Ми спілкувалися телефоном, надсилали один одному електрон­ні листи, знайшли спільну мову, спільну тему. Зустрілися більше ніж через 10 років…

Коли ми з водієм заблукали у Нижчих Верещаках, вперлися в поле, він сказав, що їде назустріч. Летить «Нива», за кермом – молода людина, вдягнута у джинси, свіжу сорочку. Високий, статний. Та ні! Це не може бути він. Судячи з голосу, який я чула в телефоні, – дідусь, мав приїхати на рейсовому автобусі, якійсь маршрутці… А голос впізнала. Так, це він, Іван Кирилович Охріменко.

Вперше про цей хутір, сповнений легендами, «УЦ» писала в серпні 2011 року. Ми тоді поїхали до садиби Охріменків. Довго блукали, але місцеві діти допомогли доїхати до садиби, яка вважається хутором. Саме в цей день вже від’їжджав до Донецька, де мешкав, Андрій Охріменко. Два брати – Андрій та Іван – бережуть, як можуть, батьківську хату. Андрія вже немає, Царство йому Небесне, Іван приїхав з Павлиша на кілька днів, і ми зустрілися.

Наприкінці 2020 року «УЦ» опублікувала статтю під назвою «Хто прокладе історичну стежину?» Один фрагмент: «Минуло багато років з того часу, коли брати Охріменки (Андрій та Іван) оголосили на всю Україну про легенду народження Богдана Хмельницького в місці, де пізніше заснувався хутір Мазурівка (село Нижчі Верещаки Олександрівського району Кіровоградської області). Цей факт вважався сільською легендою до тих пір, поки не були знайдені речові докази існування на околиці села застави, яку очолював сотник Михайло Хмельницький. Якби не було переказів з часів Хмельницьких, то слід було б створити легенду, але в даному випадку нічого вигадувати не треба – сільські свідки цих подій передавали із покоління в покоління розповідь про неординарний факт. І, слава Богу, ця історія не зникла з плином часу».

Коли ми заблукали в селі, зупинилися біля двору, покликали господиню, спитали, де садиба Охріменків. Вона не зрозуміла. Наступне питання: «Де народився Богдан Хмельницький?» Вказала напрямок.

Іван Кирилович, зустрівши нас, кілька разів зупиняв машину і показував, розповідав: тут була пісщана прірва, ми пацанами стрибали, тут проходив Чумацький шлях, тут була річка, тут готель, де служила Марія, яка завагітніла від Михайла Хмельницького і саме сюди принесла немовля, а там стояв млин, і я його пам’ятаю…

Відлік вже пішов на десятиліття, відколи Іван Охріменко хоче прокласти туристичну стежку до садиби. На запитання, що б він, будучи екскурсоводом, тут показав та розповів, ми почули: «Пів кілометра дороги треба зробити, щоб можна було доїхати. В будь-яку погоду можна буде сюди приїхати. Тут, за грушею, над прірвою, можна спорудити оглядовий майданчик. Я передам для експозиції все, що зберіг. Навіть гребку, яку в мене намагалися купити, я зберігаю для музею.

Я покажу, де чумаки напували волів, де був підземний хід під так званим турецьким кладовищем, бо якось тракторист вирив могильну плиту, на якій був напис турецькою. Казали, що поляки робили підземний хід, і якусь печеру ми з братом пам’ятали.

Покажу, де була криниця, яку чумаки викопали. Ми малими брали звідти воду – дуже смачна була. А біля криниці був той самий готель, куди зайшов Михайло Хмельницький, де стояла його сотня, і побачив Марію.

Про водяний млин розкажу. Покажу, де він був. До речі, дамбу закладали, коли тут були козаки. Покажу дев’ять бугрів, які тут зійшлися наче штучно. Але це так природа зробила. І козакам була зручна ця місцевість.

Потім я заведу групу туристів на подвір’я. Історію про циганку, яка порадила моїм батькам будуватися саме тут, я вже розповідав. Так, туди, де планували будуватися раніше, влучила бомба під час Другої світової. Її передчуття справдилися».

На подвір’ї, в хаті, чесно, непрезентабельно як для туристів. Але так справжньо. Там посеред двору мальва розквітла. Іван Кирилович сказав, що її мама посадила.

Він надсилав листи в інстанції всіх існуючих рівнів. Колись привозили учнів. Була скринька для відгуків, один з них: «Дякую за те, що допомагаєте виховувати наступні патріотичні покоління». А ще хтось приїхав, подивився і поїхав. А ще якимсь типу чиновникам сподобалася місцевість, і вони приїздили відпочивати і смажити шашлик…

Іван Охріменко написав книжку про історію Нижчих Верещак. Не знає, як видати. Є пропозиції та варіанти?