Нераціональне зерно

До війни аграрії казали, що в Україні дві головні проблеми – неврожай і великий врожай, причому цілком серйозно стверджували, що друга – гостріша. Війна, знищивши частину сільського господарства країни, не скасувала економічних законів. А у сільгоспвиробників тилу появилися нові труднощі, зокрема з реалізацією продукції. Про це «Україні-Центр» розповів Павло Фесюк, директор холдингу «АгроВіста» з головним офісом в Олександрійському районі.

– Павле Дмитровичу, розкажіть, як діяв холдинг «АгроВіста», коли почалася велика війна.

– Тоді було кілька думок: як зберегти людей, врожай і що робити далі. Частину зерна ми евакуювали залізницею в західні області України, переважно в Івано-Франківську та Рівненську. Потім повезли зерно через Молдову в Європу, намагаючись там його реалізувати. З 24 лютого ціни на продовольче зерно в Європі виросли космічно. Потім ми повезли зерно в Європу через Дунай, внутрішню річку Європейського Союзу. Ми з українських агрокомпаній були першими, хто будував в Ізмаїлі, у річковому порту Дунайського пароплавства, перевалочні пункти. З них зерно вантажилося на річкові баржі, які доставляли його в порт у румунському місті Констанці.

Так ми працювали аж до відкриття у вересні зернового коридору з українських чорноморських портів. Коли це сталося, ми відразу перей­шли на співпрацю з великими портами Одеси. Це тривало до травня.

Наш власний річковий флот, на жаль, не використовувався, оскільки річку Дніпро було заблоковано на Херсонщині. Потрапити з Дніпра в Чорне море і сьогодні практично неможливо. Частина нашого флоту залишилася в руслі Дніпра, частина – на Південному Бузі.

– Кажете, ціни на зерно в Європі торік виросли. Це ж добре для України!

– Дуже добре, якби не той факт, що ці гроші отримали не сільгоспвиробники, а власники транспорту. Перевізники зорієнтувалися на нові ціни на зерно в Європі і підняли ціни на свої послуги – автомобільні та залізничні перевезення. Довелося переплачувати. Українські сільгоспвиробники втратили від цього. Болгарський чи румунський фермер мав більші прибутки, ніж український.

– Чи змінила «АгроВіста» свої пріоритети у рільництві під час війни? Можливо, якихось культур стала вирощувати більше, а якихось – менше.

– Ми – консервативних поглядів, тому не поспішаємо за кон’юктурою, яка диктує сьогодні сіяти гречку, а завтра щось інше. Є сівозміна, яка нас обмежує в цьому, і є кліматичні умови та пов’язані з ними ризики, через що не можемо вирощувати, наприклад, сою чи банани. Звісно, ми вживали соціальних заходів. Щоб забезпечити населення овочами, гречкою, збільшили площі під ці культури. Виробляємо борошно. Усе це – не стільки для отримання прибутку, як для того, щоб забезпечити людей продовольством. Загалом же ми залишилися в своїй класичній сівозміні. У структурі промислового виробництва частки озимини, соняшника і кукурудзи не змінилися. Нас більше хвилює собівартість продукції.

– Нинішнього року зерно вродило добре.

– Звідси – проблеми зі збутом. Кажуть, в Україні дві біди. Перша – неврожай, і друга, ще більша, – врожай. Чим більший врожай, тим складніше його вивезти. Ціни нижчі, коли врожай більший.

В Україні нинішнього року близько 70 відсотків зібраної пшениці – фуражна. І ціна на неї – збиткова, завдає прямих збитків аграріям. Фуражна пшениця нинішнього року коштує чотири тисячі гривень за тонну, продовольча – п’ять тисяч. Минулого року фуражна продавалася по шість тисяч, продовольча – по вісім тисяч. Зараз ми – на порозі посівної кампанії, і фермери відмовляються від посіву озимої пшениці, бо немає в цьому смислу. А наступного року, коли озимини менше посіяно буде, вона коштуватиме дорожче. Але зерна буде менше, і це позначиться на вартості хліба.

Так, врожай цього року – гарний, пшениці – багато, а ціна – низька, збиткова, і труднощі з реалізацією є. Будуть труднощі і з реалізацією соняшнику та кукурудзи. Всього вродило, а Україна не може забезпечити експорт продовольства.

– Дрібні і середні фермери бідкаються, що тепер їм не вистачає грошей на добрива і вони не удобрили землі. А як справи з цим у такому потужному холдингу, як «АгроВіста»?

– Ми зменшили обсяги застосування добрив, але не так суттєво, як фермери. Добрив в Україні вистачає. Ціни на азотні торік навіть знизилися, через подешевшання газу. Але ціни на зерно знизилися ще суттєвіше, і фермери змушені економити на добривах.

– Що відбувається під час війни у тиловому тваринництві?

– Є стабільний попит на продукцію, і ціни на неї досить високі. Був період, в квітні минулого року, коли частина Миколаївської області опинилася в окупації, коли Україна втратила частину молочних ферм, коли були закриті кордони, а багато молокозаводів не працювало. У квітні – травні у нас були труднощі з реалізацією. Потім попит відновився, і нині тваринництво працює більш-менш стабільно.

– Які плани агрохолдингу «Агро­Віста» принаймні на найближче майбутнє?

– Шукати альтернативні шляхи реалізації продукції, оптимізувати собівартість, зберегти колектив і землю, яка вже другий рік недоотримує добрив.

Віктор Іваненко, «УЦ».