Скажіть, як можна відмовитися від зустрічі з лікарем, який тримав у руках твоє серце, завдяки якому ти живеш і працюєш? А якщо лікар приїжджає ще й разом зі своїм пацієнтом і каже, що в нього все було набагато складніше, ніж у тебе? Так усе й було – у редакції «УЦ» кардіохірург обласного кардіодиспансеру Павло Кіструга та його пацієнт, одноліток та тезка.
Пацієнт: – Мене звати Павло Карандулін. 45 років. Все життя мене супроводжувала моя хвороба – вада серця. Я з цим жив до пори до часу, але хвороба прогресувала, не давала працювати й взагалі жити. Не спав майже зовсім. Нітрогліцерин пив по 4-5-6 таблеток за ніч, щоб тільки заснути. Усе тут у грудях запікало. Серце дуже навантажено працювало, аж грудина підскакувала. Мені зовсім тяжко було – задишка, і прийшов момент, що вже конче треба було оперуватись. Пропонували оперуватися мені вже давно, та, скажу чесно, від кардіологів тікав. А тут, як грім на голову, на мене звалилася дуже хороша людина – Павло Васильович Кіструга.
Лікар: – Пацієнт потрапив в черговий раз до лікарні дійсно з аортальним стенозом достатньо високої градації. Клапан не працював на момент першого знайомства. Мені підготували його історію, розгорнув подивитись – бачу чітко стовідсоткові показники до операції. Розширена аорта постстенотично. Клапан двустулковий, не функціонуючий зовсім. Я кажу: «Ну добре, я вже все бачу. Де сам пацієнт?» «Сидить на дивані ось в холі». Я на нього подивився, кажу: «Ви ходите по лезу ножа». І, мабуть, достукався до Павла. Наскільки я розумію, він одразу повірив моїм словам і наважився все ж таки на цю операцію.
– Страшно було оперуватися?
Пацієнт: – Ні, зовсім не страшно. Просто повірив.
Лікар: – Готували його як зазвичай. Ви ж в принципі знайомі з цим планом підготовки. Коронарографія та всі інші обстеження…
– Ризик був високий?
Лікар: – Ризик був високий. Аорту треба було укутати в спеціальну штучну тканину, щоб вона не повзла, не розширювалась далі, тому що вона вже була на межі. Діаметр її був 4,8 сантиметри у висхідній частині, тобто це вже досить великий розмір. Таку аорту небезпечно залишати. Коли я відкрив саме поле операції, то клапан стояв колом, зовсім нерухомий…
– І ви…
Лікар: – Висік оцей клапан, який мав вигляд риб’ячої пащі, і поставив штучний клапан-протез. А потім, звісно, довелося зробити пластику аорти, укутати її…
– Скільки годин оперували?
– Десь годин 6. Від розрізу до зашивання. А з підготовкою, наркозом біля 7-8 годин вийшло.
– Ви щось відчули після операції відразу чи через якийсь час?
Пацієнт: – Усе сталося, як казав Павло Васильович: просто заснув, проснувся – і нічого не відчув. У реанімації полежав там 4 дні. На сьомий день краще мені стало. А на 17-й день мене виписали. Завдяки цьому лікарю. Дуже дякую.
– Як ви оцінюєте стан вашого пацієнта зараз?
Лікар: – Набагато ліпший, ніж задовільний, тобто він вже приймає навантаження, те, яке повинен приймати чоловік у його віці після такого об’єму операції. В принципі я, як лікар задоволений його реабілітацією.
– Павле, як вам ваше нове життя?
Пацієнт: – Супер! Я дуже радий… Потихеньку відновлююсь, ходжу вже добре, сплю. А раніше не спав. Ще й досі все питаю у лікарів: а це мені можна? А це?
– Що почали робити з того, чого не робили раніше? Грати на скрипці?
– Ні. Але, мабуть, спробую.
Лікар: – У мене зараз дуже дивне відчуття. Дивне й приємне. Сиджу між двома своїми пацієнтами, обидва повернулись до повноцінного життя. Хочу побажати вам обом здоров‘я на довгі роки, турбуйтесь і слідкуйте за ним. Усіх читачів вашої газети – з прийдешніми святами! І звісно – Перемоги нам всім!
– (дуетом) Дякуємо, лікарю!
Про призначення / поновлення виплати пенсії особам, які виїхали з тимчасово...